«Велика чистка» в Україні

Поділитися
В Україні тривають скорботні заходи, присвячені 70-й річниці початку Великого терору 1937 року.

В Україні тривають скорботні заходи, присвячені 70-й річниці початку Великого терору 1937 року. Активну участь у них, звичайно ж, бере і Служба безпеки, співробітники якої відчувають і поділяють біль нації, роблять усе для встановлення масштабів і реальних наслідків репресій, з’ясування їх соціальної та національної спрямованості.

Сьогодні розгорнуто широкий пошук документів та даних. За нашими підрахунками, обсяг архівної документації щодо репресій лише у Галузевому державному архіві СБУ й архівах регіональних органів становить майже 1300 томів статистичної звітності та понад півмільйона кримінальних справ.

Робота просувається поки що повільно, оскільки далеко не всі форми державної та відомчої звітності, насамперед оригінали, збереглися в архівних фондах. Більшість документів про політичні репресії 1917—1921 років містить лише фрагментарні відомості. Систематизовані статистичні матеріали щодо репресій 1917 — 26 років досі не знайдені.

Чимало документів втрачено в 1989–1991 роках. Вживається заходів з їх поновлення. З ФСБ Росії ведуться переговори щодо отримання копій. Позитиву поки немає, але надія залишається.

Сама статистична звітність часто змінювалася. Так, у другій половині 1938 року була введена форма, яка не враховувала національність заарештованих і не виділяла характер злочинів. Більш того, в архіві не знайдено жодного примірника зведеного статистичного звіту за весь 1938 рік.

…Більшість документів про політичні репресії 1917—1921 років містить лише фрагментарні відомості. А систематизовані статистичні документи 1917—1926 років взагалі відсутні. Немає потрібної системності і в багатьох статистичних звітах періоду 1927—1990 років. До того ж, вони містять безліч неточностей і виправлень.

Проте ми все ж наважилися попередньо звести найважливіші, на наш погляд, статистичні позиції. Насамперед про загальну кількість репресованих, види інкримінованих злочинів і призначених покарань, соціальний та національний склад засуджених за політичними мотивами.

Вимальовується така жахлива картина: з 1927 по 1990 рік, коли статистика мала більш-менш системний характер, в Україні органами Держбезпеки кримінально-правовими засобами репресовано майже 1 мільйон осіб, з яких понад 50% — українці.

Безальтернативно трагічною була доля дружин та дітей засуджених. Їх автоматично визнавали співучасниками і встановлювали покарання, рекомендоване наказом Єжова №00486 від 15 серпня 1937 року.

Він починається словами: «с получением настоящего приказа приступите к репрессированию жен изменников родины, ...осужденных начиная с 1 августа 1936 года».

Далі в ньому наголошується:

«Жены осужденных изменников родины подлежат заключению в лагеря на сроки, в зависимости от социальной опасности, не менее, как 5 — 8 лет». «Социально-опасные дети осужденных, в зависимости от их возраста, степени опасности и возможностей исправления, подлежат заключению в лагеря или исправительно-трудовые колонии НКВД, или водворению в детские дома особого режима...»

Злочинний характер репре­сій яскраво простежується на встановленні, відповідно до згаданого наказу № 00447, так званих лімітів по категоріях осіб та мірах покарання. Перша категорія передбачала розстріл, друга — ув’язнення на десять років у виправно-трудових таборах. Тобто задовго до виявлення правопо­рушення та особи, встановлення обставин та форми вини, Центром планувалася кількість розстрілів і ув’язнень, вказувалась обов’яз­ковість застосування.

Проте лімітів завжди було замало. За архівними матеріалами, у зв’язку з перевиконанням, НКВС України тричі (5 і 29 вересня, а також 11 грудня 1937 р.) клопотало перед НКВС СРСР про їх збільшення. Ось деякі з «обґрунтувань» наркома УРСР Леплевського: «...усиливается оперативный нажим на кулацкие и другие контрреволюционные элементы… в Областных управлениях НКВД УССР имеются материалы, на основе которых можно еще репрессировать свыше 15 тысяч человек…», а потому «…прошу утвердить дополнительно для Украины по 1-й категории — 4.500 человек и по 2-й категории — 15.200 человек».

Не відставали й керівники регіональних підрозділів, які просили округлі цифри для розстрілу — тисяча, півтори, дві тисячі. В результаті задоволення клопотань остаточні дані щодо розстріляних були набагато більші від початкових лімітів.

Чимало хто вважає, що у 1938 році репресії пішли на спад. Це не так. У лютому Єжов особисто провів у Києві нараду і представив нового наркома внутрішніх справ УРСР Успенського. Останній уже у вересні доповідає про свої «успіхи» наркомату внутрішніх справ СРСР: «...разоблачен, как главный руководитель всех антисоветских сил на Украине, враг народа Станислав Косиор, который, будучи глубоко законспирирован, на протяжении ряда лет организовывал и направлял антисоветскую деятельность всех вражеских формирований».

«Также призведена ликвидация кадров широкого подполья украинского националистического центра, руководители которого Шевченко, Затонский, Порайко и Хвыля были арестованы в 1937 году... Арестовано участников националистического подполья 24.233 человека». 1938 року лише за шість перших місяців було заарештовано майже 110 тисяч громадян, а винесено рішень про розстріл стосовно 55 600 — майже стільки, скільки за весь 1937 рік.

