Сергій Лук’яненко: «Велика заміна шила на мило»

— А правда, що «Нічний дозор» — поганий фільм?

— Дуже поганий!

— Чому ж його тоді подивилися мільйони?

— Кожен хотів особисто пересвідчитися.

Анекдот

Перший і поки що єдиний російський фантастичний блокбастер «Нічний дозор», усупереч прогнозам, не здобув жодного Оскара. Не сказати, щоб цей фільм привітно зустріла і вітчизняна кінокритика. А найбільше обурюються кіноверсією «Дозору» віддані читачі та шанувальники фантаста Сергія Лук’яненка, сюжет і філософію книги якого творці фільму, на думку більшості, фатально зіпсували.

Проте рекордні 16 мільйонів доларів зборів у російському кінопрокаті та касовий успіх картини практично в усьому світі спробуй не брати до уваги. «Оскароносну» прогалину, можливо, ще буде заповнено: запускається проект зйомок голлівудського «Нічного дозору». «Дозорна» трилогія Лук’яненка перевидана в Росії у кількох варіантах і закуплена для перекладу видавництвами десятків країн світу, від Штатів до Нової Зеландії. І вже на часі прем’єра наступної частини фільму, анонсована в реповому саундтреку від групи «Уматурман»: «Все на просмотр картины второй!»

І всі підуть, можна не сумніватися. Зокрема й ті, хто після першого фільму гнівно розмахував кулаками на захист першоджерела та його автора.

Сергій Лук’яненко на момент виходу картини вже був автором кількох десятків фантастичних книг, лауреатом безлічі престижних жанрових премій і улюбленим письменником широченного, переважно юного, читацького загалу. Та він іще не знав, що таке справжня слава. І після прем’єри прокинувся знаменитим по другому колу, на набагато вищому витку спіралі.

Слово публічної людини — вже точно не горобець. Тож не дивним є резонанс, який викликало наприкінці грудня саркастичне звернення Доктора Лівсі (нік Сергія Лук’яненка на його інтернет-форумі) до «моїх українських читачів» щодо виборів в Україні. Втім, це справа минула: принаймні «українські читачі» образи на кумира не тримають. Учасники міжнародної асамблеї фантастики «Портал» у Києві, гостем якої був Сергій Лук’яненко, апельсинами письменника не закидали, а на зустрічі з читачами одна дівчина через необізнаність навіть запитала його: чи не вбачає він чогось фантастичного в помаранчевій революції? На жаль, досі не вбачає. Та любить його народ не за це.

Втім, усенародна любов явно почала втомлювати Лук’яненка. На «Порталі» він чесно відпрацював зустріч із читачами і роздав автографи, проте не з’явився ні на відкритті, ні на закритті заходу, та й узагалі, здається, намагався привертати до себе якнайменше уваги. Зводив до мінімуму спілкування з пресою (цей обов’язок публічної персони, за визнанням Сергія, обтяжує його все більше й більше), та інтерв’ю «Дзеркалу тижня» дати погодився.

— Сергію Васильовичу, насамперед розкажіть про голлівудський «Нічний дозор». На якій стадії знаходиться проект, чи можна вже говорити про команду, акторський склад?

— Проект поки що на підготовчій стадії. Я, напевне, незабаром почну писати сценарій, можливо, вже нинішнього літа. Режисером фільму буде Тимур Бекмамбетов. Більшість ролей у картині, гадаю, зіграють голлівудські зірки, оскільки це серйозний проект, багато в чому орієнтований на зовнішній ринок. Сподіваюся, що у складі залишаться і наші актори: всі ці питання саме зараз обговорюються, вирішуються... Коли дві величезні компанії з різних країн починають узгоджувати між собою всі суперечливі моменти, потрібен час, щоб дійти спільної стратегії. Слава Богу, я цим не займаюся.

— Доводилося чути, що автор сценарію у кіно — остання людина, з думкою якої ніхто не рахується. Як вам працювалося у команді з Тимуром Бекмамбетовим?

— Добре працювалося, щоправда, під кінець я втомився. Я як письменник, і взагалі за своєю натурою не дуже люблю багаторазово переробляти одне й те саме, а кіно, узагалі-то, складається з таких речей: переписування сценарію, і не один раз, численні дублі... Тобто кіно — професія для людей, яким неважко взяти та й переробити щойно виконану роботу. Я в цьому плані радше спринтер, який хоче швидко проскочити ділянку і вже до неї не повертатися. Та з Тимуром працювати дуже здорово, він людина толерантна, креативна, захоплена, він горить, живе своєю темою. Він міг щось підказати мені, подати гарну ідею. До мене він прислухався дуже уважно, та й я багато в чому до нього прислухався і йшов на якісь поступки зі свого боку, розуміючи, що ті чи інші прохання про зміну в сюжеті, діалогах, деталях були не його примхою, а вимогою кіновиробництва.

— Після «Нічного дозору» експерти прогнозували сплеск екранізацій фантастичних книг у Росії. Процес дійсно пішов? Чи це все-таки був разовий прорив?

