Володимир Губа: «Музика й поезія — позачасові естетичні категорії...»

Поділитися
Ідея створити гімн Києва на громадських творчих засадах зазнала фіаско: авторитетне журі на чолі з художнім керівником хору ім.Верьовки Анатолієм Авдієвським забракувало всі запропоновані на конкурс варіанти...

Ідея створити гімн Києва на громадських творчих засадах зазнала фіаско: авторитетне журі на чолі з художнім керівником хору ім.Верьовки Анатолієм Авдієвським забракувало всі запропоновані на конкурс варіанти. І лише після закінчення офіційного конкурсу до боротьби долучилася важка артилерія: поет Дмитро Павличко й композитор Володимир Губа представили на суд журі свій витвір за назвою «Київ — серце України». Ця подія видавалася трохи ілюзорною тоді, на тлі крокуючих колон демонстрантів під різнобарвними прапорами, завалених сміттям київських площ і відчуття цілковитого хаосу… Напередодні Дня міста ми пропонуємо читачам розмову з одним із авторів можливого гімну столиці.

— Володимире Петровичу, наскільки доречно нині думати про герби, гімни та іншу офіційно-парадну символіку?

— Гімн міста — дуже поширене явище за кордоном. Практично в усіх великих європейських містах є своя музич­на візитна картка, наприклад у Римі.

Київ — це могутнє місто в серці Європи. Відповідно, і його гімн має бути могутнім і романтичним, духовним і дуже душевним. Якщо наш гімн дістане свою прописку в місті, де я народився (а я — корінний киянин), це буде для мене величезною радістю. Було б чудово, щоб не тільки в нашій столиці, але й в інших великих українських містах — Одесі, Львові, Харкові — теж з’явилися свої гімни.

Мені здається, те, що відбувається тепер у нашому суспільстві, зокрема втома й байдужість величезної кількості людей, — тимчасове явище. Є позачасові естетичні категорії, які не повинні залежати від тих чи інших обставин.

— Кому належить ідея створити гімн?

— Серед столичної творчої інтелігенції мусується думка: навіщо Києву гімн, коли існує пісня «Як тебе не любити, Києве мій?» Ніхто не сперечається — пісня гарна, але в моєму розумінні вона все-таки не зовсім відповідає статусу гімну. З ініціативи київської мерії було оголошено конкурс серед київських авторів, але, як мені відомо, у ньому взяли участь фахові й самодіяльні композитори й поети з різних міст України. До мене звернувся відомий поет Дмитро Павличко зі своїм текстом, який я назвав би вистражданою, потужною духовною конструкцією. Я відразу ж підключився до роботи.

Результати конкурсу, думаю, підсумують до Дня міста, тоді ми дізнаємося імена переможців.

— Участь у конкурсі — ваш дебют у цьому жанрі?

— Не зовсім — перший гімн був написаний 2004 року й присвячений помаранчевій революції. Дмитро Павличко звернувся до відомого співака Олександра Пономарьова, але в останній момент щось не склалося. Він подзвонив мені: «Треба терміново написати музику, щоб до ранку все було готове!» До ранку гімн був написаний. Далі пішов довгий процес оркестровки й нотних записів... Багато каналів українського радіо транслювали наше дітище на прохання слухачів. Але в політичній ситуації країни все змінюється. Можливо, доля ще розпорядиться так, що гімн дістане друге життя як ретро свого часу...

— Ви — один із небагатьох українських композиторів, які працюють у кінематографі...

— Музика в кіно має відбивати й сценарій, і концепцію фільму, і допомагати драматургії. Така музика має бути близькою й зрозумілою для всіх верств населення — це своєрідна інтегрована музична аура, яка всіх об’єднує. Тому режисери дуже вимогливі й працюють із вузьким колом композиторів. Мені довелося співпрацювати з Леонідом Осикою, Юрієм Іллєнком, Миколою Мащенком, Олесем Лупієм і багатьма іншими.

У російських фільмах моєї музики менше, оскільки російські режисери хочуть співпрацювати зі своїми композиторами, але я все-таки написав музику до фільмів режисера Валерія Чигинського, який трагічно загинув. Це була людина-явище, зустріч із якою мені подарувала доля. Ми разом працювали над кількома документальними фільмами, зокрема — «Дорогами другого Всесвіту» й «Маски сну».

— Яка тепер ситуація з музикою в кіно?

— По-перше, я, як і всі, хто любить український вітчизняний кінематограф, переживаю, що він — майже на замку. Відбувається потужна деградація професіоналів, багато них змушені покинути свою роботу, перекваліфікуватися або виїхати до іншої країни.

По-друге, нині багато сценаріїв грішать тим, що не залишається часу на музику — так неймовірно спресована драматургія. Бракує часу, щоб пролунала пісня чи бодай куплет. Місце пісні, зазвичай, віддається на титри.

Проте незабаром на українські екрани вийде повнометражна картина «Таке інше життя, або Втеча з того світу» з моєю музикою. Цей фільм знято за деякими сторінками життя народного артиста України Миколи Яковченка, пам’ятник якому так вписався в пейзаж біля театру ім. І.Франка. Це перша робота режисера-документаліста Володимира Артеменка, її знімали на Студії хронікально-документальних фільмів, це дебют студії у такому жанрі.

— Наскільки престижна й як високо оплачується робота композиторів, які пишуть музику до фільмів?

— Нашу професію у кінематографі практично не поважають. Цілковита зневага до авторських прав усіх каналів українського ТБ давно стало нормою. Радіо також мало б сплачувати авторські гонорари, але це — бідна організація, а от ТБ — структура, що одержує величезні гроші за рекламу. І при цьому не сплачує ні авторам сценарію, ні композиторам, ні поетам.

За кордоном люди нашої професії заробляють відповідно до своєї роботи й нормально забезпечені.

— При цьому часто доводиться чути, що той чи інший композитор випустив ще один компакт-диск...

— Найчастіше це неліцензована продукція. Можна записати диск за 200—300 доларів, розтиражувати, зробити класну обкладинку... Проте нормальний покупець переверне диск і поцікавиться — хто його випустив? Переважно, це стопроцентна липа.

Щоб випустити диск за кордоном, потрібен свій продюсер, ціла система. У нас в Україні мають бути структури, які б цим серйозно опікувалися, заробляли великі гроші й сприяли поліпшенню іміджу своєї країни.

— Наскільки мені відомо, ви — потомствений музикант?

— Мій батько був унікальною людиною — викладав гру практично на всіх духових інструментах: валторні, тромбоні, трубі, навіть на саксофоні... Не дивно, що я пішов уторованим багатьма музикантами шляхом: музична школа, училище, консерваторія (нині академія) ім. П.Чайковського. Закінчив її по класу композиції.

— Відносите себе до якоїсь школи, напряму?

— До жодної плеяди композиторів себе не відношу. Найближчий за духом, друг і однодумець — композитор європейського рівня Леонід Грабовсь­кий. Це великий інтелектуал і аристократ, він уже понад п’ятнадцять років живе в Нью-Йорку, але часто відвідує Україну. Сподіваюся, цієї весни ми знову зустрінемося на київській землі...

— Чи залишає музика час на захоплення?

— Дуже люблю шахи, це цілий океан пристрастей, де все переплелося: неймовірний розрахунок, розум, сміливість. Здобув другий розряд, але брати участь у турнірах просто ніколи. Це небезпечне хобі, воно миттєво захоплює й поглинає надовго.

У мене найвищою мірою серйозне ставлення до поезії, я й сам пишу. У деяких фільмах щось пролунало на мої вірші. Найближчим часом збираюся видати книжку...

Довідка «ДТ»

Композитор Володимир Губа — народний артист України, лауреат премій ім. Василя Стуса й Лео Вітошинського (Канада).

Навчався в Київській консерваторії ім.П.Чайковського в класах видатних майстрів композиції Б.Лятошинського, Л.Ревуцького, А.Штогаренка, В.Воробйова.

Працював музичним редактором Держтелерадіо й кіностудії Укркінохроніки.

Автор музики до більш як ста фільмів (ігрових, документальних, науково-пізнавальних, анімаційних тощо), серед яких: «Камінний хрест» (1968), «Захар Беркут» (1971), «Сказання про Ігорів похід» (1972), «Данило — князь Галицький» (1987), «Гетьманські клейноди» (1993), серії «Як козаки...»

Член Національної спілки кінематографістів України, Національної спілки композиторів, Спілки театральних діячів, Міжнародного об’єднання кінематографістів слов’янських і православних народів, член правління українського товариства «Меморіал», активіст товариства Ізраїль — Україна і міжнародного товариства «Форстерський міст» (Україна — Німеччина).

Викладач Київського національного університету театру, кіно й телебачення ім. І.Карпенка-Карого.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі