Український націоналізм: вчора, сьогодні, завтра

Поділитися
У першому цьогорічному номері «ДТ» опублікувало статтю політолога Костя Бондаренка «Блиск і злидні українського націоналізму». Авторові статті вдалося наступити на «улюблені мозолі» практично всіх лідерів сучасних українських націоналістичних організацій: власне, покритиковано було в першу чергу саме їх, націоналістів, а не націоналізм як такий. До речі, науковці розрізняють 15 типів цього явища, тому чітко домовитися про дефініції у дискусії на цю пекучу тему — річ проблематична. Втім, політики, громадські діячі і вчені, які зібралися на організований Центром українознавства КНУ ім. Т.Шевченка «круглий стіл» під назвою «Український націоналізм: вчора, сьогодні, завтра», продемонстрували дивовижну одностайність думок і поглядів. Мабуть, даремно автор статті, що стала приводом для цього зібрання, закидав українським націоналістам перманентний розбрат.

У першому цьогорічному номері «ДТ» опублікувало статтю політолога Костя Бондаренка «Блиск і злидні українського націоналізму». Авторові статті вдалося наступити на «улюблені мозолі» практично всіх лідерів сучасних українських націоналістичних організацій: власне, покритиковано було в першу чергу саме їх, націоналістів, а не націоналізм як такий. До речі, науковці розрізняють 15 типів цього явища, тому чітко домовитися про дефініції у дискусії на цю пекучу тему - річ проблематична.

Втім, політики, громадські діячі і вчені, які зібралися на організований Центром українознавства КНУ ім. Т.Шевченка «круглий стіл» під назвою «Український націоналізм: вчора, сьогодні, завтра», продемонстрували дивовижну одностайність думок і поглядів. Мабуть, даремно автор статті, що стала приводом для цього зібрання, закидав українським націоналістам перманентний розбрат.

Сучасні лідери, які сповідують цю ідеологію, одностайно стверджують, що вони аж ніяк не «відійшли на маргінес політичного життя», а історія їхньої боротьби за світле майбутнє України - в жодному разі не «50 років сварки і 10 років бездіяльності», як написав Кость Бондаренко. А ще вони цілком одностайно висловлюють подяку авторові статті: так чи інакше, вона стала поштовхом до дискусії, до якої, вірять учасники «круглого столу», невдовзі буде залучено все суспільство, і словосполучення «український націоналізм» стане чи не найуживанішим на шпальтах вітчизняних газет.

«Дзеркало тижня», опублікувавши статтю Костя Бондаренка, дає змогу висловитися і його опонентам.

Микола Плав’юк, голова Проводу ОУН:

На сторінках преси з’являється хибна інформація про націоналізм як пережиток минулого, який, мовляв, у цивілізованих суспільствах Європи і Америки засуджується як явище деструктивне. Я заявляю, що ХХ століття ми завершили як століття перемоги визвольних націоналізмів у світі, спрямованих проти колоніальних імперій, що дало змогу поневоленим народам створити власні національні держави. ХХ століття принесло і перемогу демократичної системи побудови державного життя над різними формами тоталітаризму. Місія націоналізму у світі змінюється, але це не означає, що націоналізм є пережитком.

Навіть у радянських словниках було написано: «Націоналізм - це прогресивний рух народів, який визволяє їх з колоніального ярма». І далі: «Український буржуазний націоналізм - ідеологія ворогів народу і агентів чужих розвідок». Дуже «наукова» дефініція, не буду сперечатися.

Сьогодні у світі націоналізм стоїть перед новою проблемою, яка дуже умовно називається питанням глобалізації. Коли подивитися глибше, то це означає, що скомпрометовані у словниках і житті поняття шовінізму, імперіалізму прикриваються новою формою. І це порушує перед різними народами серйозні проблеми. З суто національного аспекту вони переходять в аспект економічний, соціальний, культурний, військовий і дипломатичний. У ХХІ столітті питання націоналізму будуть дещо іншими, але не менш пекучими, ніж на переломі ХІХ та ХХ і впродовж минулого століття.

