Як знайти спільну мову під одним дахом?

Змішані шлюби в Україні — явище не нове. У часи залізної завіси, коли спілкування з жителями далекого зарубіжжя було проблематичне, такі шлюби з’являлися завдяки багатонаціональності величезної за територією країни. Мовою міжнаціонального спілкування в таких сім’ях ставала російська, а рідні мови своїх батьків дитина знала на побутовому рівні або взагалі втрачала.

Сьогодні ситуація в Україні різко змінилася. Українці отримали можливість їздити за кордон, а іноземці — приїжджати до нашої країни. Водночас жителі країн СНД стали активно вивчати свої національні мови.

Ці процеси позначаються передусім на розвитку дітей, яким від народження судилося жити в середовищі двох або кількох мов і культур.

У шлюбах, де один із батьків — іноземець, неминуче виникає питання: чия мова — батька чи матері — стане для дитини ріднішою?

Саме питання виховання дітей тією чи іншою мовою і є каменем спотикання в багатьох змішаних шлюбах...

— Ситуація з мовами в нашій країні просто унікальна, — коментує старший науковий співробітник відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України Володимир Труб. — Діти в Україні опановують відразу дві або три перші мови, «хапають» їх прямо з навколишнього середовища, а не вивчають як іноземні. Такий спосіб опанування мов — зовсім інший, ніж той, коли потрібно починати з фонетики, яка не має нічого спільного з українською. Білінгвами є навіть ті діти, котрі ростуть в одномовній за національністю сім’ї, оскільки Україна — країна двомовна. Упродовж 350 років російська мова дуже впливала на мовне середовище нашої країни, це не могло минутися безслідно. Сьогодні практично все населення України, починаючи з п’яти-семирічного віку, більшою чи меншою мірою орієнтується у двох мовах. Інша річ, що рівень активного володіння може бути різний, одні більше розмовляють українською, інші — російською мовами. Але на рівні розуміння практично ні в кого немає проблем. Найпал­кіший патріот української мови вміє розмовляти російською мовою, навіть якщо не хоче цього, оскільки за жодних обставинах не можна собі заборонити розуміти іншу мову, яка є білінгвальною мовною парою з рідною мовою.

Українці у цьому плані перебувають у вигіднішому становищі, ніж росіяни — жителі Росії, для яких, наприклад, білоруська мова така сама іноземна, як і українська.

Ми, на відміну від росіян, володіючи українською і російською, чудово розуміємо білоруську мову, можемо легко вивчити польську, оскільки за лексичним складом вона набагато ближча до української. Чим більше мов знає дитина, тим краще для неї...

Суржик — як наше національне явище

Фахівці вважають, що сфери «застосування» кожної мови, яка звучить удома, мають бути суворо розмежовані. Наприклад, кожен із батьків розмовляє тільки рідною мовою, або вдома розмовляють однією, а за межами домівки, у навколишньому світі, — іншою.

У такому випадку змішання мов не відбувається і дитина знає — до кого як звертатися.

Проте найчастіше батьки вжи­вають у спілкуванні кілька мов або в сім’ї кілька дітей — тоді ситуація ускладнюється, з’являється більше змішаних висловлювань, у яких наявні слова й конструкції двох мов. Цікаво, що перша дитина краще засвоює в дитин­стві обидві мови, у другої це виходить гірше, а в третьої — ще гірше.

Підростаючи, діти із двомовних родин проявляють різний рівень володіння тією чи іншою мовою. Одні ніколи не змішують дві батьківські мови, у мові інших помітні якісь вкраплення, конструкції, перенесені з чужої мови. Інколи володіння другою мовою в такої дитини, коли вона подорослішає, обмежується знанням кількох слів і назв. Такі особливості пов’язані з тим, що батьки, спілкуючись, змішували мови.

А якщо батьки розмовляють суржиком (суміш російської та української), малюк теж почне ним розмовляти.

— Суржик — це наше унікальне явище, — каже Володимир Труб.

У Румунії, Угорщині чи Польщі всі так звані просторічні форми побудовані з елементів однієї й тієї ж мови. В Україні просторічні форми перетворюються на так званий суржик, основою якого значною мірою є не українська, а російська мова. Суржик не є мовою, це просто ознака низького освітнього рівня, спосіб спілкування людей, котрі не володіють вищою літературною формою української мови. Однак трапляється й «неправильний суржик»: у двомовній сім’ї мова одного з батьків може бути схожа на суржик, але не більше того: просто тато або мама намагаються, щоб їх зрозуміли інші члени сім’ї. Це жодною мірою не є ознакою низької культури...

Лінгвісти радять, незалежно від обставин і присутності гостей, розмовляти вдома тільки рідною мовою, а стороннім пояснити, що таке правило вашої сім’ї.

Дитині слід розповісти, що вона багатша на одну мову, ніж інші. А якщо хтось із подружжя — іноземець і незатишно почувається, коли інші спілкуються незрозумілою йому мовою, слід підкреслити, що від нього нічого не приховують. Порадьте своїй другій половині вивчити нову мову, аби брати участь у спільній розмові.

Буде незайвим провести роботу з дідусями, бабусями, вихователями в дитячому садку та вчителями у школі. Люди, які оточують дитину з двомовної сім’ї, мають розуміти, що людина у змозі засвоїти кілька мов із дитинства, це нормальне явище, а не дефект.

Підростаючи, така дитина не перетвориться на обмежену людину — навпаки, вона отримує додаткові шанси для адаптації в навколишньому світі.

Україна у ролі середньовічної Європи?

Питання двомовності в сім’ї значною мірою залежить від того, яку мова навчання дитини виберуть батьки. Потрапляючи до школи, така дитина систематизує й удосконалює свою вже наявну двомовну компетентність. Вона удосконалює пасивну форму обох мов, а особливо ту мову, яку краще розуміла й менше використовувала, тобто пасивну.

