СЛАВСЬКЕ: «МІЛЬЙОННИК», АЛЕ ПОКИ ЩО НЕ МІЛЬЙОНЕР

Березень, уже по-весняному пригріває сонечко, а в горах ще лежить сніг. Чудова картина! Смереки, як велетенські свічки, обліпили схили. А люди, які стрімголов мчать з гори Тростян, здалеку здаються зовсім крихітними. Відпочивальників у селищі міського типу Славському в Сколівському районі на Львівщині чимало, екстремали й любителі гірськолижного туризму тут привільно почуваються не менше трьох місяців на рік. Пік зимового відпочинку в Славському й розміщеному поруч Тисовці (спортивна база «Динамо», де раніше проводилися престижні змагання з гірськолижного спорту), звісно ж, у січні. Тоді сюди просто не пробитися. Місця на базах відпочинку, у пансіонатах і приватному секторі починають замовляти ще з осені. Хоча й улітку в цьому гірському краї (у період цвітіння унікальних трав, збирання ягід та грибів) охочих відпочити й оздоровитися не бракує.

Гірський «товар» потрібно показувати з кращого боку...

Раніше у Славському були переважно спортивні та відомчі бази відпочинку. Найпотужніша — спортбаза «Динамо», яка побудувала свого часу крісельну дорогу на гору Тростян (висота 1235 метрів) і шість бугельних підйомників для лижників. Стільки ж бугельників «підняли» й кілька інших баз, чиї шефи-підприємства були багатшими. Користувалися ними всі бажаючі. Хоча особливого сервісу та комфорту в селищі не було.

Однак останніх два-три роки Славське стало особливо затребуваним. Почали обновлятися бази. 15 із наявних 25 активно приймають відпочивальників. Після євроремонтів з’явилися не лише комфортні дво-тримісні номери, а й цілі апартаменти — люкси й напівлюкси. Ціни теж відповідні — від 50 гривень до 150 доларів за добу. Найдорожчий — новий приватний чотиризірковий готель «Смерекова хата». Однак і старі бази намагаються облаштуватися під євростандарти — водо- й теплопостачання, обов’язкові сауни, басейни, нерідко корти, спортивні та дитячі майданчики, конференц-зали й багато іншого. Відпочиваючий платить чималі гроші й хоче отримати максимум послуг. До речі, влітку ціни знижуються практично вдвічі. У селищі з’являються нові магазини, кав’ярні, ресторани, бари, щоправда переважно теж приватні. З колишнього громадського харчування збереглася лише одна їдальня — для масового туриста.

Деякі підприємства, які не в змозі утримувати свої колись потужні оздоровчі комплекси, продають їх новим власникам, а ті заробляють гроші на гірськолижному туризмі.

Нові бази й готелі будують в основному ті, хто вчасно встиг перекупити у місцевих жителів ділянки землі. Тепер, кажуть селяни, більше ніхто нічого не продає.

Місцеві жителі теж увійшли у «смак» прийому відпочивальників: кожен другий будинок узимку приймає туристів — від кількох осіб до 15—20. Господарі створюють усі необхідні умови для відпочинку, аж до індивідуального водо-, газо- і теплопостачання. Заповзятливі місцеві жителі не лише організували підвезення туристів до гори Тростян, а й на самій горі розгорнули торгівлю міцними напоями, шашликами, іншою гарячою їжею. А в самому селищі можна покататися на санях, запряжених кіньми, чи здійснити кінну прогулянку в гори. Тут-таки на стихійно організованому базарі продаються вироби місцевих умільців: сушені гриби та ягоди, різноманітні соління.

Якщо раніше можна було переночувати за п’ять, максимум — десять гривень, то нині у хорошому будинку (із сауною, всіма зручностями, гарячою та холодною водою тощо) — за 25—30 грн. Це — у центрі селища. Щоправда, студенти знаходять і значно дешевше житло, але вже на околиці. Підйом на гору Тростян, кілька спусків і легкий сніданок-обід обходяться не менше ніж у 50 гривень. Та люди до Славського їдуть. За підрахунками, 3,5-тисячне селище впродовж року приймає не менше мільйона приїжджих! Крім наших співвітчизників, до Славського із задоволенням приїжджають туристи з Росії, Польщі, Канади, Бельгії, Данії, Англії,— адже, за їхніми мірками, вартість відпочинку в українських Карпатах досить низька.

