СВЯТІ ДАРИ ДЛЯ ГРІШНИКІВ

Наближається Новий рік, свято, яке не обходиться без алкогольних напоїв. Як відомо, в силу об’єктивних причин протягом багатьох століть історія нашої держави розглядалась як невід‘ємна частина історії Росії. Навіть пріоритет нашої «горілчаної» еволюції приписують сьогодні росіянам. Невже ми, українці, не маємо власної історії розвитку та становлення «питної справи»? Про це ми вирішили поговорити з головою Держалкогольтютюну Володимиром ГОНЧАРУКОМ.

— Повірте, маємо. Та ще яку! Адже вік «питної справи» на теренах теперішньої України налічує майже п’ять століть. Але, на жаль, навіть тепер Україна не має власної написаної, чіткої та документально обгрунтованої «питної» історії.

Взагалі, якщо вірити авторові «Повісті временних літ», то вже за правління князя Володимира Святого його піддані досить-таки полюбляли заглядати до чарчини. Вважають, до речі, що нібито саме це є однією з головних причин навернення слов’ян до християнської релігії, яка не забороняла вживати алкогольні напої. Щодо вина, то його навіть священики використовували під час окремих християнських обрядів, і потреба в ньому існувала велика.

Коли турки захопили Константинополь (головний постачальник вина), у Київській Русі вибухнула справжня винна криза. Почали сумлінно вивчати можливість виробництва замінника, що підштовхнуло до появи горілки. Але це сталося згодом, як і встановлення винної монополії.

Усі алкогольні напої, аж до часу появи горілки, жодним чином не збагачували держави. Виноробство, пивоваріння і медоваріння були пов’язані з релігією та ритуальними звичаями і тому не розглядалися... як алкогольні! Їх вважали святими дарами природи, вони були недоторканними з боку фіскальних органів. Певна річ, мито та податок за привезене вино платили, але більш-менш зважено.

— Володимире Яковичу, якщо вино завозили, то його, ймовірно, і продавали. Коли ж виникла винна торгівля — сучасний прототип алкогольного «роздрібу»?

— Точної дати появи на алкогольному ринку України корчмарства та шинкарства — перших «ластівок» торгівлі алкогольними напоями, — мабуть, не зможе назвати навіть найбільш досвідчений історик.

Як було вже сказано, виноробство, медо- та пивоваріння не цікавили фіскальні органи держави. Але вже поява винництва та торгівля його продуктами розглядалися і сприймалися не як дар Божий, а як технічний винахід, вдосконалення та перспективне джерело доходу, що відкривало шлях новій, вищій економічній формації. На винахід була заявлена державна монополія, яка доти існувала на сіль, вироби з дерева і чай. Хлібне вино одразу ж стало об’єктом особливого податку, жорсткого контролю з боку держави.

Але пізніше, у XVI столітті, на теренах теперішньої України тогочасна держава в особі поль- ського короля продала монополію на горілку та тютюн магнатам і шляхті, а ті, в свою чергу, віддали гуральні, шинки і корчми в оренду постійним тодішнім орендарям в Україні — євреям. Ці ж нічим не гребували, аби вичавити з українського населення якомога більше грошей, за що і поплатилися під час повстання під проводом Богдана Хмельницького. Як бачимо, не останню роль у цій трагедії відіграли винні відкупи, якими так необачно Річ Посполита замінила державну монополію.

Повстання 1648 року та визвольна боротьба українського народу значною мірою розмили межі між суспільними станами. Новонароджена Козацька держава мала всі підстави для зміцнення та процвітання. Але через 20 років після смерті Богдана Хмельницького вона перетворилася на безпорадну жертву внутрішніх чвар, іноземних вторгнень та непослідовності своїх керівників. Не було використано важливих економічних важелів. Один із них — жорстка монополія на продаж та виробництво горілки. Необмежена свобода, якою користувалися козаки, жорстоко покпинила з них. Не бажаючи поступитися меншим, вони втратили все...

— Тобто перша українська державна монополія зникла через чвари та невиваженість?

— Я би сказав, через брак певного досвіду. Адже першим завжди бути важко. Що ж до офі- ційного скасування першої монополії, то сталося це на початку XVIII ст., коли цар Петро I скасував винну монополію на Лівобережжі України, віддавши дозвіл на виробництво горілки приватним особам.

— Коли і за яких умов відбулося наступне поновлення державної монополії?