Нарощувалися репресії проти військовослужбовців та співробітників НКВС. У одному з архівних документів зазначається, що в першій половині 1938 року «ліквідовані основні кадри учасників військово-фашистського заколоту в Україні». Заколотники, за версією обвинувачення, входили до командного складу 11 корпусів, 25 дивізій та 21 бригади Київського і Харківського військових округів. Усього 1395 військових командирів.

У надісланій до НКВС СРСР доповідній наголошується, що за період з 21 лютого до 30 квітня 1938 року тільки оперативно-слідчою групою, яку очолював старший лейтенант дер­жавної безпеки Перцов, заарештовано 240 співробітників НКВС. Там же підкреслюється, що деякі з них померли під час допитів, ін­ші були засуджені та розстріляні. Всього в тому році було заарештовано майже тисячу «чекістів».

Репресивна машина цинічно знищувала всіх, зокрема і найвищих керівників НКВС. До травня 1937 року наркомом внутрішніх справ УРСР був Балицький, який активно нарощував темпи репресій на початку «великої чистки». Його заарештовано й розстріляно як учасника військової змови.

Наступний нарком Ізраїль Леплевський закінчив тим же, оскільки він, як писав його послідовник Успенський, «продовжував зрадницьку діяльність Всеволода Балицького та створював зовнішню видимість активної боротьби з контрреволюцією», наголошується, що саме він «стримував розгром керівних центрів українських антирадянських формувань». Ус­пенсь­кий імітував самогубство й намагався втекти, але згодом також був розстріляний. Не обійшла лиха доля і вищезгаданого старшого лейтенанта Перцова. Він невдовзі загинув в одному з таборів. У наступні роки історія повторювалась, але, на жаль, мало кого навчила.

Курс на «активність» у роботі репресивних органів тривав і ставав дедалі більш політично забарвленим і масовим. Все частіше у справах вказувалося на належність їх фігурантів до «контрреволюційних націоналістичних» чи «фашистських і білогвардійських організацій».

Ось деякі повідомлення тих років: з лютого по квітень 1938 року у Київській, Миколаївській, Житомирській, Вінницькій, Полтавській і Чернігівській областях «виявлено й ліквідовано близько 200 есерівських повстанських і диверсійних формувань. Заарештовано 5 264 учасники. У лютому «розкрито» 80 петлюрівсько-повстанських організацій. Заарештовано понад дві тисячі осіб».

Органами НКВС широко використовувалася «шпигуноманія», яка охопила всю державу. Більш як 25 тисяч осіб було визнано шпигунами, серед інших — 800 пролатиських, 650 проболгарських і, вдумайтеся, — 370 «проіранських» (?!).

На все ще високий рівень активності репресій у 1938 році вказують окремі архівні матеріали про роботу «особливих трійок». Деякі з них дають підстави для збільшення даних про розстріли, оскільки лише у вересні-жовтні 1938 року за рішеннями цих позасудових органів з 26500 обвинувачених розстріляно 22500 громадян, тобто 85%.

Таким був пік репресій. Лише наприкінці 1938 року «репресивний бєспрєдел» дещо вщухає. 17 листопада з’являється відома постанова Сталіна — Молотова. Ось вона. Її повна назва: «Об арестах, прокурорском надзоре и ведении следствия».

У постанові цинічно визнається «сознательное извращение советских законов... подлоги и фальсификация следственных документов... массовые и необоснованные аресты». Проте ніяких кроків щодо перегляду ухвалених рішень зроблено не було. Ні в чому не винні люди продовжували відбувати покарання за надумані злочини, а репресивна машина, хай вже не так «продуктивно», але все ж продовжувала свою чорну справу, ще багато років завдаючи болю та страждання сотням тисяч наших співвітчизників.

Лише за часів так званої «хру­щов­ської відлиги» було переглянуто та припинено трохи більш як 76 тисяч справ на 132 тисячі осіб. Загалом же в Україні реабілітовано майже 440 тисяч репресованих.

Гадаю, що це далеко не повна цифра постраждалих від репресій. А отже, суспільство не сплатило до кінця борг перед своїми співвітчизниками.

Ще раз повертаючись до ролі Служби безпеки, скажу: відомст­во відкрите для всіх, хто керується суспільними інтересами та прагне об’єктивної істини. СБУ нічого не приховує й готова розсекретити будь-які документи, що зможуть пролити світло на ті жахливо темні часи. Її працівники зроблять усе задля того, щоб відтворити історичну правду, утвердити і вшанувати пам’ять кож­ного з невинно убієнних.

Проте ми переконані, що лише відомчих зусиль СБУ для цьо­го замало. Та й не можуть опе­ратив­ні працівники спецслужби давати кваліфіковану оцінку історичним подіям та їх учасникам. Саме у цій площині ми маємо намір активізувати співпрацю з Ук­раїнським інститутом національної пам’яті, Інститутом істо­рії України Національної акаде­мії наук, науковими і вищими навчальними закладами України.

Водночас, на нашу думку, слід створити з представників громадськості, правозахисних організацій, відомих учених-істориків та юристів спеціальну дер­жавну комісію, яка б визначила шляхи та методологію подальшого вивчення проблеми, а за результатами зробила науково обґрунтовані оцінки та висновки, якими можна було б оперувати не лише на національному, а й на міжнародному рівні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі