Усе в дім, або Офісне добро на пам’ять

Чи відомо вам, що практично кожен з нас 75% часу, тобто більшу частину життя, проводить на роботі? Натомість ми отримуємо заробітну плату. Але оскільки грошей ніколи не буває багато, більшість «добувачів» намагаються свідомо чи підсвідомо компенсувати свої тимчасові витрати привласненням офісного (робочого) майна.

Про це свідчать результати соціологічного опитування, проведеного сайтом comments.ua разом із міжнародним кадровим порталом hh.ua серед 45 тис. 853 жителів України (53% чоловіків і 47% жінок), які працюють у всіх сферах бізнесу. Так вдалося з’ясувати, що найчастіше офісні працівники (58,5%) зловживають довірою своїх роботодавців, використовуючи на роботі у своїх цілях оргтехніку. Причому найпопулярнішим є робочий принтер. Для вирішення власних завдань його експлуатують практично всі респонденти. Менш ніж у 10% випадків це унеможливлюється через суворий контроль роботодавця. З іншого боку, 33% респондентів працюють у компаніях, де використання службового принтера дозволене або ніяк не контролюється, а 25% - користуються ним раз на тиждень і частіше, стільки ж - рідше ніж раз на тиждень. Ще 46% респондентів примудряються прихопити додому канцтовари й туалетний папір.

При цьому більшість із них переконані, що не вчиняють крадіжки (58,8% опитаних). Адже під злодійством майже 80% респондентів розуміють передусім привласнення чужих речей і грошей (78,6%), офісного приладдя (68,1%) і готової продукції підприємства (66,4%). Крім цього, 59,5% респондентів зараховують до нього нецільове використання бюджету компанії, розголошення комерційної таємниці (58,8%) і, що найцікавіше, вживання чужої їжі з холодильника (57,5%). «Хоча будь-яке розкрадання майна компанії, навіть найдрібніше, можна назвати злодійством», - переконаний керівник юридичного департаменту міжнародного кадрового порталу Ганна Воєводіна.

Чому ж цього не усвідомлюють наші громадяни? Відповідь на це запитання, скоріш за все, криється в менталітеті більшості українців, що формувався ще за часів Радянського Союзу, коли з державних, як тоді вважалося, нічийних підприємств виносили додому все, що погано лежить. Плоди такої безгосподарності ми пожинаємо й сьогодні, в часи ринкової економіки та розвитку приватної власності. І викорінити «совкову» звичку привласнювати робоче, тобто чуже, майно практично неможливе.

На такий висновок мене наштовхнув один випадок, який стався років 10 тому, щоправда, не в Україні, а в Німеччині. Там доля звела мене з колишнім нашим співвітчизником - тепер уже доктором наук, викладачем коледжу в Ізраїлі. Отже, він якось цілком серйозно розповідав мені про те, що, стажуючись в одному з німецьких інститутів, примудрявся щодня (!) виносити звідти додому рулони туалетного паперу, каву, цукор, сухе вино й навіть рідке туалетне мило. На запитання, як таке можливо, він не без гордості відповів, що заощаджує на дрібничках, а потім купує нову машину бізнес-класу, добротний будинок і т.п. Словом, чого тільки не зробиш задля економії…

Хай там як, але в шахрайстві (заволодінні чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою) можна звинуватити й тих, хто, користуючись своїм становищем на роботі, бере «відкоти». «Адже в цьому разі співробітник уводить в оману своє начальство, пропонуючи підрядчику зробити вибір нібито на найвигідніших умовах, отримуючи таким чином певну вигоду для себе», - вважає юрист Ганна Воєводіна. Щоправда, таких працівників, згідно з результатами опитування, небагато - до 10%. Найчастіше беруть «відкоти» у сфері оптового продажу, нерухомості, послуг для бізнесу та реклами. П’ята частина таких співробітників бере до 20% від суми (закупівельної ціни продукції чи договору підряду).

Цікаво, що керівники багатьох підприємств знають про такі принципи роботи своїх підлеглих, але заплющують на це очі. Тих, хто намагається із цим боротися шляхом дублювання чи дроблення функцій співробітників, ухвалення колегіальних рішень, які ускладнюють життя тому, хто дає та бере відкоти, насправді небагато. Досить спокійно ставляться українські роботодавці й до використання службових ресурсів підлеглими в особистих цілях. Згідно з опитуванням, лише 6% з них суворо переслідують співробітників за такі дії, ще 22% можуть просто зробити зауваження, зате майже половина роботодавців дозволяє користуватися офісними ресурсами в межах розумного, а чверть - взагалі не встановлює лімітів і не контролює цього процесу.

Що ж до способів боротьби з розтратами на підприємстві, то найпопулярнішим із них є визначення ліміту на витрати за певними статтями бюджету. До такого методу вдається більш як половина роботодавців (61,2%). Також часто встановлюють камери спостереження (36%). Значно рідше ведуть моніторинг листування співробітників (13%) і прослуховування їхніх розмов (9%). Адже це набагато серйозніше порушення, ніж використання співробітником в особистих цілях офісного телефона чи принтера. Так, установка відеоспостереження на роботі суперечить нормам трудового законодавства. Тому «бережливому» роботодавцеві потрібно бути готовим до того, що обділені ним співробітники можуть накликати на нього біду у вигляді інспекції з охорони праці чи навіть працівників прокуратури. У результаті, якщо не вийде з ними домовитися, доведеться віддати чималий штраф. А несанкціоноване прослуховування телефонних розмов підлеглих, перегляд їхнього листування в Інтернеті й поготів підпадає під кримінальну відповідальність.

Щоб не ризикувати своєю безпекою, заповзятливі юристи пропонують гуманніші й, що найважливіше, законні способи контролювання підлеглих. «Ідеться про психосемантичний метод дослідження, розроблений на основі психоаналізу Російським інститутом психології, - розповідає юрист, очільник Незалежного інституту судової експертизи Геннадій Пампуха. - Такі експертні висновки дають можливість роботодавцям точно визначити ставлення трудового колективу до виконання професійних обов’язків, до офісного майна, до вживання алкоголю тощо. Понад те, проведення такого роду експертизи дає можливість відтворити точний соціально-психологічний портрет будь-якого співробітника фірми».

За словами Геннадія Пампухи, таких результатів не може дати навіть перевірка на поліграфі, під час якої опитувана людина, завдяки цілеспрямованим тренуванням, здатна скорегувати свою відповідь. «У нашому ж випадку такої можливості немає, - продовжує він. - Адже відповідь на поставлені запитання людина дає на підсвідомому рівні. У результаті вдається отримати 20 точних відповідей на 20 поставлених запитань. Вважаю застосування такого методу психологічної експертизи незамінним у великих фінансових компаніях: банках, страхових фірмах, оскільки він дає змогу швидко й ефективно виявляти недобросовісних працівників, які мають доступ до рахунків чи комерційних таємниць, що важливо. Адже головне - запобігти крадіжці чи шахрайству на підприємстві, а не боротися з їхніми наслідками».