— Наступна монополія була запроваджена в Російській імперії 1896 року за поданням міністра фінансів Івана Вишеградського (1831—1895 рр.), від неї він очікував додаткового надходження до скарбниці приблизно 60 млн. рублів щороку. Його наступник, Сергій Вітте, довів справу попередника до практичного втілення в життя. У 1903 р. прибуток від виробництва та продажу горілчаних виробів у Російській імперії сягнув 365 млн. рублів. Ця монополія проіснувала до 1914 року і була поновлена більшовицьким урядом з 1925 року. А після розпаду Радянського Союзу державний контроль знову зник, і алкогольно-тютюновий ринок України залишався без господарського ока аж до 22 липня 1998 року. Саме відтоді наша незалежна країна отримала власну державну монополію на виробництво та обіг алкоголю і тютюну.

— Володимире Яковичу, з «питним питанням» усе зрозуміло. Яка ж доля спіткала український тютюн, про який сьогодні не завжди прихильно висловлюються?

— «Тютюнова» історія нашої держави не гірша за «питну». До речі, загальна площа тютюнових плантацій колишньої Росії 1906 року становила 63500 десятин, посідаючи перше місце в Європі. З усієї площі тютюнових плантацій царської Росії на Україну припадало 36%. Як бачите, колись ми були могутньою тютюновою державою.

Часом започаткування тютюнництва в Україні вважають 1604 рік (в м. Ромни). А 1633 року польський король Владислав IV подарував м.Переяславль привілей на звільнення торгівлі тютюном від мита.

Наприкінці XVIІ та на початку XVIII століття Україна інтенсивно і жваво торгувала тютюном: чернігівські та мінські «гендлійові люди й крамарі» возили тютюн на продаж до багатьох польських міст.

1723 року з 83 сотень гетьманщини було зібрано, за тодішніми офіційними даними, близько 100 тисяч пудів тютюну. До речі, крім козаків та повнолітніх, тютюнництвом займалися духовні особи і старшини на чолі з самим гетьманом.

Значні тютюнові плантації у XVІІI столітті мали Марковичі, Полуботко, Скоропадський, Кулябки, Милорадович, Кочубей, Горленко та багато інших. Не обмежуючись власним тютюном, великі плантатори ще й скуповували тютюн та експортували його за кордон — до Польщі, Шлеську (Сілезії), Криму та в Астрахань.

З 1697 року цар Петро І, з огляду на збільшення споживання тютюну, скасував у Росії заборону курити його та вжив заходів до покращання українського тютюну, виписуючи з-за кордону тютюнове насіння та майстрів.

А 1718 року він запустив в Охтирці великий «табачний завод».

Згодом, 1762 року, імператриця Катерина ІІ скасувала тютюновий відкуп в Україні і зініціювала вирощування високосортного тютюну з американського насіння. Саме тоді в Ромнах було засновано особливу «табачну контору», якій доручили роздавати насіння, інструктувати тютюнників та скуповувати тютюн, вирощений з амерсфортського та віргінського насіння.

За панщини тютюнництво, як трудомістка та дорога культура, поширювалося особливо в поміщицьких господарствах, бо саме вони могли гарантувати їй дармову працю кріпаків.

Коли панщину було скасовано та почалася руйнація панських господарств, помітний занепад торкнувся і тютюнництва. Але так тривало недовго. Українське селянство, ознайомившись із культурою тютюну та оцінивши її значення в економіці свого господарства, швидко відновило культуру на всій попередній площі і успішно розвивало тютюнництво в Україні далі. Лише 1882 року, коли вийшов акцизний статут, що забороняв продавати тютюн необробленим і ставив тютюнництво в залежність від фабрик та їх оснащення, галузь знову почала занепадати, знижуючи як обсяг, так і якість виробництва.

— Володимире Яковичу, окремі економісти вважають, що тютюн може витримати найвище оподаткування. Це, на їх думку, підкреслює особливу ліквідність тютюнових виробів. Що ви скажете з цього приводу?

— Справді, дехто вважає, що тютюну під силу яке завгодно податкове навантаження. Але це, підкреслюю, далеко не так. Безперечно, державна скарбниця дуже зацікавлена в оподаткуванні тютюнової галузі.

Наша держава намагається зробити все можливе, щоб повернути до життя одну з провідних традиційних галузей. Підстав сумніватися у майбутньому відродженні нашої галузі немає. Адже українці завжди славилися і славитимуться високою якістю своїх тютюнових виробів!