Практика підказує, що подальша шкільна та вузівська освіта, практика і робота підвищують рівень володіння мовою, котра була слабша.

Мама проводить із дітьми більше часу, ніж батько, тому її мова в малюків зазвичай розвиненіша.

Фахівці радять розпочинати вдосконалювати знання мов ще в дошкільному віці — шляхом спілкування з дитиною, яке повинне бути постійним, різноманітним, із багатою інтонацією, з розширенням словникового запасу й ускладненням мовлення.

Із розвитком малюка дорослі повинні торкатися нових тем, пояснювати незнайомі слова. Допоміжними засобами для такого навчання можуть стати відеофільми, книжки, спектаклі, навчальні матеріали. На стінах квартири можна повісити цікаві плакати зі словами та віршами мовою, котра вивчається.

На думку педагогів, згодом, у шкільному віці, слід зосередитися на письмовій мові, пояснити, як побудовані слова в цій мові, а також якомога більше читати обома мовами.

Навчити дитину писати й читати відразу двома мовами нелегко. Краще, щоб ці процеси були розведені в часі, а писати дитина навчалася спочатку домаш­ньою або материнською мовою.

Помічено, що двомовні діти починають читати другою мовою швидше, ніж одномовні, і роблять менше орфографічних помилок, тому що система самоконтролю в них розвинена сильніше.

— Тепер для української мови з’явилося набагато більше можливостей, — констатує Володимир Труб. — Основною мовою навчання у вузах стає саме українська, яка стимулює батьків навчати дітей в українських школах. Водночас, якщо у вузах із гуманітарними спеціальностями ситуація стабільна (хто стане вивчати, наприклад, українське мовознавство або філософію іншою мовою?), то в технічних вузах усе набагато складніше. Фізика, кібернетика та інші технічні спеціальності в багатьох вузах викладають за російськомовними навчальними посібниками, оскільки таких підручників українською мовою просто немає — вони не перекладені або не написані.

Цю незвичайність нашої ситуації слід усвідомлювати. Наприклад, польська, румунська або угорська мови панують у всіх сферах життя, а не тільки вдома чи на ринку.

У нас усі технічні новації з ХVIII ст. — від перших парових двигунів і до вищих інформаційних технологій — більш як на 90% сприймалися через російську мову. Перша в континентальній Європі ЕОМ, сконструйована у київській Феофанії під керівництвом академіка Лебедєва 55 років тому, створювалася на основі російської мови. Київ — світова Мекка з електрозварювання. Саме завдяки розробкам учених з Інституту ім. Патона було проведене перше у світі зварювання в космосі. В усьому світі відомі досягнення української кібернетики. Але вся ця наука творилася в Україні через російську мову, що нагадує ситуацію в середньовічний Європі, коли мовою науки була латинь.

Нині ситуація змінюється. Крім української мови, яка стає провідною в системі вищої освіти, діти вивчають мови тих народностей, які компактно проживають у різних регіонах нашої країни. Наприклад, у Закарпатті діти вивчають угорську мову, на Буковині — румунську та словацьку. В Одеській області в ролі третьої мови часто виступають болгарська або гагаузька, у Донецькій області — грецька. На цих територіях діти змалку орієнтуються у трьох мовах...

Поліглот — бажаний гість у будь-якій точці світу

Лінгвісти радять віддавати двомовну дитину в такий дитячий садок, де підтримуватимуть і розвиватимуть кожну з її мов, а потім перевести до двомовної школи.

Щоб підтримувати інтерес до мови, достатньо 15 хвилин на день. Але це має бути цікаве, змістовне спілкування з батьками або вихователями, з використанням нових слів і висловів, читання книжок з обговоренням, перегляд мультфільмів із коментарями.

Виховуючи двомовну дитину, слід остерігатися лише одного: що жодна з мов не буде розвинена достатньою мірою. При цьому обидві мови можуть почати розвиватися пізніше, ніж в одномовної, кожна з мов може бути представлена трохи меншим словниковим і граматичним запасом, але разом вони перевищать можливості одномовної дитини.

Дитина-поліглот — це всебічно розвинена особистість. І хоча не всі діти стають повноцінними білінгвами, помічено, що ті з них, котрі з дитинства ростуть у середовищі різних мов, мають кращі успіхи і з фізики, і з інших предметів.

— Якщо українська дитина їде з батьками за кордон, вона швидко опановує там іноземну мову, а українська залишається в неї в так званій пасивній пам’яті, — розповідає Володимир Труб. — Звісно це трапляється, якщо рідній мові в еміграції не приділяють уваги. Вже існують три-чотири хвилі еміграції. Батьки пам’ятають мову, діти — розуміють (оскільки їх навчали у недільній школі), а внуки практично її втратили.

Мова, вивчена з дитинства, засвоюється за тими самими законами, що й рідна, і так само глибоко «сидить» у людині. Часто діти володіють нею на більш досконалому рівні, ніж мовою, вивченою штучно. Друга мова — завжди робочий інструмент, потенціал, спосіб заробити й цікавіше жити. Важливо не втратити її за жодних обставин.

Опинившись за межами рідної країни, дитина не повинна почуватися чужинцем, ізольованим від решти світу. Спілкування з іншими за національністю людьми з допомогою засвоєних із дитинства мов робить людину багатшою, вільнішою та більш незалежною.

Це запорука життєвого успіху, хоча не кожен почувається в незнайомій обстановці як у себе вдома. Проте люди-білінгви, як правило, краще адаптуються в навколишньому світі завдяки високому рівню своєї комунікабельності...