ПРО ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР, ЖІНОЧІ ПРОКЛАДКИ Й... ПІДРУЧНИКИ

Я ніколи не додумався б до такої назви статті, тим паче з таких різних за своїм призначенням предметів. Але цей «ланцюжок» був публічно озвучений на одній із нарад головою правління потужної структури під назвою Державна акціонерна холдингова компанія «Укрпапірпром» і набрав цілком помітних обрисів у конкретному документі, йменованому постановою Кабінету міністрів України № 1445 від 27 жовтня 2001 року «Про заходи щодо підтримки вітчизняного виробництва целюлозно-паперової продукції».

Передісторія появи цього документа така. У серпні 2001 року в холдингу, що сяк-так тягнув свою лямку, з’явилося нове й надзвичайно енергійне керівництво, яке відразу почало активно вивчати ситуацію в підвідомчому йому господарстві. Результат перегляду стану справ змусив керівництво тяжко замислитися, оскільки ситуація була далеко не радісною. Вітчизняне паперове виробництво, що спирається на вісім діючих відкритих акціонерних товариств, у яких держава має блокуючі пакети акцій (від 18,5% у ВАТ «Ізмаїльський ЦКК» до 36% у ВАТ «Понінковський КПК»), було далеко не серед перших за обсягами продажів паперу вітчизняним видавництвам і поліграфкомбінатам. І якщо з газетним папером Жидачівського ЦПК справи були ще туди-сюди, то з офсетом Дніпропетровської паперової фабрики — кепські, утім, як і з «інтимною» продукцією Київського КПК у вигляді туалетного паперу й іншого. Розбещений імпортом український споживач не поспішав купувати аналогічну вітчизняну паперову продукцію. Та якщо опустити причини, з яких наш споживач віддає перевагу імпортному «паперовому інтиму», то з приводу вітчизняного офсету в поліграфістів і видавців оцінки були вельми неприємні. Перелік їхніх претензій до паперу досить великий, але ми назвемо головні:

— велика «хмарність» (нерівномірне накладання маси), що викликає просвічування надрукованого тексту з одного боку аркуша на інший;

— низька гладкість поверхні паперу (шорсткість) як результат поганого каландрування або його відсутності, що веде до підвищеного зношування валів друкарського устаткування;

— швидка промочуваність паперу, що істотно погіршує якість кольорового друку, а часом і внеможливлює його;

— налипання паперу на вали й форми при друкуванні, «зморщування» паперу, збільшення його технологічних відходів порівняно з російськими й іншими аналогами на 10 і більше відсотків;

— відсутність незалежної санітарної експертизи паперу на предмет його використання для виготовлення книжкової продукції для дітей. Особливо це стосується книжок довгострокового використання, якими є підручники. (Медики, особливо токсикологи й алергологи, знають, яким потужним алергеном є паперовий пил, що викликає в дітей такі важкі захворювання, як алергія, бронхіальна астма тощо);

— непоступливість виробників у вирішенні питань поставки паперу на умовах відстрочки платежів на відміну від постачальників російського паперу, котрі надають свою продукцію з відстрочкою платежу іноді на 60 і більше днів. Для нашого українського видавця це величезна підмога, оскільки дозволяє виготовити книжку, продати її і після цього розрахуватися з постачальником паперу.

Не змогла перекрити вказані вище недоліки й дещо нижча ціна вітчизняного офсету порівняно з імпортним, оскільки втрати паперу тільки за рахунок технологічних відходів значно перевищували в своїй сумі ілюзорний виграш у ціні.

Резюме видавців і таких грандів поліграфії, як АТ «Книга», «Поліграфкнига», «Київська книжкова фабрика» й ін.: офсет Дніпропетровської паперової фабрики можна використовувати для виготовлення книжок, але обмеженого асортименту, а також для будь-якої іншої аркушевої та бланкової продукції.

І тут керівництво холдингу, покликаного вдосконалювати виробництво вітчизняної сировини, яким є папір і картон, покращувати їхню якість і споживчі властивості, несподівано звертає свій погляд на досить великий шматок бюджету — кошти, що виділяються на виготовлення такого інтелектуального продукту, як книжка, і замислюється над питанням: «А чом би цю «фінансову скибку» не забрати собі?»

Й аби довести, що видавці й поліграфісти не праві у своїх оцінках вітчизняного паперу, керівництво ДАХК «Укрпапірпром» вирішило провести експеримент. Результатом його стало виготовлення в Житомирській обласній друкарні на вітчизняному офсеті одного підручника для старших класів обмеженим тиражем і кількох зразків зошитів на Понінковському КПК.

