ТРАВЕНЬ. БОРОВСЬК

...Як закінчилася знаменита Смута в історії Московського царства? Кожний, хто навчався в школі, може уявити собі кілька історичних картин — величну дію пушкінського «Бориса Годунова», «народ безмолвствует», загибель першого узурпатора, «тушинського крадія», вступає музика опери Глінки — і ось вже Іван Сусанін заводить польський загін в болота, рятуючи першого з Романових... Офіційна російська історія завжди була салонною й помпезною, як тяжка завіса Большого театру... Звісно, все закінчилося не зовсім так, адже був ще третій узурпатор, не такий відомий і — найголовніше — була дитина, народжена знаменитою дружиною першого з узурпаторів, Григорія Отрєп’єва, польською шляхтянкою Мариною Мнішек, від наступного «спадкоємця» — «тушинського крадія». «Царицю» Марину відправили до монастиря, трьохрічну дитину, яку прихильники узурпації вважали останнім з Рюриковичів, повісили. Так розпочалося нове царювання...

Пишу це зовсім не для того, щоб пред’явити комусь історичний рахунок, затаврувати засновників династії Романових або поговорити про азійські традиції Росії. В історії європейського середньовіччя можна знайти чимало епізодів, які не зрівняти навіть з найкривавішими сторінками російської боротьби за престол. Просто ми звикли до відлакованого, навіть романтичного варіанта цієї історії і цієї боротьби — звичайно ж, наша власна історія, яку не було потреби лакувати, виглядає переліком мужицьких непотребств у порівнянні з лицарськими манерами й високими цілями московських бояр або польських шляхтичів. Втім, це не я вигадав — «гайдамаки не воины — разбойники, воры» — з цим протиставленням воїнів і розбійників полемізував ще Шевченко... Думаю про інше — поки ми не збагнемо справжньої російської історії, навряд чи зрозуміємо власну. Думаю, не випадково, бо прогулююсь вуличками підмосковного Боровська, міста, де померла заслана сюди бояриня Морозова. Для нас це насамперед персонаж з картини Сурикова, для прихильників старообрядництва — героїня, на вшанування пам’яті якої в Боровську збирають гроші. Загибель Феодосії Морозової перетворила Боровськ на старообрядницьку Мекку, особливий характер міста, в якому більшість до революції становили саме шанувальники боярині, відчувається й дотепер. Однак чому? Чому небажання визнати церковні реформи створило особливу в соціальному розумінні верству людей, здатних до наполегливої праці. І чому реформи так змінили національний характер росіян? Звісно, саме вони полегшили культурне поглинення Малоросії і європейську орієнтацію петровських часів, однак не варто забувати, що це була насамперед орієнтація еліти, а не народу. А народ з моменту розколу виглядає якимсь дезорієнтованим, він намагається знайти себе у вічному конфлікті з владою і потім ще й з інтелігенцією — тобто з верствами, які ставляться до обрядів і самого Бога якось прагматично.. Можливо, бояриня Феодосія Морозова з її двома перстами була останньою російською націоналісткою?