Як приборкати бідність по-українськи

Сьогодні маємо принаймні дві добрі новини — для сімей з дітьми та працюючих пенсіонерів. На тлі однієї поганої — про підвищення комунальних тарифів

5 листопада близько 150 тис. працівників системи органів праці та соціальної політики відзначатимуть своє професійне свято — День працівника соціальної сфери. Користуючись нагодою, «ДТ» поцікавилося в міністра праці та соціальної політики Михайла Папієва, якими є пріоритети, здобутки та труднощі в галузі забезпечення соціального захисту наших громадян.

— Михайле Миколайовичу, один із головних пріоритетів діяльності уряду — боротьба з бідністю. За якими показниками Міністерство праці та соціальної політики оцінює її ефективність і чи враховується при цьому зростання цін?

— Подолання бідності — багатоетапний процес, упродовж якого змінюються завдання й уточнюються критерії вимірювання бідності відповідно до соціально-економічного розвитку країни. Україна, як одна зі 191 держави — членів ООН, взяла на себе зобов’язання ввійти в 2015 рік, викорінивши найбільш гострі прояви цієї соціальної недуги. З 2001 року в нашій країні поетапно реалізується Стратегія подолання бідності.

У світі немає жодної країни, яка б подолала бідність. Такі ж стратегії затверджують і в США, і в Німеччині, і в інших розвинених країнах. На перших двох етапах ми долали прояви граничної бідності, тобто добивалися поліпшення умов життя громадян, які перебували за межею бідності, — деяких категорій інвалідів, одиноких матерів тощо.

Наразі реалізується третій етап Стратегії, розрахований на 2005—2009 роки. Йдеться про заходи, спрямовані на підвищення рівня зайнятості, розвиток соціального страхування, удосконалення адресної соціальної допомоги, соціальну підтримку сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування. Крім того, здійснюється постійний моніторинг показників бідності.

І тут саме час зупинитися на конкретних вимірах бідності. Їх оцінюють за складною формулою згідно з даними комплексного обстеження стану домогосподарств, що регулярно здійснюється Держкомстатом. Якщо у 2001 році, наприклад, межа бідності становила 175 гривень, а рівень бідності — 27,2%, то в 2005 році межа була встановлена вже на позначці 365 гривень, а рівень бідності при цьому становив 27,1%. Таким чином, підвищується межа бідності в грошовому виразі, а інфляційні процеси в нашій державі враховуються безпосередньо у вимірі показників бідності.

Моніторинг показників бідності проводиться і за критерієм, визначеним ООН для країн регіону Центральної та Східної Європи у розмірі 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності. За цим критерієм рівень бідності в Україні у 2005 році становив 1,3% проти 3,2% у 2004-му та 11% — у 2001-му. Комплексно оцінюючи за різними критеріями всі зміни ситуації, можна зробити висновок, що вони відбуваються в позитивному напрямі, і ця динаміка збережеться й наступного року.

Зараз у нас взагалі унікальна ситуація: бідність є проблемою і для працюючих. Станом на червень 2006 року 814 тис. громадян України було нараховано зарплату, нижчу за мінімальну, встановлену законодавством, а зарплата 2, 76 млн. людей була меншою за прожитковий мінімум для працездатних осіб. На таких категоріях громадян необхідно зосередити особливу увагу. Саме тому прем’єр-міністр України визначив подолання бідності серед працюючих як один з основних пріоритетів соціальної політики на наступний рік.

— Чи правда, що з ініціативи Міністерства праці та соціальної політики всі губернатори отримали від уряду попередження про необхідність погасити в регіонах заборгованість із виплати зарплат і пенсій, і що в разі виникнення заборгованості їх буде відправлено у відставку?

— Заборгованість із заробітної плати є одним з показників, за яким уряд проводить моніторинг діяльності обласних державних адміністрацій. За дорученням прем’єр-міністра 27 жовтня в Міністерстві праці та соціальної політики відбулася колегія, на якій розглядався стан ліквідації зарплатних боргів у всіх регіонах України.

Найгірша ситуація в Харківській, Миколаївській, Кіровоградській, Івано-Франківській, Закарпатській областях та в місті Києві, де з початку року не тільки не виконується доручення президента і прем’єр-міністра України щодо необхідності погасити до кінця року заборгованість із виплати зарплат на економічно активних підприємствах, а й, навпаки, борги зростають.

Соромно стає за Україну перед представниками африканських країн, які на конференціях Міжнародної організації праці запитують мене, чому в європейській країні є люди, що перебувають у гіршій ситуації, ніж раби. Адже в Україні понад 300 тис. громадян взагалі не отримують грошей за свою працю.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері оплати праці несуть керівники відповідних державних адміністрацій. Ми будемо порушувати питання про відповідність займаним посадам тих із них, хто допускатиме в регіоні погіршення ситуації з боргами.

У нас усі питання законодавчого врегулювання цієї проблеми вирішено. На 90% ця проблема має в своїй основі суб’єктивний фактор. Я переконаний — якщо буде консолідовано позиції з цього питання секретаріату президента України і Кабінету міністрів, то до кінця поточного року ліквідація заборгованості з заробітної плати на економічно активних підприємствах втратить свою актуальність.

— Чи змогло Міністерство праці та соціальної політики гідно відповісти на виклик, пов’язаний зі зростанням плати за газ, воду та електроенергію для населення?

