ВОНА ПОЛИНУЛА У ХМАРИ

Указом Президента СРСР М.С.Горбачова 6 травня 1990 року гвардії лейтенанту Лідії Володимирівні Литвяк було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

ТАРС

Найбільш результативною радянською льотчицею, котра літала під час Другої світової війни на винищувачі, і, таким чином, найбільш результативною у світі льотчицею-винищувачем була лейтенант Лідія Литвяк, котра служила в змішаному 73-му гвардійському винищувальному полку. Вона загинула в бою 1 серпня 1943 року у віці 22 роки, маючи на своєму бойовому рахунку 12 підтверджених повітряних перемог, які здобула на винищувачі Як-1.

М.Тейлор, Д.Мандей. Книга Гіннесса про авіацію. Рекорди, факти, досягнення. — 1992.

Білява і синьоока, закохана в небо Ліда перший самостійний політ здійснила в 15 років. Закінчивши школу, поїхала вчитися в Херсонське льотне училище. Незабаром повернулася в рідний аероклуб уже льотчиком-інструктором. Літала впевнено, з азартом. Була одним із кращих інструкторів Московського аероклубу. Дала путівку в небо сорока п’яти курсантам.

Після початку Великої Вітчизняної війни Лідія рвалася на фронт і домоглася зарахування в жіночий винищувальний авіаційний полк. Переучилася на Як-1, стала льотчиком-винищувачем. Охороняла повітряні підступи до Саратова. А у вересні 1942 року в складі жіночої ескадрильї кращих пілотів її переводять у 437-й винищувальний авіаполк 8-ї повітряної армії, котра вела бої в районі Сталінграда. Воювала нарівні з чоловіками. 13 вересня, під час другого бойового вильоту, здобула першу перемогу — збила бомбардувальник «Юнкерс-88».

Декількома днями пізніше в одному з бойових вильотів Ліда здобула тяжку перемогу над «Фокке-Вульф-190», збивши німецького льотчика з ескадри «Ріхтгофен». Пілот дивом врятувався, вистрибнувши з палаючого літака на парашуті. На допиті він попросив показати йому російського аса, котрий переміг його. Адже німець жодного разу не знав поразок і мав величезний досвід війни в Іспанії та Франції. Коли до нього привели гарну дівчину, він не повірив і подумав, що з нього кепкують. Лідія жестами повторила всі епізоди повітряного бою, і німецький капітан зрозумів, що це саме вона збила його винищувач. Кавалер вищої нагороди Німеччини, барон схилив коліно перед світлокосою дівчиною в льотному комбінезоні, протягнувши їй на знак поваги дорогий наручний годинник.

Надалі при поверненні після вдало проведеного бою Лідія обов’язково виконувала над аеродромом каскад фігур складного пілотажу, відтворюючи на очах в однополчан картину повітряного поєдинку. Щоправда, попервах їй перепадало на горіхи від командира полку Баранова. Але незабаром їй стали це поблажливо прощати й інакше, як «небесною Діаною», не називали. Після кожного бойового завдання її товариші по службі, дивлячись на те, як вона підлітає до аеродрому, уже могли з упевненістю сказати, як пройшов виліт. Якщо літак Литвяк виробляв при підльоті «бочки» й «іммельмани» — отже, все було гаразд. Але якщо Ліда заходила на посадку відразу, не демонструючи майстерності, — все ставало ясно без слів. Вільні в цей момент від служби бігли до місця приземлення, щоб допомогти своєму тендітному синьоокому кумиру.

Її успіхи в пілотуванні були очевидні, але асом молоду льотчицю визнали тільки після одного вкрай складного бою. На самому початку Лідія разом із невеликою групою винищувачів атакувала 12 «юнкерсів». Незабаром вона збила один із ворожих бомбардувальників, але при цьому її поранили в ногу. Відразу огледілася й побачила — німці заходять у хвіст. Миттєво кинула свою машину у віраж, та було пізно. Кулеметна черга прошила площину, а осколком снаряда з автоматичної гармати льотчицю було поранено вдруге. На розвороті встигла побачити нову пару «мессершміттів». Вони атакували. До них приєдналися і два інші німецькі винищувачі. Тоді Лідія кинулася в контратаку... Льотчики люфтвафе очікували від радянського літака поспішного виходу з бою і готувалися його наздогнати та знищити, а тут — він сам пішов в атаку! Як правило, німці намагалися ухилитися від сутички машин у повітрі. Більш того, Геринг розіслав циркуляр, який наказував не наближатися до радянських літаків ближче аніж на 100 метрів, щоб уникнути лобових атак, ударів гвинта чи крила з боку противника... Від несподіванки «мессери» віялом розлетілися врізнобіч. Але Литвяк уже вибрала конкретну ціль. Натиснула на гашетку. Коротка черга з гармати «Яка» розірвала фюзеляж «мессершмітта» на частини.

Попри перемогу в повітряному бою, цього разу Ліда незвичайно тихо приземлилася на аеродромі. Встигнувши доповісти, що завдання виконано, льотчиця знепритомніла. Смілива, завзята Лідія Литвяк у ролі веденого була надійною опорою свого командира в повітряних поєдинках із противником, прикриваючи його атаки і невідступно слідуючи за ведучим. Але, як показали події, Ліда сама була здатна приймати вірні рішення і виходити з бою з перемогою.

Генеральний конструктор С.Яковлєв якось писав: «Не кожний льотчик, який добре опанував свою машину, може бути асом, адже риси аса не можна набути в жодній льотній школі, в жодній академії — вони набуваються в бою, аси не чекають противника, вони його знаходять і знищують». Ці слова повною мірою відносяться до льотчика-винищувача Лідії Литвяк.

5 травня 1943 року після госпіталю Ліда повернулася у свою військову частину й у першому польоті збила «Фокке-Вульф», а двома днями пізніше здобула наступну перемогу. Її літак із білою лілією і постійно зростаючим числом намальованих на фюзеляжі зірочок, що означали збиті фашистські машини, уже знала вся 8-ма повітряна армія.

На фронті небесна Діана закохалася в командира ескадрильї, Героя Радянського Союзу Олексія Соломатіна. Але недовго тривало їхнє щастя. У одному із повітряних боїв капітан був тяжко поранений, зумів дотягти свою машину до аеродрому, але на підльоті до місця посадки його винищувач несподівано вибухнув. Все це сталося на очах у нареченої. Ліда немов надломилася. Лише через якийсь час із трудом змогла взяти себе в руки. Треба було жити, боротися з ворогом і мстити. За зганьблену Батьківщину, погублене кохання.

15 червня 1943 року льотчиця збила «юнкерс» і «фоккер», але під час повітряного бою знову була поранена. Цього разу вона не погодилася, щоб її відправили в госпіталь, і продовжувала здійснювати бойові вильоти. Якось Лідія збила німецький аеростат, із якого велося коректування артилерійського вогню. Всі спроби до неї виконати це завдання закінчувалися невдало. Німці вчасно помічали на підльоті наші винищувачі, швидко й уміло спускали аеростат на землю. Ліді допомогла кмітливість. На бриючому польоті з боку противника непомітно підлетіла впритул до аеростата й в упор розстріляла його.

1 серпня 1943 року гвардії лейтенант Лідія Литвяк не повернулася з останнього 168-го бойового вильоту. Декількома днями раніше у розмові зі своєю подругою — льотним техніком І.Паспортниковою — вона сказала, що боїться лише одного: пропасти безвісти. (1937 року така доля спіткала її батька, котрий був оголошений «ворогом народу».) Бойову нагороду — орден Вітчизняної війни 1-го ступеня одержала за дочку мама Ліди Ганна Василівна. Ще раніше за мужність і відвагу Лідію було нагороджено орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки.

Йшли роки, десятиліття. Рідні, бойові друзі Ліди й у першу чергу І.Паспортникова разом із чоловіком постійно шукали місце загибелі безстрашної льотчиці, але марно... «До пошуку, — пише полковник М.Попович, кандидат технічних наук, військовий льотчик-випробовувач, — підключилися хлопці з Красного Луча. Ініціатором цієї роботи була В.Ващенко, їхня вчителька».

