«ПРЕВЕД, КРОСАВЧЕГИ!», або Апологія «падонків»

Із появою Інтернету в людства з’явилися надзвичайні можливості для спілкування і самовираження. Всесвітнє павутиння об’єднує політиків і вчених, бізнесменів і митців, сором’язливих підлітків і нудьгуючих секретарок і багатьох, багатьох інших. Одні шукають поради, інші намагаються заявити про себе, треті просто гають час...

Віртуальний світ анонімний і безмежний. Кожен може бути в ньому Богом і демоном, причому одночасно. Змінюючи ніки, одна й та сама людина дробиться на десятки віртуальних істот. Під маскою ви можете дозволити собі як максимальну відвертість, так і найфантастичніші вигадки. Можете до нескінченності змінювати своє ім’я, стать, вік і зовнішність, вигадувати неіснуючі подробиці своєї біографії, відстоювати полярно протилежні істини і навіть сперечатися до хрипоти із самим собою. Головне — не забувати, що це лише гра...

Народ зі спільними інтересами та/або світоглядом утворює віртуальні спільноти. На відміну від реальних об’єднань, у них від тебе не вимагатимуть зберігати вірність якимось там завітам і не працювати на благо конкурентів. Змінюючи світи, ти з легкістю можеш змінювати переконання, «приміряючи» на себе ту або іншу машкару й обираючи найкомфортнішу. Однак, перебуваючи у спільноті, будь ласкавий, дотримуйся її правил і поводься відповідно...

Серед «мешканців» пострадянського Інтернет-простору особливо виокремлюється спільнота «падонків», яка голосно заявила про себе на початку ХХІ століття. І хоча пік їхньої популярності, схоже, минув, армія небайдужих до «віртуальних хуліганів» залишається досить численною. Одні (зокрема патріарх російського року Б.Г.) «падонками» дуже цікавляться, вбачаючи в них елемент сучасної культури. Інші прирівнюють «падонську» творчість до написів на парканах і презирливо плюють у їхній бік. Треті також плюються, але для вигляду, а самі, хихочучи нишком, скачують із Udaff.com чергову історію або картинку...

Що ж таке «падонство»? Невігластво, з якого зробили культ, чи новий ступінь свободи? А може, історична закономірність?

Удафф і його команда

Люди, які не симпатизують «падонкам», дорікають їм у засмічуванні й перекручуванні «великого и могучего…». А мало обізнані з історією цієї спільноти називають їхні словесні вибрики «пустощами безграмотної шпани». Проте такі висновки є як мінімум недалекоглядними.

В історії «падонків», як водиться, спочатку було слово. Точніше, гра в слова, що захопила групку російськомовних ентузіастів. Були це добродії досить кмітливі, освічені й успішні: рекламісти, програмісти, журналісти, літератори...

Передумов для виникнення їхньої гротескної «албанської» мови було кілька. По-перше, тексти, розміщені в Інтернеті, рясніють орфографічними помилками, часом досить кумедними. Мережовики, вони, знаєте, не завжди полюбляли уроки літератури... Загалом, мережева безграмотність стала поживним грунтом для пародій. По-друге, на багатьох сайтах, у чатах і на форумах жорстко обмежувалося вживання ненормативної лексики. А вживати все одно хотілося. Тому «народні умільці» викручувалися як могли: скорочували слова, замінювали в них літери тощо. Ну і, по-третє, усілякі там смайлики й емотикони не змогли цілком задовольнити потребу народу в більш емоційному висловленні своїх почуттів — ось тоді й виникли нові «перевернуті» слова...

Креативні «падонки» не просто вигадали мову, а й почали творити нею. Піонером, монстром і стовпом «антилітературної» творчості став російський сайт Udaff.com. Започаткував його пітерець Дмитро Соколовський на прізвисько Удав, електрик за професією і письменник за покликанням.

Що являє собою ресурс Удаффа? Хто був, той знає, а тому, хто не був, поясню: за формою це картинки, тексти («креатифф») і коментарі до них, за змістом — «чорнуха», матюки, «туалетний» гумор, шовіністичні випади, і все це викладено перекрученою до невпізнанності російською мовою. Це на перший погляд.

Спектр тем «падонських» текстів необмежений: що в кого болить, той про те й гомонить. Багато рядків присвячено сексу, «жореву» і згубним звичкам. Та загалом «падонки» своєрідно реагують на все, що відбувається у суспільстві: політичні, спортивні події, новинки техніки, нові фільми і серіали, книги й музику, розваги і багато іншого. Якість текстів дуже різна: трапляються серед них і відверто графоманські, і страшенно кумедні, і філософські. Причому якщо написати те ж саме, але без «ашыбок» і матюків, можуть вийти цілком літературні речі. Та робити цього не варто, бо тоді вони втратять гостроту, сенс і присмак протесту. Неможливо ж переписати п’єси Подерв’янського в «легкому», адаптованому варіанті...

