Як мало Раю на Землі…

Поділитися
Ніколи не думала, що за життя побуваю в... Раю. В найбуквальнішому значенні слова. Щоправда, знаходиться він не на небесах, а на Землі і, напевно, тому просто стогне під тягарем мирських негараздів...
Джуринський водоспад

Ніколи не думала, що за життя побуваю в... Раю. В найбуквальнішому значенні слова. Щоправда, знаходиться він не на небесах, а на Землі і, напевно, тому просто стогне під тягарем мирських негараздів.

Рай — так називається село, розташоване в Бережанському районі Тернопільської області. В ХVI ст. тут заклали розкішний парк із рідкісних дерев, із каскадом кришталевих озер, по яких плавали білі лебеді й у яких хлюпотіли золоті рибки. Сьогодні сліди колишньої пишноти спотворено не просто брутальним — варварським ставленням людей.

Раївські озера давним-давно ніхто не чистить, містки через них напівзруйновані. По парку (до речі, пам’ятці садово-паркового мистецтва) безцеремонно їздять машини, куди не глянь — купи сміття. Тут росте найстаріша в Україні сосна, біля якої... регулярно розводять багаття і роблять шашлики. Занепадає колись вишуканий, а сьогодні просто жалюгідний, мисливський палац Потоцьких...

У цілому, те, що відбувається в раївському парку — ілюстрація «бережного» ставлення до спадщини, на жаль, дуже характерного для Тернопільської (та хіба тільки для неї? !) області. Хоча, судячи з останніх подій, не все так погано в нашому домі: тернополяни, втомившись хоч би на кого сподіватися, зуміли всім довести, що багато можна зробити і самотужки.

Ламаючи стереотипи

Взимку — Карпати, влітку — Крим. Тернопілля повністю розбиває цей стереотип, адже тут можна чудово відпочити не тільки в найспекотнішу чи найхолоднішу пору року, а й у міжсезоння. Звісно, ця західноукраїнська область, як і всі регіони країни, страждає від низки проблем. Головні і, на жаль, повсюдні — відсутність гарних доріг, належної кількості та рівня готелів, совковість туристичної інфраструктури, уже згадуване ставлення до культурно-історичної спадщини. Але, повірте на слово, всі ці «вузькі місця» іноді просто перестаєш помічати — така невимовно багата й гарна ця земля. І, до речі, настільки екологічно чиста, що для мешканців кам’яних джунглів одне лише тамтешнє повітря можна прописувати як ліки.

Тернопілля — край неймовірно колоритний і багато в чому унікальний. Ця область, одна із найменших в Україні, вражає кількістю і розмаїттям найцікавіших об’єктів. Монастирі й розкішні палаци, Почаївська лавра та Зарваниця, залишки потужних у минулому фортець і замків, гори та скелі, водоспади й карстові озера, мальовничі ріки й вікові ліси, лікувальні мінеральні води, найбільші в Україні каньйони і найдовші печери — все це Тернопілля, ідеальний простір для розвитку практично всіх видів туризму. Тутешній відпочинок — історико-культурологічні й етнографічні тематичні подорожі, риболовля та полювання, кінні й велосипедні прогулянки, санаторно-курортне лікування, екстремальні розваги на будь-який смак, релігійні тури... Словом, усе, що тільки може собі уявити найвимогливіший турист.

До раритетів — жахливе ставлення

На Тернопіллі дуже багато най-най. Наприклад, саме тут знаходиться найбільший в Україні рівнинний водоспад Джуринський, «зріст» якого сягає 16 м. Найвищий у країні скельний річковий берег заввишки 250 м і завдовжки 1,5 км. Найбільший український і один із найбільших у Європі Дністровський каньйон. Найбільш «водоспадистий» струмок держави під назвою Русилівський, на якому можна налічити до 15 водоспадів. Саме на Тернопіллі можна побувати в єдиному в країні підземному археологічному музеї періоду неоліту — печері «Вертебі» і найдовшій у світі гіпсовій печері Оптимістичній, побачити найкращу адміністративну будівлю України — Бучацьку ратушу.

На жаль, ситуація, що склалася навколо деяких із цих раритетів, викликає як мінімум здивування. Природно, найбільше вражає вже згадуване жахливе до них ставлення.