— Робота комісії з перевірки НАК «Нафтогаз України», НКРЕ дала змогу зробити висновок, що встановлені цими організаціями навесні нинішнього року ціни були завищені. Це стосується як 414 гривень за тисячу кубометрів газу для населення, так і 686 гривень на газ для підприємств теплокомуненерго.

Наразі опрацьовуються додаткові механізми соціального захисту населення в умовах зростання цін, зокрема щодо запровадження диференційованих тарифів залежно від норм та обсягів споживання. Наприклад, встановлення мінімальної ціни на газ для громадян, що мешкають у квартирах площею до 100 кв. метрів. Далі вже неважко розрахувати. За нашими обстеженнями, близько 90% сімей вписуються в ці норми. Для більш забезпечених газ коштуватиме дорожче. Не може держава субсидувати заможне життя і відпускати газ за цінами, нижчими від собівартості. Така позиція, на мою думку, була б соціально справедливою.

Жодна українська сім’я не сплачуватиме за всі житлово-комунальні послуги в межах норм більше, ніж 20% середньомісячного сукупного доходу. Програма житлових субсидій в Україні є однією з найкращих за соціальною спрямованістю. В інших країнах світу субсидують або лише тих, хто мешкає в соціальному житлі (тобто громадян, які орендують помешкання в держави без права його приватизувати), або ж якщо житлово-комунальні платежі перевищують 30% (або навіть більше) сукупного доходу сім’ї. І аж ніяк не доречно апелювати до більш високих доходів у цих країнах, оскільки оплата житла, як правило, з’їдає левову частку цих доходів. В умовах світового зростання цін на енергоносії наші громадяни почуватимуться більш захищеними.

— Державний бюджет витримає збільшення числа тих, хто потребуватиме житлових субсидій?

— На сьогодні середній показник кількості цих сімей становить 520 тис. Виходячи з песимістичного для нас варіанта, число сімей, що мають підстави для отримання субсидій, збільшиться до 1,6 млн. Усі необхідні асигнування в проекті бюджету 2007 року закладено.

Сам механізм захисту сімей відпрацьовано. З проханням призначити субсидію люди зможуть звертатися до наших управлінь на місцях протягом двох місяців з дати підвищення тарифів. Таке рішення було ухвалене для того, щоб уникнути зайвого ажіотажу та черг у приміщеннях управлінь праці та соціального захисту населення.

У зв’язку з тим, що деякі органи місцевого самоврядування рішень про нові тарифи так і не ухвалили, може скластися ситуація, що цього року кількість сімей, які потребують субсидій, мільйона не сягне. Привертаю вашу увагу ще до однієї обставини: крім отримувачів субсидій, ми обліковуємо й інші категорії громадян, які отримують пільги, — чисельністю 8 млн. чоловік. Тому опрацювання додаткового мільйона заяв на отримання субсидій нас не лякає, у нас є всі умови для оперативного субсидування населення.

— Чи могли б ви поставити крапку в чутках щодо подальшої долі виплат при народженні дитини в розмірі 8,5 тис. гривень?

— У 2007 році допомога при народженні дитини буде виплачуватися в розмірі восьми з половиною тисяч гривень усім українським сім’ям незалежно від їхніх доходів.

Галас довкола цієї теми мав суто політичний характер. Бо сім’ї з сукупним доходом понад 5 тис. гривень на місяць у 2006-му навіть не зверталися до нас з приводу отримання цієї допомоги. У наступному році, за нашими підрахунками, у ці параметри вписалися б близько 430 тис. сімей і лише близько одного відсотка сімей по всій Україні — не вклалися б.

Схожа ситуація і з працюючими пенсіонерами. Я думаю, що Верховна Рада скасує обмеження пенсій для цієї категорії громадян. Хоча, на мій погляд, це теж неправильно. 95% працюючих пенсіонерів отримують пенсії до 760 гривень на місяць. І якщо ми ухвалимо рішення на користь 5% працюючих пенсіонерів, то де тоді соціальна справедливість?

— Завершимо тему одноразової допомоги при народженні дитини. На вашу думку, чи виконала ця виплата свою головну функцію — стимулювати народжуваність в Україні?

— Існує певна інерція демографічних процесів, тож робити висновок, наскільки збільшення одноразової допомоги вплинуло на зростання народжуваності, можна буде не раніше, ніж через п’ять років. На мою думку, тільки соціальними виплатами вирішити проблему народжуваності неможливо. Це комплексна проблема, проблема суспільної ментальності, я б навіть сказав, питання релігійності громадян. Якщо не вирішити питання надання безвідсоткових довгострокових кредитів для придбання житла молодим сім’ям, проблему трудової міграції (а це близько 2,5 млн. переважно молодих активних людей), якщо не забезпечити обов’язкового працевлаштування молодих спеціалістів на перше робоче місце, як це було раніше, — на серйозне зростання народжуваності в Україні годі й сподіватися.

— Проект бюджету на наступний рік критикують саме за його соціальну складову. Чи є надія на якісний прорив у соціальній сфері?

— Уряд поставив перед собою завдання: забезпечити дотримання соціальних гарантій, створити дієвий механізм трансформації економічних показників у показники соціальні, ініціювати соціальний діалог — насамперед з представниками бізнесу. Мінпраці є візитною карткою Кабінету міністрів, оскільки саме по тому, наскільки ефективно ми зможемо втілювати соціальні програми, наші громадяни зможуть судити про ефективність роботи уряду в цілому.