Повторний шлюб: у центрі проблеми — діти!

У наш час другий (третій, четвертий...) шлюб — досить поширене явище. Навряд чи хтось засумнівається в тому, що ця тенденція дуже небезпечна для стабільності суспільства. У статті «Партнер на все життя» ми вже писали про важливість початкової установки юнаків і дівчат щодо вибору супутника, із яким буде прожите життя. Сьогодні ж поговоримо про ті труднощі, які може породити повторний шлюб. Розгляньмо найболючіший варіант — коли задля можливості об’єднати свої долі доводиться руйнувати одну чи дві сім’ї та зачіпати інтереси дітей.

За спостереженнями психологів, непоганий прогноз повторний шлюб має в тому разі, коли беруть його люди, котрі давно розлучилися й устигли якийсь час пожити на самоті. Вже ніхто не сподівається: «А раптом повернеться?» і ніхто не сумнівається: «А може, розпочати все спочатку?» Діти звикли до того, що тато й мама не живуть разом. Тесті і тещі, свекри й свекрухи вже втратили колишній інтерес (а часом і агресію) до зятя чи невістки. Нарешті стало зрозуміло, ким колишнє подружжя є одне для одного — заклятими ворогами чи добрими друзями. При такому розкладі проблеми, породжувані новим одруженням, рідше загрожують набути патологічних форм.

Набагато складніше, якщо все відбувається одночасно — і розпад попередньої сім’ї, і створення нової. У цьому разі можна говорити про потужний стрес, який неминуче переживуть усі без винятку учасники драми. Та найболючіше ця ситуація вдарить по дітях. Для них розлука батьків — то не просто руйнування стереотипів, то катастрофа їхнього світу, їхньої фортеці, втрата почуття захищеності та безпеки. Ситуація ускладнюється тим, що один із батьків поглинений новим почуттям, притиранням до нового партнера, можливо, побутовими проблемами, пов’язаними з переїздом. Другий — пригнічений відчуттям, що його всі залишили. Все це неминуче веде до того, що дитина недоотримує увагу та пестощі, або ж (ще гірше) одержує лише імітацію того й іншого. До цього можна додати тугу за тим із батьків, хто залишив сім’ю, труднощі адаптації до вітчима або мачухи, інших членів нової сім’ї. Адже водночас може йтися і про зміну місця проживання, нову школу, відірваність від колишніх друзів. Якщо ж урахувати, наскільки суперечливою може бути трактування подій батьками та їхнім найближчим оточенням, то варто уявити собі той нелегкий тягар, який лягає на неміцні дитячі плечі.

Звичайно, психіка дитини досить пластична, й адаптаційні механізми дуже розвинені. Проте ті випадки, із якими доводиться зіштовхуватися практичним психологам, зайвий раз підтверджують: реакція дитини на розлуку батьків набуває часом дуже нездорових форм. Наприклад, дівчинка п’яти років після того, як тато залишив сім’ю і пішов до «тітки Галі», пригнічує матір своїми запитаннями: «Тато пішов тому, що не любить мене?»; «А не можна, щоб ми жили всі разом?»; «Я повинна любити тітку Галю так само, як тебе?»; «А якби в мене була інша мама, тато не пішов би?»; «А якщо ти помреш, то тоді тітка Галя буде моєю мамою?»

І це не найгірший варіант, тому що дитина ще мала й відкрита у своєму дитячому горі. У неї є шанс «вимовити» свої сумніви, почути відповіді на болісні запитання і навіть дістати допомогу психолога. Діти старші, переймаючись такими запитаннями, рідко озвучують їх, що набагато небезпечніше — у них більше шансів одержати серйозні психологічні проблеми, загнані у підсвідомість. Діти, чиї батьки розлучилися, як правило, відчувають труднощі при побудові власної сім’ї. Відчуваючи інстинктивну любов до батьків і намагаючись їх виправдати, вони визнають розлучення як норму життя, акцентують увагу на аналогічних долях друзів і однокласників. У їхній свідомості можуть закріпитися постулати: «всі розлучаються», «розлучення — це нормально» і т.п. Така установка є дуже сильним руйнівником майбутнього сімейного життя.