...А проблеми — розв’язувати

Їх багато — проблем. Чого варті самі шляхи — розбиті грунтовно. А відсутність водопостачання, від чого потерпають і місцеві жителі, і бази. А утилізація відходів, освітлення селища...

Крісельна дорога на Тростян не ремонтувалася кілька десятків років, перебуває в напіваварійному стані, у вечірній час не освітлюється. Організовано добратися до підніжжя гори практично нічим. Або тупцюй з лижами на плечах пішки, або скористайся з приватного візництва, недешевого і водночас некомфортного. Екзотика впереміж із багатьма незручностями коштуватиме в один бік 4—5 гривень.

Спортбаза «Динамо» планує побудувати ще один крісельний підйомник зі своєї території (це залізнична станція і центр селища) до підніжжя гори Тростян. Та потрібні серйозні грошові вливання. Всього ж у Славському сьогодні 12 бугельних підйомників, хоча не всі вони перебувають у робочому стані. Потік туристів, який нагромаджується на горі Тростян протягом дня, увечері подовгу чекає своєї черги на спуск (за годину на «крісельці» проходить 220 чоловік), останні опускаються «з неба на землю» у пітьмі.

До нинішнього зимового сезону між селом Орявчик і Тисовцем заповзятливі бізнесмени побудували бугельні підйомники різної довжини, освітили трасу, «запустили» музику — із задоволенням катаються і дорослі, і діти. Однак тут людей значно менше: до Орявчика просто так не доберешся. Хіба що своїм транспортом. Проте нові господарі задоволені: сезон «відкатали» чудово, планують розширювати сферу своєї діяльності, купувати гумове покриття, спеціальні «гармати», створювати штучний сніг і продовжувати зимовий сезон.

Однак успіхи приватного або відомчого туристичного підприємництва на розвиток Славського й Сколівського району в цілому практично не впливають. Одні роблять гроші «самі по собі», інші борються з труднощами «самі по собі». Більшість «осередків» відпочинку зареєстровано не на території району. Податки десь вливаються у скарбницю держави, а ось території перепадають крихти. Щоправда, і від цих крихт 2003 року бюджет селища вдалося збільшити вдвічі — із 260 тис. грн. до 500 тисяч, але все-таки, щоб упорядкувати розвалене комунальне господарство, тільки селищних грошей не вистачить. Тому районна і обласна адміністрації вирішили серйозно «взятися» за Славське.

Ось думка заступника голови Львівської облдержадміністрації, голови Ради з туризму Карпатського регіону Богдана Матолича:

— Гірськолижний туризм у Славському почав розвиватися ще на початку минулого століття, з 1907 року. А перший лижний клуб створено 1912 року. На жаль, упродовж минулого століття в структурі та функціонуванні цього благодатного краю мало що змінилося. Все тут розвивалося спонтанно, хаотично. На сьогодні селище навіть не має генерального плану розвитку й зафіксованої схеми забудови. Однак є дуже багато проблем. Тому облдержадміністрація взяла ситуацію під свій контроль.

Розробляється програма розвитку Славського, задіяні всі обласні управління. Буквально через кілька місяців у селищі буде встановлено новітню цифрову телефонну станцію на 600 номерів. А до травня планується усунути перешкоди в прийманні телевізійних сигналів (що пов’язано з гірською місцевістю) — селище отримає додатково кілька телевізійних програм.

Нещодавно у Славському побудовано й задіяно першу чергу нового сміттєзвалища. А ось щоб вирішити проблеми водопостачання, потрібно понад 2,5 млн. грн. Частину цих коштів уже закладено в бюджет нинішнього року, мають допомогти й екологи, отже загальна сума на рік становитиме майже 400—450 тис. грн.

