ЯБЛУКО РОЗЛУЧЕННЯ

Жартують, що однією з головних причин слабкості шлюбів є розлучення. І справді, збільшення кількості розлучень у нашій країні зробило їх настільки звичним явищем, що громадська думка просто перестала на них реагувати, та й у вузькому колі друзів і знайомих розлучення навряд чи сприймається нині як НП. Сьогодні навіть працівники загсів не можуть із першого погляду визначити — реєструватися чи розлучатися прийшла до них та чи інша усміхнена пара. Може, йде змагання під девізом: «Чим більше щасливих шлюбів, тим більше щасливих розлучень»?..

Раніше, років сто тому, подружнє життя дітей влаштовували батьки. Для нас це — наруга над особистістю. Але молодь того часу не сприймала це як трагедію. Усе відбувалося відповідно до тодішньої соціальної норми.

Нині вважається, що молоді люди повинні одружуватися за взаємним коханням, а якщо одне з подружжя розлюбить іншого чи, тим більше, покохає когось третього, то це — серйозна підстава для розлучення. Але ніяке кохання не гарантує кохання у відповідь. Шлюб із любові найчастіше буває такий: хтось один кохає, інший — дозволяє себе кохати, і тільки в поодиноких випадках любов взаємна і виявляється однаковою мірою по обидва боки. Але сім’ї все одно створюються, оскільки інша соціальна норма, суттєвіша, засуджує безшлюбність.

Хтось вважає, що шлюби укладаються на небесах. Та ось, приміром, у мексиканців, португальців, китайців і японців є спільне прислів’я, що звучить так: «При виборі кавуна і дружини важливе везіння».

Небеса чи Його Величність Випадок ведуть нас під вінець — невідомо. Але те, що шлюби розпадаються на землі, — незаперечний факт. Ця доля спіткала вже кожну другу сім’ю в нашій країні. Але біда в тім, що сама ідея розлучитися у 81 відсотку випадків виникла саме в жіночій голівці.

Коли жінка каже: «Все, розлучаюся!», — нею керує усвідомлена чи підсвідома впевненість, що цим вона робить перший крок до виправлення допущеної в минулому помилки, до нового, більш вдалого життя. Напевно, вважає, що тільки-но звільниться від обридлого чоловіка, до неї миттєво вишикується черга свіжопоголених наречених. Насправді повторних шлюбів у нас дедалі менше. Якщо наприкінці 80-х — найкращі в цьому сенсі часи — повторний шлюб брали 55 відсотків жінок і 60 відсотків чоловіків, то зараз, відповідно, 35 і 40 відсотків.

Жінка—ініціаторка розлучення дуже швидко починає розуміти, як складно взяти новий шлюб. Хоч би яким поганим здавався їй залишений чоловік, нова дружина для нього знайдеться набагато швидше, ніж новий чоловік для тієї, котра затіяла розлучення. Особливо якщо йдеться про жінок із досить високим рівнем освіти — а саме вони значно активніше «відкидають» чоловіків. І без того склалася диспропорція: в Україні на 10 працюючих жінок із вищою та середньою професійною освітою припадає лише 6 чоловіків із таким самим рівнем освітньої підготовки, а якщо перелічити серед них потенційних «молодих» і «наречених», ці ножиці розсовуються ще ширше. Тільки близько половини розлучених жінок повторно створюють сім’ю. І другий шлюб — навіть якщо з ним пощастить — не завжди виявляється щасливішим, аніж перший. Це видно й зі статистики: повторні шлюби розпадаються частіше. Знову ж таки, здоровий глузд міг би підказати, що саме так і буде. Адже пов’язують долю люди, котрі багато пережили, роздратовані, скривджені, або розлучені з дітьми, або змушені привчати їх до нових тат і мам.

Країни, що розвиваються, і слаборозвинені країни — нам не конкуренти: попри очевидну близькість до нас за рівнем життя, вони не можуть дозволити собі таку розкіш, як розвал кожної другої сім’ї. Попереду нас лише Америка. І в нас є реальний шанс перегнати її.

Лідерство Америки в розлученнях не залишає каменя на камені від нашої теорії, що основною причиною розпаду сімей є матеріальна напруженість і побутова невлаштованість. Середньостатистична американська сім’я, маючи доходи, не порівнянні з нашими, розвалюється так само благополучно, як і наша, що живе за межею бідності. Коли подружжю більше нічого ділити, воно ділить спільно нажите майно. У нас часто ділити можна хіба що один телевізор і один холодильник.

Понад те, хоч як парадоксально це звучить, саме злидні утримують багато наших сімей від розлучення. Як може дозволити собі розлучення, а отже, і роз’їзд подружжя, котре мешкає з дітьми в так званій малогабаритній квартирі? Втім, і з повноцінним житлом особливо не розженешся. І вже якщо притиснуло так, що єдиним варіантом залишається розлучення, то складаються інколи просто трагічні колізії — із доносами в прокуратуру, із виламуванням дверей і врізанням нових замків, погрозами по телефону, викликами міліції тощо. Варіантів маса, усе залежить від міри порядності та культури колишніх чоловіка й дружини. З ким поведешся, із тим і розлучишся...

А самих причин розлучення — сила-силенна. І, виявляється, ми глибоко помиляємося, вважаючи, що серед причин розлучень подружня невірність — на першому місці. Далеко не на першому! Думаємо: із сім’ї йде в пориві гніву той, хто обманутий. Аж ніяк! Найчастіше йде саме ошуканець — з дуже простої причини: йому є куди піти. Що ж стосується того, кого зрадили... Він може влаштовувати бурхливі сцени, але насправді розлучення не хоче, а хоче, щоб позашлюбному зв’язку було покладено край і все в сім’ї залишилося, як і раніше.