Ця єдина книжка, виготовлена, до речі, не без допомоги нашої асоціації, і кілька шкільних зошитів стали, з погляду керівництва ДАХК, тим «убивчим» аргументом, який нібито спростовував усі звинувачення опонентів в особі суб’єктів видавничого процесу.

Якби все описане не було таким сумним, то можна було б довго сміятися з потуг людей, котрі ніколи не мали стосунку до видавничої підготовки книжки та її поліграфічного виконання, довести, що одна книжка тиражем у 10 тис. примірників може дозволити дійти висновку про хибність оцінок фахівців, котрі в більшості випадків якщо не все своє життя, то дуже значну його частину займаються книговиданням. Принаймні ситуація дуже нагадує індійську легенду про те, як сліпець, який ніколи не бачив слонів, узявши за хвіст одного з них, несамовито доводив присутнім поруч видючим, що слон схожий на змію.

Хоч як дивно, у Кабінеті міністрів цей «аргумент» прийняли до відома як істину в останній інстанції. У результаті, без узгодження з видавцями й поліграфістами (хоча на засіданні «Паперового клубу» 6.10.01 р. ДАХК «Укрпапірпром», паперотрейдери й Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів домовилися про погоджені дії та компроміси), було підписано постанову, згадану на початку статті.

Головна її мета полягала в тому, щоб змусити всіх суб’єктів видавничої справи, котрі беруть участь у виготовленні книжкової та газетно-журнальної продукції на умовах держзамовлення й за бюджетний кошт, використовувати для цього папір винятково вітчизняного виробництва. Що, природно, передбачає пропускання значної частини коштів, призначених для виконання видавничих програм, переважно через рахунки а) Жидачівського ЦПК (газетка) і б) Дніпропетровської ПФ, ну і трішки Понінковського КПК (офсет).

Слід окремо підкреслити, що цю постанову прийнято з грубими порушеннями Антимонопольного законодавства, Закону «Про підприємства» і цілої низки інших нормативно-правових актів.

Аби довести, що до появи «Укрпапірпрому» як головного «захисника» вітчизняного виробника паперу й бюджетних коштів, що виділяються для видання соціально значимої книжкової продукції та підручників, ці кошти використовувалися не за призначенням і з фінансовими порушеннями, організовується обвальна перевірка Методично-видавничого центру Міністерства освіти й науки України за участю фактично всіх діючих на території України фіскальних і контрольних служб, силових відомств. Зрозуміло, що виявлення в процесі перевірки фактів нецільового використання коштів або зловживань із боку Методично-видавничого центру автоматично зводило керівників ДАХК «Укрпапірпром» (котрі незрозумілим чином, без будь-яких на те законних повноважень, опинилися в щільних лавах перевіряльників) у ранг національних героїв і захисників батьківщини й розв’язувало їм руки в процедурі використання надалі бюджетних коштів на власний розсуд.

Проте не раз пролонгована й радше схожа на облогу міста (взята змором), ніж на ревізію, перевірка таких фактів не виявила. Винятком є лише випадки так званого «не досить ефективного використання бюджетних коштів...» (лист ГоловКРУ за № 03-12/32 від 25.01.02 р. на ім’я прем’єр-міністра України).

— За великим рахунком, видавців мало цікавить війна двох-трьох державних інстанцій навколо чергового чи позачергового перерозподілу потоків бюджетних коштів між собою. Проте кілька запитань із боку Міністерства освіти й науки, Держкомінформполітики, ДАХК «Укрпапірпром», Асоціації видавців поліграфічної продукції, Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, навіть після координаційної наради щодо згаданої постанови, що відбулася 17 січня 2002 р. в Держкомінформполітики за участю керівників, залишилися без відповіді:

1. Яким чином ДАХК «Укрпапірпром» збирається забезпечити ритмічність поставки необхідної кількості паперу в традиційні терміни друкування навчальної книжки (квітень—вересень) з урахуванням того, що в нинішньому стані діючі потужності не можуть закрити потреби національної програми з виготовлення підручників, а імпортний папір постанова одержувати заборонила?

2. Хто візьме на себе відповідальність у разі зриву програми виготовлення підручників у зв’язку з неналежним її фінансуванням із боку Мінфіну й казначейства (у росіян, котрі дають папір у борг, його брати заборонено, а «рідні» паперовики без хоча б 50-відсоткової передоплати його не відпускають) і зниження забезпеченості, особливо старших школярів, підручниками до рівня 25—30% від потреби?