«Аффтары» не просто безграмотні — вони безграмотні демонстративно і підкреслено. Неписьменність доведено до гротеску. Помилки робляться там, де можна і навіть де не можна. «Падонки» переважно «пишуть як чують» («йаду», «пруцца», «жывотное»), та якщо фонетичне написання є нормою, спотворюють його навмисно («зачот», «сотона», «креатифф»). Умисне перекручування слова — теж елемент творчості, спроба переробити слово, довести до абсурду, надати йому нового звучання, нового емоційного відтінку й нового значення — або анти-значення. Навіть нецензурні вислови у «падонків» спотворюються настільки, що постають у комічному вигляді, втрачаючи частину негативного заряду. Та й «сотона» — це вже зовсім не «сатана», а радше «молодець»... «Падонські» слова сильно оживили, можна навіть сказати, знуртували як інет-сленг, так і російську мову загалом.

З коментарями, пардон, «каментами», теж не все так просто. За традицією, головне в них — відзначитися першим. Десь із другого десятка «каментів» починається обговорення у категоріях «подобається — не подобається», «зрозумів — не зрозумів». Якщо вас вилаяли, це не обов’язково означає, що текст ваш поганий, — просто в ньому знайшлася зачіпка для вдалого слововиверту. Багато кліше, народжених у «каментах», — «аффтар, выпей йаду», «пешы исчо», «аффтар жжот», «ржунимагу» — поширилися далеко за межі Удаффа. У коментарях народ самовиражається так само, як і в «креатиффі».

Із Udaff.com «падонські» слова й замашки перекочували до «Живого Журналу» (LiveJournal.com) — величезного мережевого ресурсу, де кожен може завести собі сторінку (щось на кшталт мережевого щоденника) і час від часу її поповнювати. Тут «падонки» регулярно влаштовували обструкцію текстам і заявам, які не припали їм до серця. Так виникали нові вислови. Наприклад, слівце «гатичьно» з’явилося під час цькування дівчини, яка надто захоплювалася готами. «Ф Бабруйск, жывотное» — так висміювали щоденники провінційних авторів і явних графоманів. «Учи албанский!» — такими месиджами закидали якогось американця, котрий наївно здивувався незрозумілій видозміні російської мови. І таке інше...

Новим поштовхом для «падонської» словотворчості стала історія з «преведом». Масову істерику і вибух пародій викликала мирна картинка в стилі народного примітиву, намальована американцем Джоном Лурі, на якій ведмідь із піднятими догори лапами захопив зненацька коханців, котрі розважалися на галявинці. Умілець під ніком Lobzz відкоригував малюнок, замінивши репліку ведмедя «Surprise!» на «падонський» «Превед!». І почалося... Під впливом «преведа» з’явилися «пака», «кагдила», «кросавчег», «мидвед», «участнег», — загалом, «падонський» лексикон набув ще більш витонченої декоративності.

«Падонки» породили численне покоління споживачів і продовжувачів своєї справи. Udaff.com, як і раніше, збирає юрби шанувальників (щодня його відвідують близько 40 тис. осіб), окрім того, створюються десятки його клонів. Так, наприклад, навіть у «порядного» форуму «Вело-Київ» з’явилася своя «темна» половина — сайт «Велопадонки»...

Правнуки поручика Ржевського

Якщо звернутися до історії, стане зрозуміло: із появою «падонків» нічого нового у світі не відбулося. Умисним перекручуванням мови забавлялися задовго до них. Ескперименти в суто «падонському» дусі зустрічаємо в 30-х роках ХХ століття, і навіть до революції. Так, 1916 року Ілля Зданевич (Ільязд) написав частину своєї поеми «Янко — круль албанскай» «перевернутою» мовою. Проте в ті часи ця гра залишалася надбанням інтелектуалів і широкої популярності не набула. Що ж змінилося тепер?

Схоже, своєрідність «падонків» — у тому, що, крім нових слів, вони запропонували: а) новий стиль самовираження, який можна застосовувати досить широко і б) певний світогляд, що виражається цими словами.

Чим приваблює «падонський» стиль? Тим, що усуває перешкоди. У «падонка» немає заборонених тем і заборонених слів. «Креатифф» і розкріпачення — ось що головне. «Албанською» мовою можна без будь-яких комплексів говорити про сексуальні збочення, пияцтво, наркотики та інші аспекти темного боку нашого життя. Причому говорити з гумором, із позицій власного досвіду і навіть із певним відтінком погорди. Чи снилося таке «офіційній» літературі?

Погляд «падонків» на світ різко негативний і дуже іронічний (увесь світ — лайно і ми в ньому — падонки), що характерно для підліткового максималізму. Найчастіше «падонки» не винаходять нових ідей — просто епатажно висловлюють своє ставлення до дійсності. За своєю хуліганською сутністю вони близькі до панків (до речі, слово «панк» у перекладі означає саме «покидьок»!). Ці циніки, нігілісти й анархісти від середини 70-х епатують народ своїми витівками та провокуючою зовнішністю. Проте не кожен насмілиться вийти на вулицю в ланцюгах і булавках, із яскравим «ірокезом» на голові й висловити своє «фе», наприклад, уряду. Інша річ — віртуальний світ. «Падонок» у ньому невпізнанний і безкарний, тому робить, що хоче. Його «смертельна» зброя — уміння гратися словами і залізна впевненість у власній правоті. О, якби ж то всі війни велися на форумах!..

