ЯКЩО ПРАВДА НА ВСІХ ОДНА, ТО ЧОМУ Ж ТАК БАГАТО ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ?

Краща частина людства володіє лише одним відсотком світової власності. Такою є реальність. Але дивує інше. Самі жінки б’ють на сполох не через те, що чоловіки витиснули їх із ділового, громадського та політичного життя, а через те... «Найбільше в роботі Верховної Ради мене гнітить не повільне прийняття законів, не чехарда думок і політичних симпатій, а зовсім інша проблема. Як навчитися не реагувати на солдафонське хамство колег-чоловіків і при цьому залишатися сором’язливою, ніжною і жаданою?» — сказала одна жінка-депутат. Вона також попросила її прізвище в статті не називати: «Розумієте, чоловіки — дуже мстивий народ!»

* * *

На старому цвинтарі в Бахчисараї є надгробний камінь, де зображено три предмети: глечик, у якому тримають воду, окуляри й коцюбу. Виявляється, ці зображення уособлюють три якості: він був старим (коцюба), начитаним (окуляри) і чистий душею — вода. Чудово!

* * *

Підслухана розмова: «Чому жінки — загадки? А тому що виходять заміж за гадів».

* * *

Напис у туалеті Київського університету: «Усміхнися! Тебе знімають прихованою камерою».

* * *

Віце-прем’єр дає прес-конференцію. Він двічі подумає, перш ніж нічого не сказати.

* * *

Зимою 93-го був у Москві і випадково опинився на новорічному дитячому ранку. Довго не міг отямитися. Бо там маленькі дітлахи співали хором знамениту, але дещо переінакшену пахмутовську пісню: «И вновь продолжается бой, и сердцу тревожно в груди. И Ельцин — такой молодой, и юный Гайдар впереди!» А коли одна з дівчаток почала декламувати: «Ельцин и теперь живее всех живых», — вчителька злякано перебила: «Цього поки не треба» А потім інше чадо вимовляло: «Я себя под Бурбулисом чищу, чтобы плыть в демократию дальше». І все це було цілком серйозно і тому особливо смішно.

* * *

Олег Стриженов в одному з останніх інтерв’ю: «Колись я був вродливим і молодим, тепер — лише вродливим».

* * *

Газета написала про кричущий випадок, який стався в одній з київських лікарень. У палаті помер самотній інвалід війни. Його тіло відразу винесли в морг, а всі речі, включаючи документи, викинули в сміттєвий бак. Коли кинулися по паспорт, то було вже пізно — сміття вивезли на смітник... І знаєте, що найсумніше в цій історії? Коли стаття, без вказання прізвища хворого і номера лікарні, з’явилася в газеті, у редакцію один за другим зателефонували головлікарі трьох київських стаціонарів. Вони подякували газеті за критику і категорично заявили, що в їхніх лікарнях «цей дикий випадок перший і останній».

* * *

Дванадцятирічна внучка Маша захопилася Інтернетом, вишукує найвіддаленіших співрозмовників і спілкується з ними. Зокрема, із Києва довго листувалася з хлопчиком Джонні з Мельбурна. «Машенько, а чому з Джонні не спілкуєшся?» — запитую. — «Він почав до мене чіплятися».

* * *

Про те, що наш брат-турист любить випити й у нього купа грошей знає, схоже, весь світ. Передмістя Парижа. Замовляю в барі фруктовий салат. Відразу запитання: «Дрінк?» Відмовляюся. Здивований офіціант відходить. Подумавши, через якийсь час повертається з більш адекватним запитанням: «Водка?» Знову відмовляюся. Офіціант засмучено йде геть, а потім прибігає зі щасливим обличчям: «Го-рілка?».

* * *

Зарубіжні книги не лише видаються в нас без розбору, а й перекладаються українською та російською мовами абияк. Наприклад, американець говорить англійцю: «Його вбили, чи, як кажуть у нас в Америці, замочили». Це в нас мочать, а в Америці роблять щось інше. І взагалі, багато сторінок перекладних книг засмічені нинішнім летучим жаргоном, усіма цими «обломитися», «відтянутися», «прикиди», «навороти»...

* * *

Існує легенда про багатого чоловіка, котрий був дуже хворим. Йому сказали, що він одужає, тільки-но одягне сорочку щасливої людини. Він послав своїх слуг знайти щасливу людину і купити в неї сорочку за будь-яку ціну. Але слуги не могли знайти щасливу людину. Кожен заздрив щастю когось іншого чи хотів мати більше, аніж у нього було, або мучився недосяжними мріяннями. Після довгих пошуків вони знайшли, нарешті, дроворуба, оголеного до пояса, котрий тяжко працював, і при цьому радісно співав. «Ти щаслива людина?» — запитали вони його. «Цілком», — відповів той. Тоді вони запропонували йому багато грошей за його сорочку. Але, на нещастя, у нього не було навіть сорочки.

* * *

Начмед однієї лікарні: «У нас усіх хворих можна поділити на дві частини: одні серйозно хворі, решта — тільки те й роблять, що скаржаться на харчування».

* * *

Запис 89-го року. Дивно, але на телеекрані завжди, в усіх фільмах і передачах добро перемагає зло, окрім програми новин.

* * *

Майже в кожному радянському фільмі героїня чи, як мінімум, одна з героїнь — путана. Іноді здається, що непутан у житті вже не залишилося.

* * *

Викликав сантехніка. Він довго лагодив кран, міняв у ньому прокладки, а потім години півтори просиділи ми на кухні за чаєм, і він усе розмірковував про економічну реформу, про бюджет-2000, про переваги нашої системи виборів перед американською, про те, як відродити український кінематограф і в чому справжня причина загибелі «Курська». Кран потік через 15 хвилин після того, як він залишив мій дім...