3. Хто проведе незалежну санітарно-гігієнічну експертизу паперу Дніпропетровської паперової фабрики й Понінковського КПК на предмет безпечності для здоров’я дітей у разі його використання для виготовлення підручників, особливо для учнів молодших класів? Чи не стануть підручники, виготовлені з «пильного» паперу, потужним джерелом захворювань, пов’язаних з алергічними реакціями? Тим паче що багато хто пам’ятає сумну історію, пов’язану з забороною Мінздоров’я України реалізації шкільних зошитів, виготовлених у Понінках.

4. За чий рахунок буде компенсовано витрати бюджетних коштів на виготовлення додаткових тиражів, викликаних тим, що активне використання дітьми підручників із погано каландрованого паперу протягом двох-трьох років (замість належних п’яти) призведе до фізичного стирання тексту й неможливості подальшого використання таких підручників у навчальному процесі, що вдвічі збільшує видатки на кожен підручник?

5. Яким чином вирішуватимуться питання про тендери з придбання офсетного паперу, підвищення його якості та зниження ціни виробником у зв’язку з тим, що постачальником основної кількості цього паперу буде фактичний монополіст — Дніпропетровська паперова фабрика?

Хоч як дивно, на згаданій вище нараді ці питання представники «Укрпапірпрому», звинувативши видавців у непатріотизмі, узяли до відома. Більше того, вдалося домовитися про створення погоджувальної комісії з розробки змін до постанови, аби дійти компромісу, який влаштовував би всі сторони.

Проте виявилося, що з боку «Укрпапірпрому» це був не більше ніж тактичний хід, мета якого — на певний строк приспати пильність опонентів в особі видавців і поліграфістів і «проштовхнути» через Кабінет міністрів новий пакет документів.

Так листом у Кабмін від 04.12.02 р. за № 65/05 ДАХК «Укрпапірпром» фактично заявила про бажання розширити свої повноваження порівняно з визначеними постановою уряду за № 981 від 19.07.1996 р. «Про створення Української державної холдингової компанії «Укрпапірпром» (із метою виробництва целюлози, паперу й картону), і почала ініціювати дії з удосконалення системи видавництва підручників й іншої навчально-методичної та соціально значимої літератури за рахунок бюджетних коштів, тобто про бажання перейти у своїй діяльності від «шиття чобіт» до «випічки пирогів», але з кадровим потенціалом і навичками саме «шиття чобіт».

Найцікавіше, що Кабінет міністрів, навдивовижу оперативно відгукнувшись на побажання «Укрпапірпрому», уже 05.02.2002 р. відправив на розгляд Міносвіти, Держкомінформполітики й інших центральних відомств два проекти постанов Кабміну, підготовлених у надрах «Укрпапірпрому»:

— «Про вдосконалення системи видавництва підручників й іншої літератури за рахунок бюджетних коштів» разом із «Механізмом фінансування програми видавництва підручників, навчально-методичної та іншої літератури за рахунок використання державних коштів»;

— «Про реформування державної акціонерної холдингової компанії «Укрпапірпром».

Стосовно першого проекту, то вся суть «удосконаленої» системи видання підручників цілком зводиться до монополізації ринку друкарського паперу, видання, виготовлення й доставки освітньої літератури ДАХК «Укрпапірпром» і ДАК «Укрвидатполіграфія». Крім грубого порушення норм антимонопольного законодавства, цим проектом порушуються правові норми й інші закони України: «Про підприємства в Україні» (ст. 21) у частині прав підприємств щодо вільного вибору ними предмета договору, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, які не суперечать законодавству України; «Про підприємництво», яким заборонено втручання в господарську діяльність підприємств із боку державних органів (ст. 15); «Про авторське право й суміжні права» і ряд інших. Крім того, терміни, встановлені авторами проекту для його реалізації, — більше ніж переконливе свідчення їхньої некомпетентності в цьому питанні.

Слід відзначити, що й «механізм» фінансування програми видавництва підручників й іншої суспільно значимої літератури, запропонований фахівцями з виробництва паперової сировини, дисонує з Бюджетним кодексом України й відповідними нормативно-правовими актами Кабміну, Мінфіну й Мінекономіки, що визначають загальний порядок використання бюджетних коштів. А головна мета запропонованого проекту — неприкрите бажання ДАХК «Укрпапірпром» мати 100-відсоткове, без будь-яких оплат за користування, кредитування (у вигляді передоплати) своєї діяльності.

