Прославляли Русь. Пересопницьку

Перший археологічний гранд - фестиваль «Русь Пересопницька», який відбувся нещодавно в селі Пересопниця поблизу Рівного, - поза сумнівом, неабияка подія в культурному житті України. Місце для проведення фестивалю вибрано вельми вдало. На території історичної Пересопниці археологи досі знаходять багатий матеріал, що належить не одній цивілізаційно-культурній формації. В Київському літописі 1149 року Пересопницю згадано як місто, що входило до складу Турівського князівства. В місцевому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці в серпні 1561 року було завершено переклад і переписування чотирьох книг Святого Письма - знаменитого Пересопницького євангелія, на якому присягають президенти України.

Археологічний фестиваль - новий поштовх до вивчення спадщини цієї місцевості. Директор культурно-археологічного центру «Пересопниця» Микола Федоришин переконує, що такого роду дійства в Україні ще не відбувалися. А, наприклад, у сусідній Польщі археологічні фестивалі стали доброю традицією.

Археологи вже понад 150 років досліджують ці місця. В новому музеї, спорудженому у формі свічки, зберігаються знахідки епохи пізнього палеоліту, енеоліту, бронзи, раннього заліза, трипільської та волинсько-люблінської культури. Життя вирувало і в середньовічній Пересопниці. Побут та військову історію цього поселення науковці і загалом небайдужі люди можуть вивчати за великою колекцією знарядь праці та зброї ХІ-ХІІІ ст. і навіть за тогочасними релігійними книгами! В рамках фестивалю відбувся форум археологів - дослідників Волині, на якому обговорили найновіші знахідки в Пересопниці.

Вчені досі шукають місцезнаходження Божої обителі, де народилася священна книга. А тим часом торік, до 450-ї річниці Пересопницького євангелія, за кошти державного, обласного бюджетів та приватних спонсорів збудовано величний музей Першокниги. В експозиції - історія села; княжих родів Гольшанських, Заславських, Чарторийських, які опікувалися місцевістю, а отже, й подбали про появу непересічної культурної пам’ятки; опис шляху Євангелія; праці дослідників книги. При дверях до музею - оригінальний пам’ятник перекладачеві Пересопницького євангелія писареві Михайлу Василевичу з Сянока (Польща) та архімандриту монастиря Григорієві (скульптор - Володимир Стасюк).

У Пересопниці відтворено садибу княжого дружинника та фортечні укріплення ХІІ- ХІІІ ст., так званий музей просто неба «Княже місто». Історія час від часу оживає. На фестивалі члени історичного клубу «Вівериця» з Києва продемонстрували давні бойові порядки, а також поєдинки княжого дружинника та норвезького воїна ХІІ ст. Керівник групи Юрій Рассудін, як на мене, вдало визначив мету такої реконструкції - «привернути увагу до історії та археологічних пошуків». Тріо луцького клубу «Святий Грааль» арфою та волинками повернуло до життя середньовічну музику.

1150 року пересопницький князь В’ячеслав виконував відповідальну місію - мирив князів Юрія Володимировича (Долгорукого) та Ізяслава Мстиславича. На знак примирення, яке тривало недовго, князі в Пересопниці цілували хрест. Автор «Руського літопису» так пише про цю подію: «Ізяслав одступив Юрієві Київ (і повернувся у Володимир-Волинський. - Р.Я.), а Юрій вернув йому всі данини новгородські, чого Ізяслав і домагався»... Задля миру між різними князівствами в Пересопниці тоді відбулися три весілля: князь Юрій Перший Долгорукий видав свою дочку Ольгу заміж за галицького княжича Ярослава Осмомисла. Друга дочка вийшла заміж за Олега - сина новгород-сіверського князя Святослава Ольговича. Син Юрія Гліб одружився вдруге із дочкою чернігівського князя Ізяслава Давидовича.

На фестивалі було показано найпишнішу з трьох церемоній - одруження галицького княжича Ярослава Осмомисла з княжною Ольгою з Суздаля. Саме того майбутнього князя, якого літописець називав мудрим, бо мав «вісім смислів». Не дивно, що за правління князя Ярослава Галицька держава досягла могутності й розширилася аж до Чорного моря.

Весільний обряд, зокрема зустріч нареченого з нареченою, супроводжували стародавні пісні, глядачів пригощали короваєм.

Відтворення княжого весілля мало на меті закріпити подружню вірність та злагоду між усіма парами. Щоб нові Осмомисли не зраджували своїх дружин і не обмінювали їх на Настасьок з роду Чагрів. Щоб Ольги не втікали з дітьми за тридев’ять земель, а галицькі бояри не мстилися спалюванням Настасьок на вогнищі як чарівниць. Нарешті, щоб сина Ярослава і Настаськи - князя Олега, якого чимало істориків вважають автором «Слова о полку Ігоревім», не виганяли з краю.

- Пересопниця розвиватиметься у двох напрямах - науково-археологічному та пізнавально-рекреаційному, - каже заступник голови Рівненської облдержадміністрації Олексій Губанов. - Тут є ще багато ділянок, які можна досліджувати. Влада зробила все, щоб археологи та історики могли активно займатися наукою...

Пересопницю, як і чимало пам’ятних місць, нарешті включено в маршрути історичної Волині. Торік з нагоди 450-річчя пам’ятки до невеличкого села проклали асфальтовану дорогу. На батьківщину Пересопницького євангелія вже приїжджають і поодинокі мандрівники, й організовані туристичні групи. А незвичний археологічний фестиваль сприяє пожвавленню туристичних потоків.

Шкода тільки, що такі важливі об’єкти туристичної інфраструктури, як готелі й мотелі, досі в цій місцевості залишаються мрією. А без них Пересопницька Русь буде для загалу лише коротким відлунням далекого минулого.