Звісно, жодних «виховних цілей» «падонські» сайти не мають. Водночас має місце певний обмін досвідом. Усе це нагадує вуличну тусовку або іншу чоловічу компанію, де «досвідчені дядьки» розповідають «зеленим пацанам» про свої пригоди, а ті слухають, розкривши рота, підсміюються і тихо заздрять... Власне, «падонки» — це і є віртуальний чоловічий клуб, де обговорюють суто «чоловічі» теми, брутально жартують і час від часу з’ясовують між собою стосунки.

Якщо ви — дівчина і бажаєте долучитися до нехитрих радощів «падонства», беріть краще чоловічий нік і не волайте в кожному коменті про свою статеву належність. «Падонки» із презирством ставляться до жінок (хоча спати воліють із ними, оскільки є переконаними гомофобами) і представників інших національностей, зображують їх інтелектуально обмеженими й уїдливо висміюють. Таку позицію можна засуджувати, проте нагадаю, що історія знає безліч аналогій. Давні греки — філософи й атлети — вважали жінок нижчими, «тваринними» істотами і насторожено ставилися до чужоземців. Їхні переконання похитнулися лише за доби еллінізму, під впливом ідей і вірувань Сходу. Відома нетерпимість козаків до «ляхів», «москалів» і «турків», а також їхнє презирливе ставлення до жінок («Мені з жінкой не возиться, а тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться» — пам’ятаєте цю відому пісню?). А сучасні байкери, які часом вдягають нацистську символіку і вважають, що «баба за кермом — хто завгодно, тільки не байкер»? Не дивно, що й у віртуальному світі з’явилася спільнота з подібними переконаннями.

Зазначу: далеко не всі шанувальники Удаффа серйозно поділяють такі погляди. Як висловився один із «падонків», їхні епатажні месиджі суть «шалапутство, до реальних людей і ситуацій не застосовне». Що зайвий раз підтверджує: «падонство» — не бандитська організація і не тоталітарний культ, а гра у певну реальність, награвшись у яку, людина повертається до звичайного життя.

Хуліган під маскою

Середньостатистичний портрет «падонка» змалювати важко. Зрозуміло, що він — радше чоловік, ніж жінка, радше хлопчисько (в душі), ніж зрілий муж. Подальше описувати нелегко. Та й непотрібно, оскільки головна принада «падонства» — анонімність і повна свобода. Однак те, що особливої популярності гра в «падонків» набула серед підлітків і молоді, — доведений факт.

По життю «падонками» можуть виявитися справжні цяця-хлопчики (і цяця-дівчинки!) — втіха для батьків і педагогів, скромні й непримітні у класі, аудиторії або в робочому кабінеті. «Падонство» приваблює їх як засіб розкріпачення. Навіть у віртуальному світі не кожен може наважитися «триповерхово» вилаятися або написати слово з помилкою, якщо знає, як правильно. Для когось це рівнозначно визнанню власної «низькості» й «дурості»... А «падонок» відкрито заявляє: «Я — поганий!» Якщо хочеш стати «падонком», ось тобі маска — і приймай правила гри: «що гірше — то краще».

Юний «падонок» вихлюпує в ефір свої страхи й потаємні фантазії, одержує «покарання» у вигляді «братньої» лайки таких самих «падонків», й у результаті сам сміється над власними комплексами. Крім того, «падонок» учиться захищати себе у словесній суперечці (набирати уїдливі відповіді на клавіатурі набагато легше, ніж в усній розмові, — є час подумати). Ну і «креатиффом», звісно, забавляється. Як на мене, якщо людина намагається складати твори, гратися словами, — вона вже не безнадійна. Цілковиті ідіоти творити нездатні — та й край.

Уседозволеність — сильний наркотик. Утім, якщо ти надто зарвешся у віртуальному самовираженні, «старші товариші» відразу поставлять тебе на місце. Важливо, відключаючись від Інета, встигнути вийти і з ігрової реальності, повернути собі «людську подобу». Тим, хто старший, це вдається, а от підліткам — не завжди. Звідси — побутове хамство, шкідливі звички та інші неприємні штуки. До речі, якщо ви — людина вразлива, без почуття гумору і погано переносите критику, «падонки» можуть залишити у вашій ніжній душі чимало негативних емоцій. Тож без моральної підготовки до «албанської» спільноти краще не потикатися…

І все-таки, як на мене, краще побути «падонком» у віртуальному світі, ніж «мочити у сортирах» інакомислячих у світі реальному. Головне — пам’ятати, що крім «падонської», у віртуальному просторі є безліч інших реальностей, можливостей і точок зору, які цікаво «примірити» на себе.