Якщо ваш малюк потрапив до лікарні

Хвороба дитини — завжди важке випробування для сім’ї, а вже якщо йдеться про її госпіталізацію, то запанікувати можна при одній лише думці, що маля буде відірване від сім’ї, що в нього попереду болісні процедури, а навколо будуть чужі люди.

У зв’язку з госпіталізацією у дитини може виникнути цілий комплекс серйозних психологічних проблем, викликаних хворобою, відірваністю від дому й умовами стаціонару. Навіть для дорослої людини сам факт звернення до лікаря і тим паче необхідність тривалого перебування в лікарні — це вже стрес. Що вже казати про дитину! Незнайома обстановка, чужі люди, новий, що постійно оновлюється дитячий колектив, вимушена розлука з батьками, страх перед медичними процедурами — усього цього цілком досить для психологічного дискомфорту. Адже всі ці чинники накладаються на хворобливий стан.

Проте не слід драматизувати ситуацію. Звичайно, хвороба і необхідність стаціонарного лікування — чинники, що травмують. Але для більшості дітей перебування в лікарні може стати важливим етапом у становленні особистості, принести масу нових вражень і знань, дати можливість випробувати себе у важких життєвих обставинах. Цей досвід знадобиться дитині в подальшому житті.

Адаптаційні процеси в дітей протікають індивідуально. Це залежить від багатьох причин: чи хворіла дитина раніше, яка ступінь тяжкості захворювання, вперше або ж повторно вона перебуває в лікарні, який вік дитини, чи бувала вона раніше далеко від сім’ї тощо. Найчастіше все проходить порівняно безболісно через наявність внутрішніх резервів дитини та правильної поведінки батьків.

Цілком нормально, якщо період адаптації в стаціонарному відділенні проходить за 3—5 днів. Немає причин для занепокоєння, якщо в перші дні дитина дещо насторожена, проситься додому, не відразу йде на контакт із однолітками. Надмірна опіка і схильність батьків драматизувати ситуацію можуть лише зашкодити. З іншого боку, не слід залишати маля наодинці з його проблемами. Не можна допустити, щоб воно відчувало себе самотнім і непотрібним.

Про те, як правильно поводитися батькам, чиї діти мають провести деякий час у лікарні, знають у Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування про наслідки чорнобильської катастрофи. Психологам центру щодня доводиться працювати з пацієнтами Київської обласної дитячої лікарні (м.Боярка). Та найчастіше психологічна допомога здебільшого потрібна батькам хворих дітей, тому що саме від їхньої правильної поведінки залежить настрій дитини на видужання.

Ось деякі рекомендації фахівців. Ніколи не лякайте дитину лікарнею. Не створюйте проблем на майбутнє, адже рідко яке дитя виростає, жодного разу не потрапивши до стаціонару. Не допускайте в розмовах із третіми особами висловлень на кшталт: «І що там ці лікарі розуміють, аби гірше не зробили» тощо.

У випадку госпіталізації дитини зробіть усе можливе для ослаблення напруги і туги через майбутню розлуку з домом і батьками. Щоб маля спокійно сприйняло перебування в лікарні, самі дорослі мають впевнено дивитися в майбутнє, бути спокійними і розважливими. Якщо госпіталізація планова й у вас є хоча б один-два дні на підготовку, залучайте дитину до збирання, немов вона збирається в санаторій чи табір.

Постарайтеся оптимістично налаштувати маля. У дітей дуже розвинені інтуїція, і практично неможливо переконати їх у тому, у чому ви самі не переконані. Тому спочатку проаналізуйте свої власні емоції і забороніть собі установку: «Лікарня — біль, страх, небезпека». Замініть її на «Лікарня — допомога, полегшення, видужання». Ваша впевненість і спокій передадуться вашому сину чи дочці. Ненав’язливо поговоріть із дитиною про майбутню госпіталізацію. Школяру можна пояснити, що хвороба не катастрофа, а своєрідне випробування на мужність і стійкість. Скажіть дитині, що ви постійно думатимете про неї й завжди готові прийти до неї на допомогу. Продумайте й обговоріть, як у міру можливості ви підтримуватимете зв’язок.

Під час розставання уникайте зворушливих сцен, стримуйте надмірну емоційність. Постарайтеся поводитися так, щоб маля сприйняло лікарню не як покарання, а як місце, де йому допоможуть швидше видужати й повернутися до звичайного життя. Формуйте позитивне ставлення, як до поліпшення стану здоров’я, так і до роботи лікарів. Поясніть дитині об’єктивну необхідність лікарського втручання.

Не переконуйте її в тому, що вона сама винна у своїй хворобі, травмі тощо. Цим ви підсилите відчуття провини й страху, наслідком яких можуть стати небажані психологічні ускладнення. Звичайно, бувають ситуації, коли важливо обговорити з дитиною, наскільки її неправильна поведінка явилася причиною хвороби. Та дуже важливо, щоб результатом вашої розмови було не відчуття провини, а розуміння причинно-наслідкового зв’язку між неправильною поведінкою і хворобою.

Обов’язково обговоріть з рідними і близькими графік відвідування дитини, щоб не вийшло так, що в один день буде відразу кілька візитів, а в інший — ніхто не прийде. Це дуже важливо, тому що надлишок відвідувачів може призвести до емоційних перевантажень хворого дитяти, а повна їхня відсутність — до посилення туги за домом і близькими.

Постарайтеся не зациклюватися на темі хвороби і лікування. Адже життя триває. Розпитайте дитину про те, із ким вона подружилася, про що нове довідалася, чим займається у вільний час. Нехай всі ваші сумніви щодо ефективності лікування залишаться при вас. Не перевантажуйте хворого своїми сумнівами і страхами. Як не допомагають ліки, в які не віриш, так не допоможе й лікар, якому не довіряєш. Намагайтеся уникати неприємних тем, почекайте з повідомленням поганих новин: хворій дитині зовсім не обов’язково знати, що улюблений песик погано їсть або що хом’яка з’їв кіт. У розмові з дитиною акцентуйте увагу на позитивних моментах перебування в лікарні. Подумайте, за що можна було б її похвалити: мужньо переносить процедури, не балується, зуміла із кимось подружитися, намалювала гарну картинку тощо.

Незаповнений вільний час збільшує відчуття самітності, тугу за домом. Тому обов’язково потрібно потурбуватися про те, щоб дитині було чим зайнятися. Принесіть їй цікаву книжку, конструктор, якусь гру, фарби, олівці тощо. Маляті обов’язково принесіть іграшку. Можна сказати, що новий «друг» спеціально прийшов до нього, щоб охороняти ночами (якщо дитина схильна до нічних страхів). Дуже добре, якщо це буде іграшковий ведмідь, слон, лев, тигр, тобто будь-яка велика тварина, яка зможе уособлювати силу і захист (розмір іграшки значення не має).

Після виписки поговоріть з дитиною про час, проведеній у лікарні. Запитайте, чого вона навчилася, що зрозуміла про себе і свої стосунки з іншими людьми, допоможіть усвідомити цінність здобутого досвіду.