У пошуках електронного кесаря

Інколи, постоявши в черзі у податковій та зателефонувавши вшістнадцяте до ЖЕКу з приводу відсутності води, хочеться помріяти. Наприклад, про якесь таке майбутнє, коли для того, щоб здати папірця з дюжиною слів, не доведеться марнувати половину дня, а про відключення води можна буде довідатися не завдяки непристойному звукові з крана, а з оголошення за день-два до події. Вже не кажучи про можливість хоч кому-небудь поскаржитися на оті самі часті відключення — без багатоходового відомчого «баскетболу». І, з погляду технології, все це не просто можливо — радше навіть, прозаїчно, як телефон із телеграфом. Проте зреалізувати повномасштабну комунікацію людини із державою у вигляді єдиного комплексу поки що не вдалося нікому й ніде — хоча спроби робляться, і далеко не безуспішні.

Власне, розмови про великі перспективи електронного врядування в Україні теж точаться вже досить давно, а в момент запуску єдиного урядового порталу із переможних прес-релізів можна було зробити висновок, що «комп‘ютерний уряд» уже десь поруч, на відстані року чи, максимум, двох. Тому й виникло природне бажання виглянути в Інтернет і подивитися — може, справді електронне врядування настало тихо та непомітно і сантехніків можна викликати не піднімаючись з-за монітора?

Першим пунктом подорожі стає, звичайно, отой самий «інтегрований урядовий портал». І правда — на першій сторінці в око впадають одразу два пункти меню — «Електронна демократія» та «Електронне урядування». Начебто все, що потрібно користувачеві: можна залагодити свої стосунки із владою в он-лайні, а якщо не вийде — то скористатися «електронною демократією» й підібрати зручніший варіант влади. Проте радість триває недовго: в рубриці «електронне врядування» набір опцій ніби й великий — і «нормативна база», і «ідея», і ще багато всього, але жодного механізму взаємодії з рідною владою, окрім «консультаційного центру», чомусь не видно. Та й наповнення численних розділів якесь куценьке. Наприклад, у «технологіях» із двох видимих матеріалів один називається «Epson собирает дилеров». Це тепер офіційний статус уряду, чи як? І в розділі «Мій електронний уряд» переважно теорія разом із повідомленнями про відкриття нових міністерських сайтів. А з «демократією» і геть сумно — серед пунктів є «інтернет-конференція», «поштова скринька» та ще кілька подібних. Єдиний спосіб волевиявлення — «Опитування на першій сторінці порталу». А як гріло б душу, якби були тут про всяк випадок ще й «референдум», «імпічмент» та яке-небудь «громадське вето на закон»... Єдине, що тішить око, — регулярно оновлювана стрічка новин, більше десятка на день. Хоча, з іншого боку, портал Кабміну, може, й справді має лише визначати стратегію, а всі можливості електронного врядування вже давно функціонують на відповідних міністерських сайтах?

Проте й тривала подорож по двох десятках сайтів міністерств та відомств жодних слідів власне електронного врядування так і не виявила. Зразки жанру траплялися різні — як насичені інформацією портали (наприклад, у Міноборони чи МЗСу), так і витвори, яким логічніше було б називатися домашньою сторінкою (як, наприклад, у Мінкульттуризму). Власне, останній сайт потішив зразками відкритості. Наприклад, у рубриці «Інформація про заплановані закупівлі товарів, робіт і послуг на 2005 рік» трапився геніальний рядок — «Придбання програмно-апаратного комплексу (КПК 1180) — 344 тис. грн». І всім усе зрозуміло... Жодних зайвих подробиць, як у Міноборони, хто відповідальний за проведення торгів, де й коли вони відбудуться і кому подавати тендерну пропозицію. Єдине, що, знову-таки, тішить, — це наявність на всіх без винятку сайтах стрічки досить свіжих новин.

Проте інформація про діяльність, виступи керівників відомств та розрізнені фрагменти річних звітів, контакти, навіть «телефони довіри» чи інформація про державні закупівлі — все це, звичайно, важливі частини інформаційного наповнення системи електронного врядування. Але вони далеко не єдині, більше того — не основні. Бо суть не в тому, щоби забезпечити інформаційне висвітлення діяльності міністерства чи відомства (хоч і з цим, безумовно, все ще є проблеми — наприклад, фінансова звітність на багатьох урядових сайтах або вельми обмежена, або відсутня взагалі), для цього було б достатньо газет чи інформаційних програм. А ідея полягає у зведенні необхідних людині спілкування, отримання послуг і виконання обов‘язків перед державою до єдиного електронного інтерфейсу.

Десь, у якійсь глибині підсвідомості, творці «урядового порталу» і розробники концепцій міністерських сайтів про це, вочевидь, підозрювали, оскільки на більшості сайтів є пункт меню «Каталог послуг». Проте навіть побіжного огляду досить, щоб зрозуміти глибину провалу цієї затії. У Мінкульттуризму нас чекає формальна відписка — «На нашому сайті здійснюються зміни його структури, у зв’язку з чим деякі рубрики ще готуються до публікації». Військові, демонструючи дива винахідливості, спробували розмістити в розділі трохи модифіковану карту сайта. На сайті Мінпраці, здавалося, забриніла надія: серед послуг для громадян — і «соціальний захист», і «зайнятість населення», і навіть «працевлаштування за кордоном». Після перегляду попередніх сайтів рука швиденько тягнеться до останнього. У відповідь — один абзац про те, що «Прийом документів... з питань ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном здійснюється щочетверга...». Воістину, «ми помремо не в Парижі» — добре, хоч про дощ не згадали. На сайті податкової рубрика «Каталог послуг» теж є, але й там максимум, що можна знайти, — добірка нормативних актів та телефон довіри. Ні, звичайно, речі корисні, і дуже добре, що така інформація є в Інтернеті. Але невже так важко виставити у відкритому доступі бланк декларації про доходи і приймати її теж електронною поштою? Чи розробити типовий веб-інтерфейс реєстрації приватного підприємця та заяви на продовження «єдинооподаткування» і розмістити їх на типових-таки сайтах районних податкових? При тому ліквідувавши раз і назавжди грудневі мільйонні черги отих самих підприємців і вивільнивши для продуктивних справ робочий час державних службовців?

Зрозуміло, що для цього потрібні складні апаратно-програмні комплекси, і великі бази даних, і спеціалісти, які зможуть усе це підтримувати. Але якщо ні першого, ні другого, ні третього не буде, то розмови про електронне врядування залишаться тільки порожніми деклараціями, ба більше — свідомим обманом, на кшталт потьомкінських сіл. Бо фасади — оті ж таки «Каталоги послуг» вздовж інформаційних доріг — уже зведено, а ось будівель — інформаційної інфраструктури — за ними немає, і, здається, вона не скоро з’явиться. А без неї «електронна демократія», винесена окремим пунктом у меню інтегрованого порталу Кабінету міністрів, так і залишається «опитуванням на першій сторінці». Яке, до речі, складається з єдиного запитання: «Як ви оцінюєте перспективи роботи нового Кабінету міністрів Юрія Єханурова?», до якого є три варіанти відповіді: «Це буде професійний уряд», «Він не змінить загальну ситуацію» і «Важко відповісти». Що правда — то правда. Важко.