Січень. Новак

Помер Ян Новак-Єзьораньський, фактичний засновник і перший директор польської служби Радіо Вільна Європа, героїчна людина, яку я довгі роки знав і спостерігав за нею на відстані, однак із неодмінною зацікавленістю. Коли я вперше потрапив до мюнхенської штабквартири американської радіостанції, Новака там давно вже не було. Але його дух відчувався, хоча б тому, що ще існувала легендарна польська служба, і на сходах курили його співробітники й вихованці. Згодом мав можливість слухати виступи пана Новака на численних міжнародних конференціях, читав його листування із Єжи Ґедройцем та знамениту книжку «Кур’єр з Варшави». І зробив власний висновок: пан Новак аж ніяк не був янголом. Проте він був героєм. А героїв в сучасному світі неймовірно не вистачає.

Це був непоказний героїзм, героїзм обов’язку і вчинку, героїзм молодого кур’єра польського підпілля у роки Другої світової війни і безкомпромісного борця з комунізмом в роки післявоєнні. Це був усвідомлений героїзм заради Польщі — одним з перших польських інтелектуалів Новак усвідомив, що інтереси майбутнього його країни невіддільні від інтересів сучасних Сполучених Штатів та їхньої перемоги у протистоянні з Радянським Союзом. І не побоювався закидів у проамериканській орієнтації, бо усвідомлював — на певному етапі з цієї, дійсно проамериканської орієнтації, випливатиме орієнтація пропольська...

Не було з ним легко і після перемоги над комунізмом. Бо усвідомлював, що справжній патріотизм — не ідеалізація власного народу чи показушні телевізійні зітхання над його долею, а невтомне лікування національних недоліків — іноді без наркозу. Саме тому пан Новак не побоявся говорити, що найбільші проблеми поляків — від самих поляків. Саме тому цей солдат Другої світової був безкомпромісним у протистоянні із польськими антисемітами. «Будемо беззахисними перед тими, хто бажає скомпрометувати образ Польщі в світі, якщо прояви антисемітизму не зустрінуть у нас загального й усвідомленого осуду, — писав він. — Чому народ, який має право пишатися своїми прекрасними традиціями демократії і толерантності, нищить власними руками симпатії і захоплення, які здобув прикладом відваги, прокладаючи іншим народам дорогу до свободи?».

Цей заповіт мого шанованого колеги є сьогодні неймовірно актуальним для України. Не знаю, чи варто пояснювати, що кредит поваги і довіри, який українці здобули у світі за останні місяці, може бути швидко знівельований, якщо відомі своєю нетолерантністю політики й журналісти залишаться інтегрованою частиною української демократії, а тепер ще й скористаються придбаною владою для подальшого пропагування науки середньовічної ненависті. Якщо в українського суспільства, влади і президента вистачить необхідної мужності не тільки розпрощатися з такими людьми, але й усвідомити, наскільки ганебним і небезпечним для зовнішнього образу України і внутрішнього здоров’я нації був союз із ними на попередньому етапі, це і буде нашою найкращою згадкою про Яна Новака-Єзьораньського, який, як і всі видатні гуманісти минулого сторіччя, завжди боровся за нашу і вашу свободу...