А є матері, що переконані: чим раніше вона виставить чоловіка, тим краще — дитина його не запам’ятає, можна привести нового тата. Може, вони по-своєму й мають рацію, зі своїх позицій. Але поки дитина маленька, жінка прикута до неї — коли і де їй шукати нового чоловіка?

Окрім того, вважається, що коли чоловік покохав жінку, він полюбить і її дитину. Ще одна помилка! Навіть якщо це трапляється, то триває рівно доти, доки він її кохає. А розлюбив — і її дитина йому не потрібна! Чоловік може жити з обридлою дружиною лише заради рідних дітей.

Однак є причина, яку називають найчастіше, — «не зійшлися характерами». Мовляв, виявилися такими різними, повна несумісність. Побутує і така класична формула, як «любовний човен розбився об побут» — тяготи життя задушили. Тим часом найчастіше розпадаються саме ті шлюби, де молоде подружжя перебуває під опікою і на забезпеченні батьків. Тому ризикну припустити, що детонатором у таких випадках є не «різниця», а, навпаки, повна подібність характерів. По-перше, обидві сторони уявлення не мають, що таке сімейне життя, як його будувати та оберігати. А по-друге, обоє хотіли б, щоб це життя було вічним святом і приносило саме лише задоволення. А цього не буває, оскільки цього не може бути ніколи.

Як ви дивитиметеся на людей, котрі, лаштуючись у далекий і складний похід, не навчилися розпалювати вогнище, напинати намет, допомагати одне одному в екстремальних ситуаціях? Правильно — як на потенційних самовбивць. Хоч би скільки кросівок, спальних мішків та флаконів із рідиною від комарів вони з собою тягнули, їхня авантюра заздалегідь приречена на невдачу. Та й не піде в похід людина, якщо терпіти не може пов’язаних із бівуачним життям незручностей і труднощів, якщо не пристосована до нього. Чому ж так хвацько, стрімголов кидаються люди в сімейне життя, нічогісінько про нього не знаючи і не готуючи себе до нього? І чому потім так щиро дивуються, що в них «не заладилося»?

Останніми роками у нас з’явилася ще одна проблема: розлучення заможних людей. Новий стиль життя вони намагаються впровадити й у сімейні стосунки. І якщо колишнього інженера, лікаря чи наукового працівника цілком влаштовувала в міру миловидна і в міру господарська дружина, мати його дітей, то бізнесмена, невіддільного від іномарки, із вишуканим офісом і довгоногою, без комплексів секретаркою така «подруга життя» уже не влаштовує жодною мірою. На презентацію з нею підеш — «не той вигляд», їхати з нею відпочивати на екзотичний курорт нерозумно — за ті ж самі гроші можна прихопити з собою молодшу партнерку. Як то кажуть, стара любов хороша, поки вона не стара. А що в результаті? Знову-таки — розлучення. Щоправда, із квартирним питанням тут простіше — колишній дружині, як правило, залишається квартира й енна сума аліментів, часто, щоправда, невизначена, оскільки й тут позначається «наша специфіка»: вітчизняний бізнесмен примудряється інколи числитися за колишнім місцем роботи, у кожному разі, приносить звідти довідки для суду — про зарплату на... 206 гривень.

Коли подружжя розлучається? Найменше розлучень припадає на перший рік спільного життя. Часто саме в цей рік народжується дитина, і молодим можна скільки завгодно лаятися, але наш закон забороняє чоловікові без згоди дружини порушувати справу про розлучення, коли вона вагітна або дитині менше року. Розлучень стає більше на другому і третьому роках шлюбу. Потім їх кількість дуже повільно зменшується, але має минути десять років, щоб імовірність розлучення зменшилася вдвічі. Навіть через 20 років спільного життя ця можливість залишається досить високою — близько 15 відсотків. Середній вік чоловіків, котрі розлучаються, — 35 років, жінок — 33.

У теперішні часи вислів «сходити заміж» з анекдотів перейшов у побут. «Пробний шлюб» став буденністю: мільйони людей разом сплять, їздять у відпустку і ведуть господарство, не закликаючи державу в гаранти своїх стосунків. Чи давно дитина з розділеної сім’ї вважалася напівсиротою? А сьогодні студентка-педагог кидає поблажливо: «Це для вашого покоління була драма, а для нас — норма». І взагалі, нині багато з’явилося розумних, тямущих і далекоглядних наречених, які знають про шлюбний контракт усе. Ось чому мені здається, що романтично налаштованих дівчат стає дедалі менше. Нинішні, навіть відсилаючи любовні листи, на конвертах виводять не поштовий індекс, а, швидше за все, індекс Доу-Джонса. Це в роки моєї юності вони співали: «Мама, я льотчика люблю...» Зараз, слід гадати, наспівують: «Мама, я віце-президента холдингу люблю...»

Кожна драма розпаду сім’ї і схематична, і неповторна. Тому хоч би скільки цифр, фактів, думок та оцінок наводилося, розмова навряд чи буде вичерпана. Важливо зрозуміти головне: при розлученні валиться не дім, а світ. Уламки підірваної сім’ї летять у дітей і рідних. Спільні друзі, щоб не вибирати між учорашніми чоловіком і жінкою, усуваються від обох. Справи, початі спільно, бурхливо прогоряють. А колишні чоловік і дружина не можуть почати поодинці на порожньому місці, оскільки порожнього місця немає — є купа руїн, розгрібати які доведеться роками. Тому якщо хтось запитає, чи треба розлучатися, відповідаю: ні! Я не мораліст, просто знаю, що той, кому розлучення не уникнути, радитися не стане...