Скажімо, стан Бучацької ратуші просто жахливий, вона рік у рік дедалі більше руйнується. Держава на відбудовні роботи гроші не дає, інвестора, здатного оплатити реставрацію цієї все ще неймовірно гарної й вишуканої будівлі, теж немає. Такі природні красоти, як біля Джуринського водоспаду, ще пошукати треба, тому не дивно, що тутешні місця облюбували «дикуни», які залишають після себе гори сміття, котрі сьогодні звідси нікому вивозити. Не злічити проблем і Борщівського краєзнавчого музею, у чиєму віданні перебуває пам’ятка природи й археології державного значення печера «Вертеба». За кількістю й багатством знайдених тут предметів матеріальної культури різних епох «Вертебі» немає рівних у Західній Україні: адже не дарма археологи назвали її Наддністрянською Помпеєю. Але, схоже, комусь із сильних світу цього ну дуже хочеться прихватизувати ці унікальні місця...

Залишайте якомога більше їжі. Привид

Що більше їжджу по Україні, то більше переконуюся: ми фактично нічого не знаємо про свою країну. Не знаємо, не хочемо знати і навіть заробляти на тому, на чому багато держав, які не володіють і сотою часткою наших перлин, примудряються мати в сотні разів більше від нашого...

Ну взяти хоча б чудесні тернопільські Бережани. Далекого 1375-го це було давньоруське поселення, з 1530-го — місто з усіма повноваженнями, визначеними Магдебурзьким правом. 1554-го тут споруджується величний замок, який перетворив Бережани на резиденцію руських воєвод Синявських. На жаль, час не пощадив цю гордовиту фортецю, але й сьогодні її руїни вражають помпезністю і потужністю.

Кожна будівля бережанського старого міста дихає історією пережитих століть, понад 80 із них є пам’ятками архітектури. Бережанська спадщина — це витвір рук представників п’яти етносів — українців, вірмен, австріяків, поляків, євреїв, які заселяли місто протягом п’яти століть. Ще живі їхні древні святині, естети ще зможуть оцінити красу й вигадливість барокової ліпнини, котра прикрашає бережанські будинки, ажурні лінії їхніх балконів, дерев’яні розетки на старих воротях і прикрашених вибагливими візерунками дверях...

А чи багато людей знають, що в другій половині ХVIII ст. бережанський монастир бернардинів став опорою дуже рідкісного ордену... комуністів? (Щоправда, займалися вони прямо протилежним тому, що творили їхні більш відомі тезки: вели широку просвітницьку діяльність, зібрали величезну бібліотеку, відкрили першу в Бережанах середню школу.) А кому відомо, що в бережанському соборі святої Трійці зберігається частка мощів самого Іоанна Хрестителя? Чи багато людей відвідали бережанський замок, іменований Східним Вавелем, — видатну житлово-фортифікаційну пам’ятку епохи Ренесансу? Хто чув, що хрещеним батьком дочки останнього його власника був сам Петро I, із яким Микола Синявський не раз бенкетував тут?..

Словом, база в Бережанах для залучення туристів розкішна. Що ж маємо? Критичний стан із фінансуванням раритетів. (Два роки тому в місті було створено державний історико-архітектурний заповідник, до складу якого ввійшли, зокрема, замок Синявських і розташована в центрі Бережан ратуша, що мають статус пам’яток архітектури національного значення. Але за цей час на необхідну як повітря реставрацію цих об’єктів держава не виділила ані шеляга.) Відсутність належної готельної інфраструктури та закладів громадського харчування. Про дорогу, що веде до міста, взагалі помовчу...

А на базі того ж замку можна (й потрібно!) створити унікальний туристичний комплекс. Ну, скажіть, хіба не романтично: обвінчавшись у замковій капличці, відсвяткувати весілля в бальному залі, де якихось кілька століть тому давав лиха закаблукам сам цар всея Русі?.. Раджу побувати в замку Синявських і любителям гострих відчуттів. Кажуть, після Різдва і Великодня по завулках фортеці бродить привид. Щоб його піддобрити, місцеві жителі рекомендують усім туристам залишати в затишних місцях якомога більше їжі, оскільки привид дуже... ненажерливий.

У гості до... сфінкса

Багато цікавого (причому за дуже помірну ціну) чекає на Тернопіллі й любителів активного відпочинку. Справжнім хітом сезону травень—жовтень стали сплави на десяти- і восьмимісних катамаранах по Дністру й Серету. Наприклад, подорожувати по Дністру можна від двох до десяти днів. За цей час туристи не тільки насолоджуються мальовничою природою краю, дихають найчистішим повітрям і набираються сил. А й мають можливість, скажімо, побувати в печері пустельника, вивчити не один тернопільський палац і замок, умитися в чудотворному струмку, відвідати Шутроминське урочище, де ростуть двохсотрічні дерева... А сплавляючись по Серету, побачити найсправжнісінького... сфінкса! Це тернопільське диво має голову кози. Між іншим, не випадково. Колись на берегах Серету було дуже багато язичницьких капищ. Коза ж вважалася твариною, котра супроводжувала Перуна, якому в ті далекі часи вклонялися наші предки.