Що означає цей момент для нас, українців? Ми зараз стоїмо перед необхідністю уточнити, які завдання були поставлені засновниками ОУН і як вони бачаться під кутом ХХІ століття. На Конгресі 1929 року, коли була створена ОУН, було сформульовано завдання: вести боротьбу за відновлення державної незалежності України як передумову для всебічного розвитку української нації. Ми щасливі, що український народ довів право на свою державу. Ми не приписуємо собі досягнення мети на цьому етапі, ми лише концептуально правильно висловлювали віру в український народ. Але ми опинилися на другому етапі: Українська держава повинна набути такої форми, яка б забезпечила розвиток української нації. Саме в цьому полягає основне завдання націоналістів у ХХІ столітті.

Я б назвав три окремі пекучі завдання. Перше - бути свідомими того, що рештки комуністичного впливу ще наявні в менталітеті великої частини українського народу. Друге - розуміти, що небезпечнішим став тиск на нас із боку Росії. У минулому це була пряма окупація, сьогодні він реалізується у площині духовної боротьби, культури, церкви тощо. Третє - належна підготовка до інтеграції у Європу. Ми декларуємо, що ми - європейці, але не усвідомлюємо, що це означає сьогодні. Я читав у «Нью-Йорк Таймс» про конференцію представників Австрії і Швеції щодо спільного напрямку дії малих європейських країн проти великих. Інакше кажучи, ми сьогодні ідеалізуємо Європу. Спочатку ми повинні владнати наші внутрішні справи, щоб нам, як Німеччині, Франції, Англії, участь у європейській спільноті не загрожувала потоптанням національних інтересів. Щоб не вийшло, іронічно кажучи, що ми станемо європейцями і перестанемо бути українцями.

Роль націоналістів не вичерпано, і ми її виконаємо успішніше, якщо різні гілки і формації, які звуть себе націоналістичними, знайдуть спільну мову і вироблять спільну програму дій. Ми не лише сварилися, а й плідно працювали 50 років, і зможемо плідно працювати у майбутньому.

Слава Стецько, народний депутат України, голова КУН:

Український націоналізм з’явився тоді, коли націоналізм взагалі був модний у світі, і був оформлений у Західній Україні в Організацію українських націоналістів. Тяжко говорити про націоналізм і не говорити про ОУН. Організація взяла на себе велике завдання - перевиховати український народ, щоб він зумів визволитися з неволі.

Тяжко знайти іншу націю в Європі, яка б так, як ми, зустріла початок війни. Актом від 30 червня у Львові було відновлено самостійність Української держави. Всі, хто був причетний до ОУН, знали, що найвищим добром є не особисте «я», а нація. А гарантом життя нації має бути держава. Всі розуміли, що Німеччина не підтримує ідеї Української держави, а воює з Росією за панування над українськими землями. Тому організація вирішила, що вестиме боротьбу з обома «наїзниками». Ми не чекали допомоги нізвідки. Інші окуповані нації Європи мали підтримку, і жодна з них не вела боротьби на два фронти. Український націоналізм змобілізував кожну людину. Боротьба велася не лише до закінчення війни, а до 1956 року, коли була розформована УПА.

Автор статті каже, що було 50 років сварки. Я знаю одне: це були роки величезної боротьби на всіх фронтах. Очевидно, були і конфлікти: головним чином в еміграції, між мельниківцями та бандерівцями. Але і за кордоном кипіла напружена праця. Було організовано всесвітню антикомуністичну організацію - Антикомуністичну лігу народів. З нею співпрацював Антибільшовицький блок народів - витвір нашого націоналізму. Ми діяли практично як держава: всюди були наші представництва.

Колись нашою метою була побудова незалежної держави, а сьогодні наша мета - розбудувати цю державу, щоб вона посіла належне місце серед вільних народів світу.