23 липня 1969 року під час походу місцями боїв авіаполку 8-ї повітряної армії біля села Дмитріївка Шахтарського району Донецької області слідопити дізналися від старожила Ф.Михайлова про те, що наприкінці липня 1969 року біля хутора Кожевня (З км від села) місцеві хлопці виявили останки загиблого льотчика.

За допомогою Ф.Михайлова вдалося розшукати цих хлопців — тепер уже дорослих людей. Ними виявилися два брати — Федір і Микола Сачки, а також Сергій Сапицький. Вони підтвердили, що дійсно в той час на околиці хутора, біля лісосмуги, розкопуючи нору, щоб дістати з неї вужа, наткнулися на останки людини, зібрали їх і показали дорослим, а ті повідомили в сільраду і військкомат.

Череп виявленого льотчика лежав у льотному шлемофоні, у лобовій частині був невеликий круглий отвір. Окрім кобури на ремені й обгорілого планшета, при льотчику нічого не було. Одяг і взуття зотліли, залишилися тільки окремі їхні фрагменти.

26 липня 1969 року в селі Дмитріївка намічалося перезаховання ще 12-ти воїнів, останки яких вимили із землі зливи. Вирішили одночасно поховати і прах льотчика. Для консультації запросили місцевих лікарів. У результаті огляду було встановлено, що кістки тазу — жіночі. Крім того виявили бюстгальтер із парашутного шовку. Сумнівів не залишалося, що загиблий льотчик — жінка. Останки поховали в братській могилі №19 у центрі села Дмитріївка.

Слідопити розшукали членів комісії з поховання останків загиблих воїнів, котрі підписали акт від 26 липня 1969 року. І.Паспортникова, технік літака Лідії Литвяк, від колишнього голови сільради Г.Чепурного дізналася, що 26 липня 1969 року в братській могилі №19 було поховано невідому льотчицю.

Хлопці розшукали старожилів хутора Кожевня, котрі після звільнення його від фашистів першими повернулися додому з Ростовської області, куди були евакуйовані. Ті розповіли, що 3 серпня 1943 року вони виявили в балці напівзгорілий радянський літак. Поруч лежали парашут і гільзи. Льотчика не було. Його, певне, поховали наші воїни, котрі наступали на село Маринівку. Можливо, вони і забрали документи і зброю. Маринівка ж, як і Кожевня, кілька разів переходила з рук у руки. Тому, цілком можливо, що ті воїни могли самі загинути. Люди, які бачили залишки літака, на фотографії вказали на Як-1.

1 серпня 1943 року Ліда вела бій у районі села Маринівка. Бій був нерівний. Коли її літак підбили, вона спрямувала його в хмари. Герой Радянського Союзу І.Борисенко пішов за нею, щоб прикрити відхід. Пройшовши хмарність, Борисенко машину Литвяк не побачив. Зовсім трохи не вистачило льотчиці дотягти до своїх.

Після того як юні слідопити повідомили про свою знахідку в раду ветеранів 8-ї повітряної армії, було встановлено, що влітку 1943 року в повітряних боях над Донбасом брали участь дівчата-льотчиці 73-го гвардійського авіаполку Катя Буданова, Маша Кузнєцова і Ліда Литвяк. Буданова загинула в червні 1943 року. Її поховали в селі Ново-Краснівка Луганської області. Кузнєцова була жива і служила в іншому полку. Виходить, останки, виявлені слідопитами, могли належати тільки Лідії Литвяк.

Кошти на пам’ятник відважній льотчиці зібрали вчителі й учні місцевої школи. Зодчі М.Щербаков і Б.Челобитько зобразили Лідію Литвяк у кабіні палаючого винищувача в останні миті бою. На одному боці гранітної стели — біла лілія — символ льотчиці, а на іншому — 12 зірочок — кількість здобутих у повітрі перемог.