ПРАВДОЮ ЄДИНОЮ

22 червня на 79 році відійшов у вічність білоруський Письменник зі світовим іменем і білоруський Громадянин, який в умовах комуністичного і посткомуністичного режиму проніс гідність рідного слова і зберіг нерозмінні моральні вартості.

В Україні любили Бикова і радо перекладали його талановиті і чесні повісті на тему війни. Та війна, що так в’їлася в душу багатостраждальної Білорусі, стала експериментальним полем для письменника-психолога, який вивіряв і шліфував характери, етично-моральні вартості людини в екстремальних умовах. Вирвавшись з тотального полону ідеологічної пропаґанди, Василь Биков вийшов на острівок свободи, яким був журнал «Новый мир». Там не було необхідності щоразу доводити свою лояльність. Кожна його повість — «Альпійська балада», «Мертвим не болить», «Сотников», «Обеліск», «Вовча зграя», «Знак біди», «Кар’єр», кожен твір був драмою характерів і сприймався як прорив ідеологічної блокади...

Головні твори Бикова були екранізовані, що створило йому ще більшу популярність і дало можливість відстоювати творчу незалежність. Людяність, щирість, вірність і людська порядність домінували у творах талановитого письменника.

Дуже важкі випробування випали йому в посткомуністичній Білорусі. Це була постійна війна з рабською залежністю суспільства від стереотипів, з пошлістю малокультурного совєтизованого обивателя, готового поставити авторитарну владу понад усіма демократичними цінностями.

Василь Биков став духовним лідером національно пробудженої Білорусі. «Правдою єдиною» — це наскрізний мотив його виступів на захист християнських народних вартостей перед потоком масової русифікованої культури, нечутливої до правди і до народної совісті.

Посткомуністичний диктатор не знає, що великий громадянин його країни має світове ім’я «Василь Биков». Він називає його «Васілієм». Режим не потребує людей великого зросту і великої культури.

Останні роки Василь Биков, Президент Білоруського центру міжнародного ПЕН-клубу, проживав на чужині. Його запрошували ПЕН-клуби то Фінляндії, то Німеччини, то Чехії.

Але драма його поневірянь скінчилася. Він приїхав помирати в рідний край. І ми віримо, що рідний край віддасть непримиренному вигнанцеві любов, належну шану і розуміння його нерозмінних святинь, без яких нема дороги в майбутнє.

Схиляємось перед його пам’яттю.

Від Українського ПЕН-Центру

Ліна Костенко

Михайлина Коцюбинська

Євген Сверстюк

Ірина Жиленко

Іван Дзюба

Микола Вінграновський

Юрій Андрухович

Валерій Шевчук