У липні—серпні 2005-го гості Тернопілля вперше зможуть взяти участь в археологічних турах. До речі, подібного вам поки не запропонує жодна область країни. Намічена участь туристів у розкопках (природно, під контролем спеціалістів) біля печери «Вертеба» й усередині неї. До обіду новоспечені археологи займатимуться пошуково-дослідницькою діяльністю, після — знайомитися з багатствами краю.

Напівзруйновані (?) легенди

…Восени 1675-го яничари зупинилися табором біля Теребовлі. Вони думали наскоком підкорити місто, та не так сталося як гадалося. Комендант теребовлянського замку Ян Хржановський мужньо захищався і не здався ворогу. Багато в чому це було заслугою не тільки бравого вояка й очолюваної ним залоги, а й дружини пана коменданта — красуні Софії. Ця надзвичайна жінка зі зброєю в руках брала участь у боях і увесь час носила при собі два ножі. «Здаси замок, одним заріжу тебе, іншим — себе», — сказала вона чоловіку. Вибору Ян не мав: або смерть, або слава. Та хто ж думає про смерть, коли поруч така жінка?!

Подібних героїчних, романтичних, драматичних — яких завгодно, але незмінно захоплюючих, історій на Тернопіллі можна почути безліч. І не дивно: адже в цій області знаходиться 34 зі 100 розташованих на території України замків, чимало з яких значно старші від своїх усесвітньо відомих європейських «колег». На жаль, сьогоднішній стан більшості тернопільських раритетів не йде ні в яке порівняння з «глянсовістю» фортифікаційних споруд Старого Світу. І от же що прикро: мільйони, якщо не мільярди, гривень на зведення геть жахливих монстроподібних споруд в Україні не переводяться, а на те, щоб хоча б законсервувати пам’ятки історії й архітектури, коштів перманентно немає. А гроші ж на це потрібні зовсім невеликі...

…Побувши недавно в глухому селі Токи, Лідія Королюк, директор найбільшої тернопільської туркомпанії, виявила там залишки замку князів Збаразьких. Побачене приголомшило: остання з трьох замкових веж от-от остаточно завалиться, навколо — гори сміття. Мало того, навпроти вежі сільські жителі примудрилися влаштувати найсправжнісіньке... звалище!

Не довго думаючи, Лідія Григорівна дає рекламу по місцевому ТБ: проводимо акцію з благоустрою залишків замку, побудованого наприкінці ХVI століття Янушем Збаразьким у с.Токи Підволочиського району, запрошуємо приєднатися всіх бажаючих. Зголосилося чимало людей. Взяти участь у шляхетній справі вирішили студенти тернопільських вузів, працівники управління з питань туризму та курортів Тернопільської облдержадміністрації. Допомогти тернополянам приїхав і генеральний директор Національної туристичної організації України Віктор Безверхий. А бачили б ви, як дружно і з яким ентузіазмом за справу взялися столичні журналісти, котрі подорожували тими днями по Тернопіллю в рамках прес-туру, організованого управлінням із питань туризму та курортів Тернопільської ОДА, турфірмою «Оксамит-КЛ» (м.Тернопіль) і НТО України!..

За два дні і сама вежа, і територія навколо неї невимовно змінилися. Чистота, порядок, вежі вже не загрожує руйнація. Ех, нам би по такій Лідії Григорівні та на кожну область!..

Між нами, русалками...

Кажуть, давним-давно в кожній хаті на Тернопіллі жив домовик. Це було необхідна кожному дому, однак дуже капосна істота. Якщо домовик траплявся занадто вже невгамовний, його виганяли. Але позбутися створіння, котре надмірно розбешкетувалося, можна було тільки в один день у році — 1 квітня: саме тоді домовик прокидався після зимової сплячки. Люди знали, що найбільше на світі він не любить сварок і брехні, тому починали на всі заставки брехати й жартома лаятися. Тепер вам зрозуміло, звідки пішла традиція святкувати день сміху?..

Традиції на Тернопіллі шанують і бережуть. Так колоритно, як тут, ніде не святкують ні Різдво, ні старий Новий рік (Маланку), ні Трійцю. До речі, із давніх-давен після Зелених свят починався Русалчин тиждень. За переказами, цими днями русалки й мавки ходять лісами, полями і селами, танцюють, співають і, бавлячись, заманюють подорожніх, примушуючи їх виконувати свої найнеймовірніші примхи. Люди ж, намагаючись піддобрити «іменинниць», влаштовують на їхню честь ігри, нічні купання, дівчата роблять обереги і плетуть вінки... А ще, подейкують, саме цього тижня в лісі можна знайти давні скарби. І хто сказав, що вам не пощастить?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі