Від борсучка Пізнайка та чумацької торби до пригод Шрека та Людини-Павука...

Коли ваш маленький янгол, насилу видряпавшись у домашнє крісло, розкриває казки і починає створювати чудові візерунки пригод із низки друкованих літер, ви тихо розчулюєтеся, чи не так? Книжкові ельфи стають його найближчими друзями, і він навіть може почати їх вирізати з книжки. Тому, купуючи найкращі дитячі видання для свого малюка, ви пильно стежите за тим, щоб він їх не псував: просите не вкорочувати сторінки, пояснюєте, що нові персонажі на сторінках «Снігової Королеви» не потрібні, самовіддано розповідаєте, що в цій казці зовсім не обов’язково домальовувати Чіполліно шматочком цибулини пахучі вуса... Ви навчаєте дитину належного поводження з книжками і нічого неправильного в цьому навчанні немає. Щоправда, зауважують психологи, при особливо ретельному контролі з вашого боку можливий протилежний ефект — коли дитина перестає відчувати свою відповідальність за книжку. Звісно, книжкове видання в його найкращій формі нічого не замінить, але чудовим доповненням до нього є дитячі журнали. Ваше допитливе чадо зможе реалізувати себе на їхніх сторінках якнайповніше: прочитати казку про таємничий ліс, розмалювати сторінку з його мешканцями, вирізати і склеїти власноруч чарівний замок, розгадати кросворд, знайти відмінності між двома рожевими слонами і навіть вивести з лабіринту жирафа Гамлета з допомогою оранжевого фломастера, за який уже точно ніхто не насварить. Тільки дитячі журнали здатні прищепити маляті поняття про особисту відповідальність за «паперовий інструментарій» і дозволити їй бути дитиною повною мірою.

Сьогодні на українському ринку книгодрукованої продукції спектр журналів для дітей надзвичайно різноманітний. Ніша цього виду періодики із кожним роком стає дедалі колоритнішою і більшою. Щоправда, вкотре залишивши всі охи і зітхання, слід визнати, що багатіє і розширюється вона не стільки за рахунок українського подвижництва, скільки завдяки активній позиції російської сторони. Та коли дивитися на ситуацію очима дитини, все видається на рідкість чудовим, бо сьогоднішнім журналам дошкільного, молодшого і середнього шкільного віку ще є про що розповісти сучасній дитині і чим її, всезнаючу, зацікавити. Багато українських батьків слабо сприймають журнал «Приключения Шрэка» (24 сторінки, рекомендована ціна 15 гривень) тільки тому, що головний герой несе за своїми зеленими плечима зайво вільні манери поведінки і дещо суперечливу систему цінностей. Цей момент, звісно, є, але діти бачать людожера Шрека геть інакше. І в контексті дитячого погляду стратегія журналу продумана прекрасно. Багато в чому він нагадує повітряну кулю, кошик якої щедро наповнений драконовіслюками, казками, лабіринтами, домашніми рецептами приготування «свіжовідрубаних пальчиків лицарів», розрахованих на двох дітей або одного дракона, головоломками і десятком інших розваг. Звісно, схоже наповнення мають і сторінки інших дитячих журналів. Родзинки «Приключений Шрэка» заховані в його доповненнях — це справжні амулети, здатні світитися в тем­ряві і змінювати свій колір, картки і наліпки найрізніших видів — від блискучих до рухомих і пахучих. При цьому для зберігання амулетів передбачений спеціальний зелений футляр з відпо­відними заглибленнями, для наліпок — «запаморочний» альбом, а сам журнал пропонується збе­рігати у відповідній «шрекастичній» підставці. Останній елемент використовують сьогодні багато дитячих видань — це дуже ефект­но і правильно, адже дитина з дитинства має звикати до того, що її особисті речі не повинні валятися абиде, особливо коли вона сама не в змозі їх знайти.