— Можу судити з проектів, до яких я маю відношення: вже ось-ось вийде другий «Нічний дозор», потім зніматиметься фільм за моїм романом «Лабіринт відображень», а також за моєю книгою у співавторстві з томським письменником Юлієм Буркіним «Сьогодні, мамо!». Мають розпочатися зйомки за нашим із Ніком Перумовим романом «Не час для драконів». Наскільки я знаю, запущено кілька проектів за книгами інших письменників... Притому, що це дуже дорогий процес, нині запускається у виробництво досить багато фантастичних фільмів.

— У таких кінопроектах за вашими книгами ви берете участь як сценарист чи вам це вже нецікаво?

— Я подумав і вирішив, що більше цим не займатимуся, обмежуся «Нічним дозором». Насправді багато режисерів, навпаки, побоюються, коли автор сам працює над сценарієм за своєю книгою: адже він часто наполягає на її буквальному відтворенні, що в кіно практично неможливо.

— У кулуарах «Порталу» я не почула жодного доброго слова про «Нічний дозор», тільки формулювання були більш-менш толерантними. І не лише від ваших юних читачів-шанувальників, а й від колег-фантастів. На вашу думку, це заздрість чи щось інше?

— Про книгу чи про фільм?

— Про фільм, звісно.

— Ну, по-перше, багатьом не сподобалося сильне розходження з романом. Я вважав за можливе для себе піти на це, щоб проект відбувся як такий, оскільки чудово розумів, що він стане свого роду локомотивом нашої кіноіндустрії. Та багато хто, звісно, залишився розчарованим. Кажуть, що книжка була цікава, а фільм — зовсім не те. У комусь, можливо, говорить і заздрість, роздратування через те, що не за їхньою книгою зняли. Зрозуміло, не без цього.

— Ви були відомим письменником і раніше, але тепер стали публічною людиною з усіма наслідками, що з цього випливають. Як це позначилося на літературній роботі?

— Звісно, стало набагато менше часу для роботи, це дуже засмучує. Починаючи з інтерв’ю, які, скажу відверто, за останній рік набридли мені страшенно, і закінчуючи величезною кількістю зустрічей із читачами й іншим так званим світським життям. Я хочу все це рішуче припинити і працювати спокійно.

— Проте ви дуже щільно «прописалися» в Інтернеті. Де ви берете час на всі ці фідо, «живі часописи», мережні конкурси? Що це вам дає?

— Насамперед можливість розслабитися, поспілкуватися... Звісно, це також забава, що з’їдає час, тому я, напевне, і її згортатиму. Все це дуже цікаво, але, на жаль, треба обирати: працюєш ти або спілкуєшся.

— Принципово не запитуватиму про політику. Та от ви приїхали до Києва, подивилися в очі «вашим українським читачам»... Чи змінили ви свою думку про них як про людей, якими маніпулювали?

— По-перше, серед моїх українських читачів є безліч людей, які підходили до мене, тиснули руку і казали «спасибі». За те, що я сказав свого часу: всі ці вибори — маніпуляція і гра. Я не називатиму вам імен, але тієї ж думки дотримуються багато інших письменників. Знову ж таки, не називатиму імен, але я чудово знаю про те, що в Україні зараз відбуваються певні гоніння на тих, хто не виступав із гаслами помаранчевої революції. Ну а так — читачі завжди читачі, і якщо в людей є свої політичні помилки... вони в усіх нас є. Так, я справді вважаю, що відбувалася велика заміна шила на мило, але під цю заміну, окрім іншого, ще дуже вдало посварили дві братерські країни, Росію й Україну. Те, що це була маніпуляція, а ляльководи перебували за океаном, у США, для мене цілком очевидно.

— Ваші книги видаються нині в усьому світі. Чи хочете ви видаватися в Україні українською мовою?

— Чом би й ні? У мене є пропозиція від одного українського видавництва, яке хоче випускати мої книги в перекладі українською мовою. Я тільки «за», чудово!

— І що саме це буде?

— Це вирішувати видавцю, а не мені. Поки що відбулася попередня розмова, а далі видавець обиратиме, що йому перекладати.

— Ви самі всім цим займаєтеся чи вже через агента?

— У мене є агент із досить відомого англійського літературного агентства, який працює з моїми книгами в більшості країн світу. Можливо, в Україні я теж працюватиму через нього, не знаю.

— З огляду на останні комерційні успіхи у вас, напевне, різко та якісно підвищився матеріальний рівень. Чи не збираєтеся переїхати куди-небудь поближче до Голлівуду?

— Брехати не буду, я справді багато заробив за останній рік. Я цілком спокійно міг би зараз поїхати до будь-якої країни світу, купити там собі житло, оселитися хоч у Парижі, хоч у Лондоні тощо, якби схотів. Та я цього не хочу, я живу в Москві, Росія — моя країна. Я не поїду, це точно.

— Чи не відчуваєте ви дискомфорту: багата людина в бідній країні?

— На жаль, у будь-якій країні громадяни діляться на бідних і багатих, у тій-таки Америці існує таке ж саме розшарування. Звісно, мені б хотілося, щоб навіть мінімальний життєвий рівень у Росії був вищим, я сподіваюся, що так воно й буде. Та якщо кожна людина, котра так чи інакше розбагатіла, втікатиме зі своєї країни до країни більш ситої і пристосованої для життя, Росія так і залишиться назавжди країною злидарів.