РУДИЙ ВИХОР НА ТРЕКУ

Того дня з Іриною Янович, бронзовим олімпійським призером з велотреку, ледь не розминувся. Очікував її у відділі Держкоммолспорттуризму, а луганчанка сиділа біля входу в мікроавтобусі, який мав відвезти її в аеропорт. Відтіля — літаком на чемпіонат світу в Манчестер. Тренер, що зайшов, підказав, де шукати Іру, і ось вже співрозмовниця згадує про недавні заїзди на сіднейському треку. Усе та ж коротка яскраво-руда зачіска, мила усмішка й небагатослівність, що запам’яталася ще з моменту знайомства з нею.

— Іро! Залишався лише день до початку змагань у гіті — твоєму улюбленому виді. І тут безглуздий випадок — тебе збила машина. Як це сталося?

— Поверталася з тренування в готель. І раптом мене збив автомобіль. Впала й забила плече. Це, звісно ж, позначилося на виступі. Прикро, адже планувала пробитися в призери.

— А потім стала третьою в спринті. І раніше змагалася в ньому на найбільших турнірах. Але твоя «бронза» виявилася трохи несподіваною. Чи не так?

— Так, тут я не розраховувала доїхати до п’єдесталу. І велосипед в аварії пошкодила, і компанія в спринті підібралася дуже солідна. Та все ж за два дні вдалося відновитися. А потім...

Виграла в угорки й потрапила до чвертьфіналу. Тут же перемогла відому канадійку Таню Дубнікофф і вийшла на росіянку Оксану Гришину. Чи могла подолати її? Гришина і технічно виглядала краще, і тактично грамотніше, і досвідченіша, словом, сильніша. Так що поступилася їй в обох заїздах.

— Далі ти суперничала за бронзову медаль з австралійкою. Трибуни шумно уболівали за Мішель Ферріс. Складно було, напевно, налаштуватися?

— А я собі подумала, що це мене підтримують! Переживала, звісно ж, бо ціна цих заїздів була високою. Та все ж зуміла двічі випередити Ферріс. Ну а потім уже раділа, телефонувала на Батьківщину мамі й тренеру Сергію Миколайовичу Базіну.

...Ось так скупо й скромно про настільки значне досягнення. Згадала Іра ще про першого тренера Миколу Кошелєва, який, на жаль, пішов з життя. А як би він радів успіху своєї обдарованої вихованки! Мимохіть сказала луганчанка і про те, що після сіднейських заїздів стала заслуженим майстром спорту.

Ну, чому ж вона така него-вірка? Можливо, думками вже була на чемпіонаті світу. А може, просто Іра — людина справи, а не слова. Так що доповню її портрет кількома штрихами.

1997-го несподівано для багатьох виграла європейський чемпіонат у гіті. Була ще срібним і бронзовим призером цих змагань. Закінчила педінститут. Готується, за словами тренера, до вступу в аспірантуру. А повертаючись до її виступів на треку, відзначу надзвичайний факт.

Те, що Іра — талановита гонщиця, не підлягає сумніву. Але водночас ще і трудівниця, яких пошукати треба. А вона живе в місті, де немає треку! Так що доводиться колесити в різні краї. Більш того, виросла в майстра світового класу, не маючи навіть і близько рівних за силою суперниць у країні. Тому на чемпіонаті України змагається з... чоловіками, причому, на дистанції вдвічі довшій, аніж звичний для неї гіт на 500 м. Це подвійно приємно. Бо завдяки зусиллям одної єдиної Янович країні вдається підтримувати високий міжнародний авторитет у трекових велогонках, де колись сяяли Алла Ба-гіянц, Раїса Ободовська, Ірина Кириченко, Наталя Крушельницька.

Після Олімпіади представники практично всіх видів спорту вирушають на тривалі канікули. І це зрозуміло. Адже там, на Іграх, занадто багато віддано суперництву на найвищому рівні. Але ось пройшов чемпіонат світу з велошосе у чоловіків, де переміг рівненчанин Сергій Гончар. У Іри ж в Манчестері щось не склалося. Все ж, напевно, не вдалося повністю відновитися після Сіднея. Але так чи інакше, а це був її кращий поки сезон у спортивній кар’єрі. А щоб йти далі і досягти більшого, знову доведеться добряче попрацювати, до чого Ірі не звикати.