Наша тривала зупинка на Шреку пояснюється дуже просто: по-перше, зелений людожер сьо­годні найбільш упізнаваний персонаж у світі, а по-друге, журналу «Приключения Шрэка» вда­лося поєднати безліч конче потріб­них кожній дитині елементів: гру, пізнання, колекціонування й інте­лектуальну роботу. Якщо казати про інші неукраїнсь­кі, але доб­ре відомі українським дітям, видання, то це, звісно ж, популяр­ний літературно-художній журнал «Мурзилка», що видається з 1924 року, і знамениті «Веселые картинки» з їхнім незмінним голов­ним героєм — добрим художником Олівцем з ефектним грифелем замість носа. Обидва ці видання були й залишаються своєрідними маячками часу, що розсипають своє золоте світло для цілих династій нових поколінь. І сьогодні вони — не відлуння радянського часу (як чомусь думають чимало людей), а абсолютно сучасні й живі видання, котрі йдуть у ногу з часом і вирізняються оригінальною, властивою лише їм, подачею матеріалу. На сайті сучасного «Мурзил­ки» мож­на знайти не тільки багато корис­ної, пізнавальної та розважальної інформації, а й «повисіти» в чаті або побродити по форуму в пошуках нових знайомих і друзів (//www.murzilka.org ). А у вір­туальному будинку «Весе­лых кар­тинок» (//www.merrypictures.ru ) ви можете зазирнути у своє дитинство і про­гулятися барвистими обкладинками їхнього архіву за останні 50 років. Як зауважує редакція «Ве­селых картинок», хоча журнал розрахований на дітей віком від чотирьох до десяти років, його фак­тична аудиторія — це вся родина. І дуже ймовірно, що саме завдяки такому підходу цим виданням вдається вже десятки років зберігати чудову форму й уловлювати особливості інтересів кожного нового покоління читачів.

…Гортаючи сторінки цього пізнавально-розважального журналу для дітей, я спостерігала за його головним героєм — симпатичним маленьким професором у величезних черевиках — із неприхованим задоволенням. Надзви­чайна допитливість, «геніальна» зовнішність, чудове почуття гумору і, звісно ж, активна робота з будь-яким всезнайком від шести до десяти років зробили «курируване» ним видання дуже впізнаваним. При найближчому знайомстві український щомісячний журнал «Професор Крейд» (наклад 60 тисяч) виявився надзвичайно яскравим і емоційним виданням із чудовою поліграфією та змістовним наповненням. Інформація в таких його рубриках, як English with fun, «Мандрик» (відкрий Україну для себе) і «Секрети зеленої планети», подається на такому рівні й у такій формі, що ви просто не можете перегорнути сторінку, не вивчивши її від початку до кінця. Приємно дивує і літературно-музичне доповнення журналу — видаваний раз на три місяці диск із піснями, казками, караоке, розмальовками, пазлами, музичною лабораторією та комп’ютерною грою. Треба сказати, що для дитячої журнальної періодики України це, у принципі, велика рідкість, і зовсім не тому, що це нікому не потрібні витребеньки. Супровід видання цифровим носієм — завжди складний і дорогий проект, який потребує не тільки відповідних технічних рішень, а й знання особливостей дитячого світу. Щоправда, поки колективу «Професора Крейда» вдається справлятися з цим завданням дуже добре. Одна із запропонованих ними комп’ютерних ігор, наприклад, пов’язана з життям українських чумаків. Її форма дуже цікава. Так, на першому її рівні вашому малюкові потрібно правильно зібрати чумацьку торбу, поклавши в неї все те, що може стати в пригоді у дорозі: цибулину, окраєць хліба, люльку, тютюн, сірники, мотузку й інші речі, які лежать у різних місцях української хати. Якщо він не впорається із завданням — вусатий чумак у солом’яному капелюсі, котрий лежить на мішках, тільки пихне люлькою і філософськи зауважать: «Невеликий чумацький міх, а погано зібрати його — гріх! Почни спочатку» і поверне його назад (передплата на місяць без CD коштує близько шести гривень, а на три місяці разом із диском — під 30).

Звісно, розглядаючи ринок дитячої журнальної періодики, не можна не згадати чудовий український журнал «Пізнайко» (//www.posnayko.com), який видається трьома мовами й орієн­тований на різні вікові категорії: «Пізнайко від 6 років» (українською, передплата на півроку — 31,02 грн.), «Познайка» (російською, окреме видання, передплата на півроку — 31,02 грн.), «Пізнайко від 2 до 6» (українською, передплата на півроку — 30,42 грн.) і Posnayko (англійською, передплата на півроку без диска — 30,42 грн.). Відмінне поліграфічне виконання цих видань, оригінальне оформлення, глибокий зміст, чудова форма подачі матеріалів і неймовірно живий ілюстративний матеріал зробили «Пізнайка» одним із найкращих дитячих журналів України. Не менш активно з дитячою аудиторією в нашій країні працюють і такі журнали, як «Барвінок» і «Малят­ко». Нагадаємо, що торік обидва ці видання стали лау­реатами Всеукраїн­ського конкурсу на найкраще періодичне друковане видання для дітей та юнацтва, організованого Держав­ним комітетом телебачення та радіомовлення. Відповідно до указу від 16.07.2007 року, щороку в Україні з 1 вересня по 1 грудня проводитимуть конкурсний добір видань для дітей і юнацтва, що вийшли у світ протягом поточного року. Під час підбиття під­сумків враховуватимуть і зміст видання, і рівень художнього оформ­лення, навчальну та вихов­ну складові, оригінальність дизай­нерського рішення, якість полігра­фічного виконання тощо. Звісно, це всього лише конкурс, але дуже може бути, що участь у ньому дозволить найкращим із кращих серед дитячих періодичних видань Ук­раїни гучніше заявити про себе і залучити до сво­їх сторінок більше українських діточок. Ще торік увагу членів журі привернув львівський журнал «Анге­лят­ко», який почав виходити з вересня 2006-го і призначений для дітей від двох до семи років. Його назвали досить перспективним виданням (//www.angelyatko.com.ua). А сьогодні це вже впізнавана сторінка всеукраїнської дитячої періодики, наповнена пізнавальними оповідан­нями, добрими казками, інтелектуальними завданнями на роз­виток логічного мислення, спостереж­ливості, кмітливості, доповне­ний іграшками-саморобками й якіс­ними літературними текстами українською мовою, які з різних причин нині є великою рідкістю.

За неофіційними даними (офіційних не існує), любов і ува­гу українських малюків заслужили і такі дитячі журнали, як «Маленькая фея и семь гномов», розрахований на дітей від п’яти до дев’яти років, передплата на місяць — 3,49 грн. (https://feya.net.ua/ ); «Мамино солнышко» від двох до п’яти років, передплата на місяць — 3,49 (https://feya.net.ua//vydannia/7 ); «Ангеляткова наука», призначений для розвитку та навчання малят п’яти-шести років у формі захоплюючих ігор (передплата на місяць — 4,71); пізнавальний журнал «Стежка»; народознавчий журнал «Дивосвіт»; журнал «Умійко», який буде цікавий усім «гномам», котрі обожнюють щось вирізати, склеювати, розмальовувати і майструвати (передплата на місяць — 4,57); журнал «Джміль», адресований дітям п’яти-десяти років, але він виходить лише чотири рази на рік (передплата на три місяці — 5,57); журнал «Ухтышка» — найтовщий в Україні журнал для дітей від шести до 14 років (128 сторінок, передплата на місяць — 9,58); тримовний журнал «Апельсин» (передплата на місяць — 6,67); двомовний журнал «Веселые картинки», розрахований на дітей молодших класів (передплата на місяць — 4,02) і маса інших, не менш цікавих видань. Проте ні батькам, ні потенційним видавцям не слід думати, що ніша цієї періодики вже цілком заповнена і має сьогодні сталу форму. Татам-мамам не слід забувати: що до більшої кількості дитячих журналів має доступ їхня дитина, то це краще для неї. Але зупинятися тільки на трьох-чотирьох виданнях не слід. Дуже корисно бодай періодично «розбавляти» основні видання іншими вісниками зі світу дитячої періодики. Це дозволить вашому маляті краще аналізувати й порівнювати, розширювати звичні рамки, видозмінювати пріоритети.

«Я зжеру твій мозок. — Тату, це не павук! — Це павук! Просто він замаскувався! Відпусти мого сина, гаденя! Поклади на місце!». Цей милий короткий діалог теж належить світові дитячої преси. Що­правда, видання, в яких вміщують такі тексти, важко віднести до дитячої журнальної періодики в її класичній формі. Дитячі комікси. Вони вже давно перетворилися на окремий вид журнального мистецтва, який ще кілька десятків років тому «успішно» відірвався від своєї комічної основи й активно ввійшов у межі фантастичної війни, що межує із жахами та відвертим насильством. Я особисто дуже поважаю Бетмена, добре ставлюся до образу Людини-павука й інших супергероїв. Та коли редакція журналу публікує звернення до юних читачів, у якому каже, що «криваві сцени убивств, розчленування, катування, страти єгипетські й інші жахи...» вона відмовляється не тільки публікувати, а й навіть не бажає одержувати такі композиції поштою, над цим слід замислитися. Чи не так?

…Ви знаєте, як діти стають читачами дитячих журналів? Спочат­ку вони їх «пробують на зуб», далі — рвуть на частини, потім просто гортають, розглядаючи цікаві фотографії і кольорові картинки, і тільки після всього цього починають читати. І тоді, вдивляючись у низку досі монолітних літер, вони з подивом починають розрізняти чарівні візерунки журнальних пригод, у яких є і допитливий професор Крейд, який навчає англійської пісеньки мишку Шилу, і Саморобко із гайковим ключем, який ремонтує механічні годинники Олівця, і борсучок Пізнайко, котрий показує, як зробити космічний шолом із шкаралупи курячого яйця. І для дитини все це — майже правда, справжнє сприйняття світу через друковане відображення всіх форм свого маленького «я».