І головне. Виходячи з другого проекту постанови, що передбачає реорганізацію ДАХК «Укрпапірпром» у якусь-там «Українську державну інтегровану компанію «Укрдержпапір», споживачем цих грошей буде вже не нинішня споживча компанія, а скоріше посередницька контора, оскільки належні державі пакети акцій семи з восьми АТ, що входять нині в ДАХК «Укрпапірпром», передбачається продати на торгах.

При уважному розгляді всіх цих проектів і запропонованих схем у будь-якої розсудливої людини виникне безліч запитань і цілком конкретних відповідей на них.

Проте недосвідченому читачеві, напевне, буде цікаво дізнатися, що цій новій конторі «Укрдержпапір», відповідно до проекту № 2, передбачається надати повноваження, посильні далеко не кожному міністерству. Цитую оригінал проекту постанови Кабінету міністрів (п. 10): «Покласти на Українську державну компанію «Укрдержпапір» відповідальність за:

— виконання постанови Кабінету міністрів України від 27.10.01 р. № 1445 «Про заходи щодо підтримки вітчизняного виробника целюлозно-паперової продукції»;

— забезпечення виконання державного замовлення на випуск підручників, навчально-методичної, іншої літератури, а також бланків і форм статистичної звітності, що здійснюються за рахунок використання бюджетних коштів;

— проведення за зверненнями держорганів цінової і технічної експертизи щодо сировини, готової продукції та устаткування галузевих підприємств;

— здійснення аналітичних і маркетингових досліджень вітчизняного й зарубіжних ринків картонно-паперової продукції;

— розробку стратегії розвитку целюлозно-паперової промисловості України».

Нині діюча схема виконання держзамовлення в примітивному описі виглядає так. Є держзамовлення на виготовлення будь-якої книжкової продукції для потреб держави у вигляді воза: одне колесо цього воза (Міносвіти і Держкомінформполітики) виступає замовниками книжкової продукції; друге колесо — видавці, котрі є володарями авторських прав на книжкову продукцію та виконавцями дополіграфічного циклу робіт із підготовки видань; третє колесо — поліграфічні підприємства, що забезпечують друкування цієї самої книжкової продукції. Є і четверте колесо. Це паперові підприємства й паперотрейдери як, наголошую, самостійні юридичні особи, що забезпечують видавців і поліграфістів напряму необхідними обсягами паперу й картону.

Думаю, що вам тепер буде легко визначити, що роль п’ятого колеса в цій схемі виконує нинішня ДАХК «Укрпапірпром», яка претендує на роль контролера над усіма «колесами» цього воза й головного «хранителя» всіх бюджетних коштів, виділених на придбання паперово-картонної продукції для виконання держзамовлення.

Попри те що Мінекономіки й Держкомінформполітики, а також Міносвіти у своїх листах від 11.02.02 р. № 35-40/545-10 і відповідно № 470/24/6 від 12.02.02 р. і № 1/12-53 від 21.02.02 р. висловилися різко негативно щодо запропонованих керівництвом ДАХК «Укрпапірпром» проектів «новацій» і «реформацій», воно (керівництво) продовжує атакувати Кабінет міністрів, прагнучи домогтися поставленої мети. До чого б це? Може, до весни? А може, до грошей чи виборів?..

Не треба бути пророком, аби передбачати сплеск звинувачень у «непатріотизмі» на адресу видавців із боку «патріотично» настроєного чиновництва.

Облиште, панове! Уся проблема в тому, що видавець, котрого технологія підготовки та друкування книжки робить головною ланкою цього процесу й універсальним кредитором усіх суб’єктів видавничої справи, бачить глибше та знає більше, ніж гадають «реформатори» у владних кріслах. Видавці, як ніхто, розуміють: дії, виконані сьогодні під гаслами захисту вітчизняного паперовиробника, — не більш як маніпуляції з заміни однієї групи чиновників, «котрі неефективно використовують» кошти з бюджетних ночов, на іншу. Останні, не маючи ані специфічних знань і не належачи до суб’єктів видавничої справи, мають намір їсти з цих ночов «ефективніше» й хочуть продемонструвати це до завершення виборчої компанії.

Пропозиції Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів з цієї проблеми прості.

Панове прем’єри, віце-прем’єри, міністри! Віддайте згадані бюджетні гроші тим, хто їх справді використовує за призначенням — публічним, вузівським і шкільним бібліотекам, родинам, котрі мають дітей. А видавцям дайте ефективну, відповідаючу європейським стандартам систему довгострокового кредитування, і не лише видавничих проектів. І тоді питання про «п’яті колеса у возі», які катаються в бюджетних (тобто, читачу, у наших із вами) грошах, як сир в маслі, відпаде саме собою.