Україна в образах

Суб’єктивні соціально-психологічні чинники впливають на розвиток суспільства не менш відчутно, ніж соціально-економічні чи політичні. Такого висновку дійшли наукові співробітники Інституту соціології НАН України в результаті дослідження «Суспільна трансформація: формування нового образно-символічного простору в індивідуальній і масовій свідомості населення України».

Руйнація усталених соціальних зв’язків розширює простір невідомого, територію невизначеності, які заповнюються новими міфами, соціальними образами та символами, зокрема життєвого простору, успіху та соціальних ролей особистостей. У цих суперечливих процесах, на думку Олени Злобіної, завідуючої відділом соціальної психології, феномен «суб’єктивної реальності» спрацьовує особливо активно.

У ході дослідження соціологи спробували з’ясувати, які ж символічні конструкти представляють сучасне українське суспільство, які типові образи визначають сприйняття населенням сучасних реалій життя.

Образ українського суспільства будувався з допомогою 12 ознак, які мали узагальнено-символічну природу й однаковою мірою передавали як позитивні, так і негативні відчуття респондентів, що дало можливість дістати проекції особистого погляду людини без попередньої «прив’язки» до традиційної системи соціальних координат.

Так, 2003 року образи українського суспільства асоціювалися в опитаних насамперед з економічними проблемами (бідністю, розрухою) і майже так само з невпорядкованістю соціального простору (безладдям). Ще однією складовою образів було уявлення про негативну динаміку розвитку країни, що асоціювалося з безвихіддю, в якій перебуває суспільство, і внутрішньою конфліктністю соціальних зв’язків (протистояння і тиск). Позитивні ознаки сильно не вплинули на уявлення людей про соціум.

Опитування 2005 року хоча й зберегло серед пріоритетних головну трійку негативних асоціацій, але все-таки засвідчило відчутне зменшення кількості респондентів, у свідомості яких образ українського суспільства має упор на негатив. Позитивна орієнтація на майбутнє різко зросла. Можна сказати, що в той момент Україна нарешті дістала певні перспективи, принаймні в уявленнях населення, оскільки понад чверть опитаних асоціювали образ держави саме з поняттям «перспектива». Образ безвиході помітно втратив свою актуальність у масовій свідомості. «Підйом», «згуртованість», «свобода», які практично були відсутні в сприйнятті суспільства в 2003 році, у 2005-му мали чимало прибічників. Внутрішня конфліктність змінилася незначно, хоча помаранчева революція активізувала в масовій свідомості тему протистояння.

2006 рік знову вніс в образ українського суспільства помітні корективи: частка негативних асоціацій різко збільшилася. Хоча загальна їхня виразність у масовій свідомості була меншою, ніж у 2003 році, позитивних образів також стало менше. Українське суспільство-2006 — це насамперед безлад: оновлення влади, на яке сподівалася принаймні частина населення, супроводжувалося постійним протистоянням, що посилювало відчуття безладу в суспільстві. Цікаво, що ситуація характеризувалася респондентами як бідність і розруха. Між тим, про яку розруху тоді могло йтися? Важливим і небезпечним було постійне поглиблення теми протистояння.

Відчуття згуртованості, підйому та перспективи 2005 року замінилися падінням цих ознак у масовій свідомості населення. Особливо показово це для характеристики «перспектива». У 2003 році її асоціювали з українським суспільством понад 5% опитаних, у 2005-му — 28, у 2006-му — лише 8. Горизонти очікувань швидко звузилися, замість цього утвердився образ безвиході. Тема світлого майбутнього розчинилася в образі проблемного нинішнього. Проте будь-яка проблемність соціальної ситуації для когось у суспільстві перетворюється на труднощі, а для когось — у переваги. Соціальні умови завжди створюють сприятливий клімат для продукування відповідних соціальних типів. Які ж «герої» нашого часу?

Найпомітніші персонажі — ті, хто в атмосфері «безладу» почувається як риба у воді. Це насамперед шахраї, котрі встановлюють для себе «окремі» правила, а також ті, хто формує нові суспільні правила й спроможний за ними грати (політики, бюрократи, пристосованці). «Героями» нашого часу є й авантюристи, які взагалі правилами нехтують. Образ сучасного українського суспільства пов’язаний у масовій свідомості не лише з тими, хто добре «вписався» у сучасні умови, а й з тими, хто не зміг до них пристосуватися, — злидарями. Водночас фігури, які традиційно представляють нормативний світ, — трудівники, професіонали, таланти, моральні авторитети — у сучасну картину українського суспільства явно не вписуються. Їм відведено дуже незначну роль.

Результати дослідження засвідчили, що побудова демократичного суспільства потребує не тільки цілеспрямованих організаційних зусиль, а й самоорганізаційних, які розвиваються стихійно, подживлюючись чуттєво-образними феноменами. Вони можуть служити виникненню організаційних механізмів за умови, що в почуттєвій стихії формується та чи інша соціальна домінанта, яка переростає в суспільний і громадянський інтерес, усвідомлену потребу соціальних змін, структурних чи навіть системних перетворень у державі.