Для дівчаток дуже небезпечний варіант, коли батько іде із сім’ї заради іншої жінки. Співпереживання залишеній матері може призвести в майбутньому до страху бути покинутою. Це може виявитися в підвищеній недовірливості, болісних ревнощах або в бажанні, щоб чоловік повсякчас доводив свою любов. Мало хто з чоловіків зможе довго терпіти такий шлюб із «душевним надривом». Недобре діє на дівчаток і приклад рішучої матері, яка виганяє «не такого» батька: у своєму майбутньому сімейному житті молода жінка може керуватися жорстким принципом: «Будь таким, як я хочу, інакше я піду». На хлопчиків може тяжко подіяти факт зради матері батьку: в нього може сформуватися цинічне ставлення до жінок узагалі.

Підлітки нерідко реагують на розлучення батьків дуже неадекватно: можуть зненавидіти батька-«зрадника», втекти з дому в пошуках сумнівних способів розради. Доводилося також спостерігати бурхливу реакцію юнака, який, повернувшись з армії, довідався про те, що батько пішов. Минуло вже багато років, але молода людина так і не відновила своїх стосунків із батьком і навіть не вітається з ним на вулиці. Тому важко визначити той вік дітей, коли батькам уже «можна розлучатися». Реакція на цю подію завжди індивідуальна й рідко передбачувана.

Йдучи на розлучення та створення нової сім’ї, потрібно розуміти, що головні дійові особи тут — діти, а головне завдання — збереження з ними добрих стосунків. Необхідно розуміти, що при цьому враховуються не лише їхні інтереси, а й ваші власні: адже від того, як складуться відносини зі своїми дітьми та дітьми партнера, багато в чому залежить доля вашого нового шлюбу.

Найголовніше — не втратити з дітьми контакт, постійно приділяти їм увагу, що означає не стільки нагодувати й купити необхідне або особливо бажане, скільки виділити час на повноцінне спілкування з дитиною. Для багатьох батьківський обов’язок закінчується на традиційних запитаннях: «Ти поїв?», «Уроки зробила?», «Який подарунок ти хотів би на день народження?» Та навіть якщо ставляться і «правильні» запитання: «Як справи у школі?», «Чому ти така сумна?», то це ще не означає, що ставлять їх у правильній формі та підхожій обстановці. Якщо спілкуються «на бігу», між іншим, у присутності третіх (нехай навіть найближчих) осіб, то розраховувати можна лише на формальну відповідь.

У період розлучення батьків і створення нової сім’ї особливо важливо зберегти довірливі та відверті стосунки з дітьми. Ви можете спостерігати в дитини всі ознаки стресу: пригніченість, замкнутість, перепади настрою, проблеми зі здоров’ям і навчанням. У цей час не завадила б допомога психолога, але багато чого можете й ви самі.

Спробуйте викликати дитину на відвертість. Для цього потрібно шукати й створювати самому ситуації, при яких з’являється шанс «розговорити» дитину. Маляті найчастіше досить приділити час, і дитина сама запитає про все, що її хвилює. З молодшим школярем уже складніше. Радимо встановити прості ритуали, під час яких ви будете з дитиною наодинці. Це може бути спільна проста робота, недільна прогулянка лише вдвох, півгодини спокійної розмови «про все» перед сном. Такі ритуальні дії дадуть дитині відчуття передбачуваності, гарантованості майбутнього, стабільності та захищеності, створять умови для відвертої розмови.

З підлітком може бути й зовсім непереливки. Адже навіть за найкращих умов це непростий вік для дітей та їхніх батьків, а за складних життєвих обставин цей період стає ще важчим. Підліток може замкнутися в собі, почати уникати звичних хвилин душевного спілкування, перестати ділитися своїми переживаннями. Та й у цьому разі шукайте можливості побути з ним наодинці. Дім для цього не найкраще місце, оскільки саме там у дитини є її «нора», куди вона за першої ж можливості прагне сховатися — її кімната, програвач, телевізор, комп’ютер, книжки... Доведеться штучно формувати ситуації, коли спілкування буде неминучим: кудись поїхати з підлітком, разом сходити на базар по картоплю, з’їздити на риболовлю чи по гриби. Доречні будь-які хитрощі, мета яких лише одна — бувати з дитиною наодинці та розмовляти з нею. Шукайте будь-які теми для розмов — нехай підліток розповідає вам про що завгодно, тоді є шанс, що колись він заговорить з вами й про своє наболіле.

І ніколи, за жодних умов не відкуповуйтеся від дитини подарунками!

Дитина завжди має відчувати, що ваша любов до неї незмінна та непідвладна жодним поворотам долі. Вона повинна бути переконана: ви любите її, і вона завжди багато важитиме для вас, хоч що сталося б у житті.