Необхідно оновлювати магістральні внутрішньоселищні шляхи та під’їзди до Славського. Та найбільша проблема, на мій погляд, полягає в тому, що бази, пансіонати, санаторії й т.п, які містяться на цій території, не роблять практично ніяких відрахувань у бюджет селища, пояснюючи це тим, що вони не є платниками податків. Цю функцію виконують їхні головні офіси в інших місцях. Однак так тривати не може. Ми пояснили: у туристичних комплексів не буде перспектив для розвитку й діяльності, якщо вони не платитимуть податки саме тут, де розміщуються.

Нині в районі активно розвивається агротуризм, в області близько двохсот сільських підприємців, готових приймати туристів. Та наше законодавство досі не визначилося, до якої категорії зарахувати бажаючих працювати в агротуризмі. Тому лише одиниці зареєструвалися і платять єдиний податок. Ми звернулися в Кабмін, Держтурадміністрацію з пропозиціями вирішити це питання. Тоді такі «агроосередки» отримають у нас на Львівщині, особливо в гірській місцевості, стимул для роботи й стануть масовим явищем.

У Славському багато роботи й землевпорядникам — потрібно провести інвентаризацію всіх земельних ділянок, скласти схему відчуження або освоєння цих земель. Необхідно також переобладнати й упорядкувати підйомники — крісельний і бугельні, що не ремонтувалися багато років. Сьогодні працівники бази «Динамо» закупили так звану «гармату» для виробництва штучного снігу, але її установка, знову-таки, залежить від водопостачання. Бригада державної рятувальної служби (вісім чоловік), чиє завдання — порятунок шахтарів, працює практично на добровільній основі. Хлопці треновані, але не забезпечені жодними засобами — ні фінансовими, ні обмундируванням (лижі, спецодяг), ні зв’язком. Потерпілого навіть ні на чому спускати з гір. Зарплату практично не отримують, однак лише впродовж останнього часу вони врятували на наших гірських схилах 98 чоловік. Практично жахлива ситуація і з пожежною (одна машина й чотири пожежники у штаті. — Л.Н.), міліцейською (один дільничний охороняє спокій усього Славського. — Л.Н.) службами.

Та практика свідчить: такі курорти, як Тисовець, Славське, частково Розлуч Турківського району перспективні. Сьогодні серйозно стоїть питання розвитку Тисовця — бази олімпійського резерву з унікальними для України обладнаними гірськолижними спусками, які також потребують модернізації та оновлення. Колись спортивна база товариства «Динамо» гриміла на весь Союз, сюди на тренування і змагання з’їжджалися спортсмени-гірськолижники світового рівня. Сьогодні її знову оголошено базою підготовки олімпійського резерву України, визначено конкретні кошти на її відновлення — 3,2 млн. грн. Якщо ці гроші сюди прийдуть, багато що зрушить із мертвої точки.

* * *

Та не лише Тисовець і Славське можуть витягнути Сколівський район, обділений промисловим та сільськогосподарським потенціалом. На території району є сімдесят баз для відпочинку й туризму. Природа наділила цей край величними горами, гірськими річками, водоспадами, заповідними лісами, мінеральними джерелами та багато чим іншим. Сьогодні п’ять населених пунктів району мають статус курортних. Крім численних оздоровчих баз, які нині оновлюються, на території району понад тридцять заповідних об’єктів, у їх числі національний природний парк «Сколівські Бескіди», державний історико-культурний заповідник «Тустань». Чимало місць пов’язано з ім’ям Івана Франка. Він пішки обходив усю Бойківщину, збираючи матеріали про відважних воїнів, які зупинили тут, у Карпатах, незліченні полчища монголо-татар. На вершині однієї з гір стоїть величний пам’ятник Захару Беркуту, герою повісті І.Франка. Відомі були в цих краях і київські князі. За переказами, саме тут стався «розкол» київського князя Святослава з його братом Ізяславом (звідси й назва нинішнього районного центру — Сколе), тут Святослав загинув. Місцеві жителі стверджують, що могила київського князя міститься на околиці Сколе (є пам’ятний знак і насип). Сьогодні поруч із нею — новий сучасний готельно-туристичний комплекс «Святослав».

Чимало можна розповідати про цей цікавий край. Однак живе він сьогодні дуже скромно. І безробіття процвітає, і масово виїжджають люди на заробітки в чужі далекі країни. Хоча перспектива розвитку є, і напрям визначений. Настав час діяти.