Василь Кук, командир УПА:

ОУН завжди була властива активність: Донцов називав це «чинним націоналізмом» - націоналізмом, який діє. Програма українських націоналістів на першому етапі мала на меті мобілізувати народ на збройну боротьбу. У 1941 році ми створили групи, закинули їх в усі області України. І почали формувати нових людей - націоналістів, які понад усе ставлять інтереси нації. Ми долучали до наших ідей весь український народ: націоналістами ставали навіть неписьменні селяни.

Кость Бондаренко вказує на занепад націоналізму. Річ у тому, що треба йти в народ, будувати конкретні організації на місцях. Націоналізм минулого мав силу, тому що тоді осередок ОУН був у кожному селі. Якщо не буде структури згори донизу, то жодна націоналістична організація не матиме впливу.

Сергій Жижко, КУН:

Традиційний націоналізм як ідеологія нині потребує осучаснення до рівня суспільства, яке сьогодні розвивається в Україні. Як суспільний рух націоналізм покликаний відстоювати національні інтереси. Я вважаю, що на сьогодні класичний націоналістичний рух перебуває у занепаді. Це не означає, що його немає або що він умирає, але йому потрібен творчий поштовх для розвитку дискусії.

Присутність націоналізму в політикумі - як мінімум, 15-20 відсотків електорату, націоналістична фракція у Верховній Раді, ефективний захист національних інтересів українців. Соціальна або ліберальна демократія не передбачають націоналістичного світогляду як базового, але у західному світі партії цього спрямування, перебуваючи при владі і навіть в опозиції, захищають національні інтереси. На жаль, у нас це не так. Соціал-демократи, соціалісти, ліберали лише намагаються щось захищати в Українській державі. Найбільш реально виражають інтереси нації блок «Наша Україна», «Блок Юлії Тимошенко» і блок «Єдність».

Націоналізм покликаний відроджувати і розбудовувати націю - принаймні для України це актуально. Для цього потрібна цілісна державна концепція, побудована на національній ідеї. Президент Кучма свого часу говорив: «Скажіть мені, що побудувати, і я побудую». Потім він запевняв, що «національна ідея не спрацювала», а у промові на 10-річчя Незалежності знову згадував національну ідею, але ми бачимо, як усе це прогальмовується.

Геннадій Удовенко, народний депутат України, голова НРУ:

У нас немає державної ідеології. Ми не формуємо сьогодні наш народ у дусі патріотизму (а я ототожнюю патріотизм і націоналізм), відданості Українській незалежній державі. Державна ідеологія має бути спрямована на те, щоб українці позбулися комплексу меншовартості, який протягом 350 років нав’язувався Росією, а потім Радянським Союзом. Панівною ідеологією у нас повинна стати українська національна ідея. Хай це не буде називатися націоналізмом - ми мусимо враховувати менталітет, він змінюється, але дуже повільно. Ми повинні сформувати політичну націю на кшталт американської. Коли американця запитують, хто він, він відповідає: американець. Може додати: українського чи якогось ще походження. Це не громадянство! Кожен, хто пов’язав свою долю з Україною, повинен виховуватися таким чином, щоб говорити з гордістю: я - українець!

Андрій Гайдамаха, голова Проводу ОУН (Р):

Є багато дефініцій націоналізму, серед них чимало тенденційних, і не бракує штампів - саме з цього починає свою статтю Кость Бондаренко. Англійський універсальний словник, виданий у Лондоні, подає такі визначення: «Самоусвідомлення і чуття гордості за особливий характер і дух свого народу; спільне відчуття національної єдності; політичний рух, спрямований на утвердження національної незалежності, коли народ поневолений чужою нацією». А ось український словник, виданий видавництвом «Перун»: «Ідеологія і політика в царині національних відносин, яка проповідує зверхність національних інтересів над загальнолюдськими; панування однієї нації за рахунок пригнічення іншої; розпалення національної ворожнечі». Що ж тоді означає «шовінізм», «імперіалізм»? Друге значення: «Рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації проти іноземних гнобителів», - перегукується із західною дефініцією, і третє: «Рух за збереження і розвиток національних традицій. Культури, мови, літератури, мистецтва і таке інше», - аполітичне, але також прийнятне. Бачите, як різні підходи до поняття «націоналізм» можуть ввести в оману і стати грунтом для безглуздих дискусій.

