Від «грантоїдів» і золотих рибок до соросівських стипендій і студентського життя

Ти вже не абітурієнт, але все ще мариш зеленуватими стінами паризької Сорбонни? Вже не абітурієнт, але й досі не можеш забути вишукану чарівність коледжів Оксфордського університету? Чудово розумієш, що тобі, пересічному студентові, потрапити до університетів з легендарним «лейблами» практично неможливо і все ж... не втрачаєш надії? Що ж, тоді єдиний вихід для тебе — опанувати мистецтво Grantsmanship, або майстерність здобувати гранти.

Для переважної більшості українського студентства система «грантодавства» (від англ. grant — одноразова грошова допомога, яка надається вченому або науковому колективу для виконання досліджень з визначеної проблеми) на території нашої держави все ще залишається явищем новим і маловідомим, незважаючи на те, що сьогодні в Україні немає жодного вищого навчального закладу, який би не мав міжнародних контактів або не знав про існування міждержавних угод у науково-освітній сфері.

Теоретично, дитиною «пана Гранта» може стати будь-який студент із нормальними академічними успіхами, досконалим знанням певної іноземної мови, тверезим розумом і бездоганно розробленим проектом. Але на практиці все виявляється складнішим: адже грант надається за результатами конкурсу, переможцем якого може стати лише найбільш цілеспрямована і впевнена у власних силах людина. І це не просто слова. Суть гранта зводиться до того, що організація-замовник виділяє переможцеві певну регламентовану суму, яка йде на оплату навчання за кордо­ном. Крім цього, вона може брати на себе всі витрати, пов’язані з проживанням та харчуванням свого обранця. Це — в найкращому разі. За іншої грантової систе­ми перемога в конкурсі аж ніяк не означає, що здобувача автоматично зарахують, скажімо, до Сорбонни, і він упродовж енного терміну навчання почуватиметься там як у Бога за пазухою (зазвичай вибір конкретних університетів залишається за організаторами програми. Їх перелік може бути зазначений у стартових умовах отримання гранта). Доволі часто «грантований студент» мусить складати вступні іспити до закордонного ВНЗ нарівні з іншими абітурієнтами. Його поразка означатиме лише безплатний переліт і тихе повернення додому.

На щастя, кількість організацій, в яких ви можете виловити золоту рибку у вигляді студентського гранта, у нас постійно зростає. Щоб збільшити шанси на перемогу, радять фахівці, краще подати свій проект одразу в декілька фондів. Але під час вибору стипендіальної програми, а отже й країни навчання, здобувач повинен не лише пам’ятати про власні й світові симпатії, а й ураховувати, наскільки в цій дер­жаві розвинута обрана ним сфера знань і рівень опанування ним іноземної мови.

В Україні поняття grantsmanship тісно пов’язане з іноземними державними і недержавними організаціями, національними програмами і, звичайно ж, діяльністю численних фондів. Якщо перші, перебуваючи під патронатом урядів рідних країн або виступаючи від імені своїх науково-просвітницьких товариств, зорієнтовані на певне коло дер­жав, то фондові організації намагаються працювати ширше, залучаючи світове студентство. На жаль, єдиних вимог щодо здобуття гранта не існує, тому що кожна організація керується своєю схемою його надання. Од­наковим є лише комплект документів, що його мусить подавати здобувач разом із заявкою: 1) заява на бланку грантодавця; 2) завірена копія шкільного атестата і залікової книжки (можливо, перекладених відповідною мовою); 3) рекомендаційні листи і так званий мотиваційний лист, в якому здобувач повинен пояснити, чому саме йому мають надати грант і в чому полягає унікальність його розробки. Від того, наскільки зрозуміло й чітко викладено концепцію дослідницької роботи, залежить увесь подальший стипендіальний рух. Боротьба за грант — це сфера гострого суперницт­ва, активного інтелектуального змагання, в якому нерішучості й «сірості» немає місця.

Діяльність більшості грантових програм так чи інакше пов’язана з інформаційними центрами при посольствах та консульствах, в яких кожен бажаючий через незалежні ресурсні бібліотеки може отримати попередню інформацію про аспекти міжнародної освіти. Але якщо ви лінуєтеся мандрувати вулицями міста в пошуках відповідних центрів, вам допоможе Інтернет, в якому розміщено інформацію про освітні грантові системи будь-якого типу:

1. //www.irex.kiev.ua/ua/education

(IREX — міжнародна неприбуткова організація. Окрім інших питань, опікується розширенням доступу до освіти по всьому світу)

2. //ifu.com.ua/?s=8&p

(Французький культурний центр)

3. //www.kas.de/proj/home/home/47/13/webseite_id-2783/index.html (Стипендії Фонду Конрада Аденауера)

4. //www.coimbra-group.be/

(Стипендіальна програма університетів «Коімбра Груп»)

5. //www.euv-frankfurt-o.de/

(Європейський університет Віадріна. Стипендії для українських студентів різних спеціальностей, які добре володіють німецькою мовою)

6. https://www.daad.org.ua/

(Актуальні стипендії від Німецької академічної служби обміну (DAAD))

7. //finland.cimo.fi/

(Навчання в Фінляндії, фінсь­ка система вищої освіти)

8. //osvita.org.ua/abroad/agency/icc-ie/programm/003/

(Центральноєвропейський університет (ЦЄУ), Будапешт, Угорщина)

9. //osvita.org.ua/abroad/agency/icc-ie/programm/002/

(Соросівські стипендії для навчання в Американському університеті в Болгарії)

10. //osvita.org.ua/abroad/agency/icc-ie/

(Інформаційно-консультаційний центр «Міжнародна освіта»)

11. //osvita.org.ua/abroad/agency/dte/

(Компанія «Домар тревел ед’юкейшн» (ДТЕ) — консультаційний центр з питань навчання за кордоном)

12. //osvita.org.ua/abroad/agency/dec/

(Освітня агенція «ДЕК» — компанія, яка надає консультаційні послуги з різних аспектів міжнародної освіти).

На консультаційних центрах з питань навчання за кордоном зупинимося окремо, оскільки саме вони є базою для тих освітніх програм, які не мають представництв закордонних ВНЗ в Україні. Зазвичай їхня робота охоплює широке коло питань і полягає в інформуванні та консультуванні громадян з питань стипендіального навчання, стажування та дослідницької роботи за кордоном. Зокрема, вони надають аплікаційні форми для участі в зазначених програмах, організовують тренінги з написання резюме, мотиваційних листів, здійснюють професійний супровід у підготовці аплікаційних документів та переклади дипломів на відповідну мову, складають індивідуальні плани навчання та розвитку кар’єри (!). Дехто ставиться до них з підозрою, але «грантоїдство», як і питання здобуття вищої освіти за кордоном, — справа надто непроста, щоб хтось міг собі дозволити відкрито висловити недовіру чи сумнів щодо чергового консультаційного семінару.

Так чим же є за своєю суттю грантова система і чи має наше Міністерство освіти і науки в цьо­му «іноземному» питанні певні важелі впливу «встановленого зразка»? Із цим та іншими запитаннями ми вирішили звернутися до директора департаменту міжнародного співробітництва і європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України Омеляна СУХОЛИТКОГО:

— Грантову систему можна визначати по-різному. У принципі, йдеться про надання стипендій громадянам України для навчання за кордоном. Але стипендія — це не гроші, які людина може покласти собі в кишеню. Стипендія — це можливість безоплатно навчатися за кордоном і кошти для проживання там.

Багато розвинутих країн мають на території нашої держави представництва своїх програм. Наприклад, американські «Ак­селс», «Акт на підтримку свободи», «Молоді лідери», німецькі — «Німецька служба академічних обмінів» для тих, хто навчається і викладає у вищих навчальних закладах. Діють в Україні і програми Британської ради, Французького культурного центру, програми посольств Японії, Іспанії і т. д.

Усі грантові програми — конкурсні. Щоб отримати грант або, краще сказати, стипендію, потрібно не лише взяти участь у конкурсі, а й виграти його. А претендентів дуже багато. Наприклад, за програмою «Акт на підтримку свободи» для учнів 9—10 кла­сів — понад 1000 осіб на місце, а виїжджають на десять місяців навчання до США всього лише 300—400 учнів на рік. Загалом щорічно по лінії Міністерства освіти з України до США на навчання, стажування і проведення різноманітних досліджень виїжджає тисяча людей. Ще одна тисяча наших громадян виїжджає по лінії інших міністерств. Якщо говорити про грантові програми інших країн, то, наприклад, за німецькою виїжджає близько 700 осіб на рік, натомість японський уряд через своє посольство в Україні виділяє лише дві-чотири стипендії для тих, хто вивчає або викладає японську мову.

Такими є грантові можливості для нашого студента. Крім них, в Україні діє ціла низка міжнародних (міждержавних та між­урядових) міжвузівських договорів, за якими студенти також можуть виїхати на навчання і стажування за кордон. Практика проста — український ВНЗ підписує з іноземним ВНЗ-партнером двосторонню угоду, де, окрім інших положень, зазначаються відповідні квоти студентських обмінів: якщо, наприклад, десять осіб їде на навчання до Польщі, то стільки ж має приїхати до нас. На мій погляд, міжвузівські договори — це найкраща можливість поглибити свої знання за кордоном.

Ще один варіант здобуття освіти в іноземних університетах пов’язаний із коштами фізичних або юридичних осіб, але це не грантова система. Як правило, це сфера роботи відповідних агентств, які беруть чималі гроші за інформацію про можливості та перспективи навчання, за консультування студента та його батьків, за оформлення документів тощо. Міністерство освіти і науки до цього ніяк не причетне.

— Скільки ВНЗ України співпрацюють з тими чи іншими грантовими програмами?

— Практично всі. Сьогодні немає жодного вищого навчального закладу ІІІ—IV рівня акредитації, який би не мав відповідних міжнародних угод. Якщо є міжнародні угоди, то, відповідно, є і квоти обміну. Міністерство освіти і науки надає всім ВНЗ повну інформацію щодо цього. Але ми не розпоряджаємося квотами і не втручаємося в добір учасників.

— Омеляне Степановичу, якою ж тоді є роль вашого міністерства в цьому процесі?

— Для того щоб ці програми та їхні представництва мали право працювати на території нашої держави, їх треба легалізувати, тобто вони мають пройти повну реєстрацію в Міністерстві економіки як такі, що надають Україні гуманітарну і технічну допомогу. Для цього вони повинні мати підтримку відповідного міністерства. Якщо йдеться про підтримку саме нашого міністерства, то ми надсилаємо в Мінекономіки відповідний лист, в якому зазначаємо, що на даний момент працюємо з певною програмою і що вона є ефективною для розвитку вітчизняної науки.

— Чи може хтось на державному рівні контролювати те, як працюють грантові програми?

— Що стосується контролю, то всі представництва цих програм офіційно зареєстровані в Міністерстві економіки і Міністерстві закордонних справ. З нашим Міністерством вони укладають відповідні протоколи про наміри та за потреби консультуються.

— Чи погоджується Міністерство освіти з тим, що питання «витоку мізків» прямо пов’язане з окремими грантовими програмами?

— В аплікаціях програм, які надають, наприклад, американці нашим громадянам, чітко прописано, що після закінчення навчання, стажування або наукових досліджень громадянин України в обов’язковому порядку повертається на батьківщину й упродовж двох наступних років не має права в’їжджати до США. Цей процес дуже жорстко контролюється, тому говорити про «витік мізків» через ці програми некоректно. На жаль, наша країна поки не має можливості за власні кошти відправляти своїх громадян на навчання за кордон. Це дуже дорого. Наприклад, у США рік навчання коштує 25 тисяч доларів, а в медичних ВНЗ сягає 40 тисяч.

— Тоді останнє на сьогодні запитання — що потрібно українському студентові для того, щоб стати учасником окремої грантової програми?

— Найголовніше — досконало володіти тією чи іншою іноземною мовою, тому що перекладача під час проведення конкурсу не надають. Це перша умова. Наступний крок — пройти відповідні тести, у тому числі й зі спеціальності.

Росія щорічно відправляє до престижних закордонних ВНЗ і науково-дослідних центрів за президентськими грантами близько 80 талановитих студентів та молодих учених. В Україні ж всього лише підготовлено відповідний проект указу президента, згідно з яким для найбільш обдарованої молоді щорічно планується виділяти 50 грантів на навчання в іноземних університетах і роботу в науково-дослідних центрах.

* * *

Мабуть, кожен погодиться, що більшість стипендіальних та стажувальних програм, які діють на території нашої країни, так чи інакше пов’язані з фінансовими дотаціями офіційних та неофіційних організацій Сполучених Штатів Америки або окремих американців, завдяки чому найкращі представники українського студентства мають реальний шанс поглибити свої знання через систему освіти іншої країни. Цікаво, що, за даними Міністерства освіти і науки, у нас в Україні спостерігається щорічне збільшення числа іноземних студентів, контингент яких в 2006/2007 навчальному році порівняно з 2005/2006 навчальним роком зріс на чотири тисячі і досяг 37 тисяч, що в свою чергу дало змогу системі ВНЗ України отримати додаткових 80 мільйонів доларів США. Для українського студентства це справжнісінька загадка. З одного боку, ми вважаємо, що наша система навчання є недосконалою і надто корумпованою, і за першої ж нагоди намагаємося вхопитися за іноземний досвід освітнього життя, а з іншого — навіть іноземці зазначають, що важелі пострадянської освіти і досі не втратили своєї життєздатності і продовжують формувати еліту наукового життя.

...Ви все ще марите зеленуватими стінами паризької Сорбонни і не можете забути вишукану чарівність оксфордського життя? Що ж, тоді ви добре знаєте, що блискуча освіта, знання мов і друзі в усіх куточках світу дадуть вам змогу значно упевненіше дивитися в майбутнє і насолоджуватися справжньою свободою європейського життя.