Гуманістична психологія оцінює і патріотизм, і націоналізм як позитивні людські відчуття, які є найвищим виявом духовних потреб. Патологічні вияви націоналізму були в минулому, але їх треба називати їхніми іменами: націонал-соціалізмом або фашизмом - і не переносити цих значень на націоналізм.

Валентина Піскун, кандидат історичних наук, заступник директора Центру українознавства:

Аналізуючи сучасні визначення націоналізму, ми пропонуємо таке: «вияв світоглядної позиції особистості і спільноти, форму дієвості та ідеологію, які надають особливого значення приналежності до нації як консолідуючого чинника спільноти, вбачають перевагу національних інтересів та відстоюють їх у всіх напрямах і сферах».

У світі існують різні підходи до визначення націоналізму. Політологи Гельнер і Андерсон пов’язують виникнення націоналізму з появою сучасного і з розкладом традиційного станового суспільства, наголошуючи, що саме націоналізм створив ідентитет, який поділяли всі, незалежно від стану. У допромисловому суспільстві не було потреби у націоналізмі, він розвивається лише у сучасному світі.

Другий підхід: Ентоні Сміт вважає, що націоналізм має глибокі пракорені і грунтується на етнічних особливостях: мові, віровизнанні, традиціях, міфах, символах - і це закладається ще в період формування етнічних спільнот. Наближаються до цієї ідеї пошуки чеського вченого Мирослава Гроха.

У світовій науці націоналізм ніколи не розглядався у тій площині, яку започаткувала радянська історіографія, застосувавши негативну оцінку такого явища, як український буржуазний націоналізм. Він був жупелом і опудалом протягом усього існування СРСР.

Українські мислителі В’ячеслав Липинський, Володимир Старосольський, Дмитро Донцов, Іполит Бочковський зробили загальноєвропейський внесок у розвиток політологічної думки. Наші науковці мало поширюють знання, які заклали свого часу наші теоретики. Термінологію Бочковського використовує весь світ - наприклад, це він упровадив поняття «етнополітика».

Націоналізм є сутнісним підгрунтям, стрижнем і носієм національної ідеї, яка неодмінно матеріалізує таке поняття, як національні інтереси. Сьогодні вони полягають насамперед у самовияві своєї українськості та в конкурентоспроможності серед світової спільноти.

Степан Гавриш, доктор юридичних наук, заступник голови ВР України:

Націоналізм притаманний будь-якій нації, що самоідентифікується в історичному часі і будує своє майбутнє. Для українців же він став інструментом створення державності і пройшов непрості шляхи: від фанатичного усвідомлення місії відродження українського духу до вироблення конструктивного механізму побудови Української держави. Зараз ми наближаємося до того часу, коли тема українського націоналізму перестане бути предметом дискусій і політологічних досліджень, а стане звичайною складовою саморозвитку на шляху до створення політичної, свідомої української нації. Доти, доки українська нація не об’єднається навколо національної ідеї, говорити про інтеграцію в Європу неможливо і нереально. Я переконаний, що коли націонал-патріотами можна буде назвати не лише правих, а й лівих, - ми матимемо підстави говорити, що націоналізм став нормальною сутністю історичного шляху України, з предмету для зіткнень різних політичних сил перетворився на формулу нашого успіху. Я проти того, аби споруджувати навколо націоналізму новітні барикади, де вже не зброєю, а гострим протистоянням у політичних дискусіях ми руйнуватимемо те, чого так довго чекали від історії, - об’єднаний український народ у соборній державі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі