Покинутий гарнізон

Зовсім недавно виповнилося 70 років від дня однієї з найбільш прикрих і ганебних подій Великої Вітчизняної війни. 4 липня 1942 року було передано по радіо й опубліковано в пресі повідомлення Радянського Інформбюро «250 днів героїчної оборони Севастополя». Розпочиналося воно так: «За наказом Верховного командування Червоної армії 3 липня радянські війська залишили місто Севастополь…».

7 червня 1942 року після п’яти діб потужного артилерійського обстрілу та авіанальотів німці розпочали третій штурм міста. У результаті найжорстокіших боїв 26 червня вони оволоділи всією зовнішньою лінією оборони. У наступні дні ситуація постійно погіршувалася. Гітлерівці захопили Сапун-гору і Малахов курган. Уранці 30 червня П.Октябрський відправив повідомлення: «Тт. Кузнєцову, Будьонному, Ісакову. Противник увірвався з північного боку на корабельний бік. Бойові дії набувають характеру вуличних боїв. Війська, що залишилися, сильно втомилися, яскраво виражаючи апатію. Різко збільшилася кількість самовитоку, хоча більшість продовжує героїчно битися. Противник різко збільшив натиск авіацією, танками, враховуючи різке зниження нашої вогневої сили; слід вважати, у такому становищі ми протримаємося максимум два-три дні. Виходячи з даної конкретної обстановки, прошу вас дозволити мені в ніч із 30.6 на 1.7.1942 року вивезти літаками «Дуглас» 200-250 відповідальних працівників, командирів на Кавказ, а також, якщо вдасться, самому покинути Севастополь, залишивши тут свого заступника генерал-майора Петрова».

Будьонний негайно передав отриману депешу в Ставку, додавши від себе: «1. Підготовлених рубежів для подальшої оборони СОР більше не має. 2. Через втому знизилася боєздатність військ. 3. Різкої допомоги з моря й повітря ми надати не можемо. Всі кораблі, які прориваються в Севастополь і назад, зазнають сильного бомбардування з повітря й торпедних атак катерів і підводних човнів. Тільки за останні три-чотири дні на підступах до Севастополя потоплено підводний човен Щ-214, підводний човен С-32, міноносець «Безупречный».

Сильно пошкоджений 86 літаками лідер «Ташкент». Враховуючи, що намічена операція по №170457 уже не може вплинути на долю СОР, прошу:

1. Підтвердити завдання військам СОР вести боротьбу до кінця, тим самим забезпечити можливе вивезення з Севастополя.

2. Дозволити Військовій раді ЧФ вилетіти до Новоросійська. На місці залишити старшим генерал-майора т. Петрова.

3. Покласти на Октябрського організацію вивезення з Севастополя, можливого за даних умов обстановки, використовуючи всі засоби флоту.

4. Припинити підвезення СОР поповнення та продовольства.

5. Продовжувати вивезення поранених літаками та бойовими кораблями.

6. Для знищення літаків противника на його аеродромах, тим самим полегшення блокади Севастополя, можливості прориву кораблів до Севастополя й назад, прошу виділити негайно в моє розпорядження (скільки можливо) далекобомбардувальну авіацію».

Через кілька годин тяжкого очікування Семен Михайлович отримав відповідь з Москви:

«Директива Ставки ВГК №170470

Командувачу військ Північнокавказького фронту

Про затвердження пропозицій зі згортання оборони в районі Севастополя 30 червня 1942 р. 16 год. 45 хв.

Ставка Верховного Головнокомандування затверджує ваші пропозиції щодо Севастополя і наказує розпочати їх негайне виконання. За дорученням Ставки Верховного Головнокомандування Начальник Генерального штабу О.Василевський».

Нарком ВМФ М.Кузнєцов отримав повідомлення Октябрського того самого дня о 14-й годині. Переговоривши зі Сталіним, він о 16-й годині надіслав Військовій раді Чорноморського флоту телеграму: «Евакуація відповідальних працівників і ваш виїзд дозволено».

Та генералу Петрову явно не хотілося «залишатися на місці за старшого». Того ж вечора на засіданні Військової ради він зумів повернути все так, що командувати військами в Севастополі залишався не він, а інший генерал-майор - П.Новиков. Про це було видано відповідний наказ по Приморській армії: «Бойовий наказ. 30/VI 42 г. 21.30. Армія, продовжуючи виконувати своє завдання, переходить до оборони на рубежі: мис Фіолент - хут. П’ятницького - витоки бухти Стрілецької. Оборона зазначеного району покладається на групу генерал-майора П.Новикова…».

Отже, було ухвалено рішення про евакуацію для обраних. Формально всю відповідальність за це можна перекласти на Ставку, а точніше, на Сталіна. Однак навряд чи у Ставці могли достеменно знати про ситуацію в СОРі та про реальний стан кораблів Чорноморського флоту.

Насправді ж частини СОРу могли ще триматися, а скільки - залежало від підтримки флоту. Втеча ж начальства справила на підлеглих дуже сильний деморалізуючий ефект і призвела в результаті до повного розвалу оборони. Той-таки генерал-майор Новиков, якого Петров залишив замість себе, при спробі втекти з Севастополя потрапив у німецький полон, де на допиті заявив: «Можна було б іще триматися, відходити поступово, а в цей час організувати евакуацію. Що означає відкликати командирів частин? Це розвалити оборону, посіяти паніку, що й сталося».

Багато учасників останнього бою за Севастополь - як радянські військовослужбовці, так і німці та їхні союзники - вважали, що захисники міста цілком могли відбити третій його штурм. Гітлерівці зазнавали величезних втрат і наступали з останніх сил. Снайпер 25-ї Чапаєвської дивізії згадував: «Коли нас уже полоненими гнали, німці сміялися: «Дурні ви, івани! Вам треба було ще два дні протриматися. Нам уже наказ дали: два дні штурм, а потім, якщо не вийде, робити таку саму облогу, як у Ленінграді!». А куди нам було триматися! Все начальство нас кинуло й утекло. Неправда, що в нас мало було боєприпасів, усе в нас було. Командирів не було. Якби начальники не розбіглися, ми б міста не здали…».

А от що писав на цю ж тему в мемуарах «Втрачені перемоги» генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн, котрий командував 11-ю армією вермахту, яка наступала на Севастополь у червні-липні 1942 року:
«...доля наступу в ці дні, здавалося, висіла на волоску. Ще не було жодних ознак ослаблення волі противника до опору, а сили наших військ помітно поменшали... хто міг би в той момент, бачачи, як помітно вичерпуються сили наших хоробрих полків, дати гарантію у швидкому падінні твердині? Оскільки можна було передбачити, що сили власної піхоти будуть, цілком імовірно, передчасно виснажені... Не можна було не визнати, що навіть якщо резерви у противника й були в основному витрачені, то й ударна сила німецьких полків танула… полки налічували по кілька сотень людей. Мені пригадується повідомлення однієї знятої з переднього краю роти, бойовий склад якої обчислювався одним офіцером і вісьмома рядовими. Як можна було із цими геть поріділими підрозділами та частинами завершити бій за Севастополь...».

У ніч на 1 липня на Херсонеському аеродромі здійснили посадку 13 літаків «Дуглас», призначених для вивезення начальства. Власники спеціальних посадкових талонів підходили до машин невеликими групами. Вони намагалися не привертати до себе уваги численних поранених солдатів і матросів, які розташувалися біля аеродрому, сподіваючись на евакуацію. Але далеко не у всіх це вийшло…

Історик Г.Ванєєв, який тривалий час вивчав матеріали про другу оборону Севастополя, наводить такий факт: «Коли до літака підходили командувач Чорноморського флоту віце-адмірал Октябрський і член військової ради флоту дивізіонний комісар Кулаков, їх упізнали. Скупчені на аеродромі воїни зашуміли, почалася безладна стрілянина в повітря… Але їх поспішив заспокоїти військком авіаційної групи Михайлов, пояснивши, що командування летить, аби організувати евакуацію з Севастополя».

Свідок евакуації П.Октябрського лейтенант В.Воронов писав у спогадах, що командувач флоту прибув до літака, переодягнувшись у якісь цивільні обноски, «у потертому піджаку та непоказній кепці». Таке видовище справило на присутніх дуже погане враження.

Сам Пилип Сергійович про деталі свого від’їзду з Севастополя вперше згадав 1966 р. у листі редактору газети «Красная Звезда»: «Я не описував, вважав це непотрібним, як мене самого вивезли з цього кошмару, як… одягли на мене якийсь плащ, вивели назовні, посадили й повезли». Пізніше віце-адмірал розповідав своїй доньці, як по літаку, щойно він відірвався від землі, стріляли з гвинтівок і автоматів покинуті бійці. Але з автомата транспортний літак не зіб’єш... У цей перший літак заліз і комендант Херсонеського аеродрому майор Попов, на якого було покладено організацію посадки на літаки. Згодом військовий трибунал засудив Попова до розстрілу. Утік до німців. Решту літаків брали штурмом. «Організувати нормальну евакуацію було неможливо, - згадував Зінченко. - Хто сильніший, той і потрапляв до літака. На третій літак дійшла й моя черга, але коли я спробував влізти в літак, один із команди посадки вдарив мене чоботом у голову так, що я знепритомнів. Брали переважно моряків, а в мене форма була сухопутна». По літаках з юрби червоноармійців і червонофлотців, яких стримували автоматники, періодично відкривали вогонь із гвинтівок. Усього 13 літаків ПС-84 вивезли на Кавказ 222 начальники, 49 поранених і 3490 кг вантажу.

Генерал Петров вирішив залишати Севастополь морем. Увечері 29 червня в Севастополь прийшли два підводні човни, які доправили боєприпаси та бензин. Під час розвантаження командир одного з них отримав письмовий наказ начальника штабу СОРу капітана 1-го рангу Васильєва: «До особливого розпорядження підводний човен Щ-209 залишається в Севастополі. Після розвантаження на світанку вам слід вийти в район 35-ї батареї і лягти на ґрунт. З темрявою спливти й очікувати розпорядження».

Щойно стемніло, генерал Петров і з ним інше начальство Приморської армії непомітно для підлеглих через підземний хід вийшли на пристань. Начальник відділу укомплектування Приморської армії підполковник Сємєчкін розповідав: «Ми йшли на посадку на підводний човен. Я йшов попереду Петрова. У цей час хтось з юрби почав сваритися й кричати: «Ви такі-сякі, нас кидаєте, а самі тікаєте». І тут-таки дав чергу з автомата по командувачу генералу Петрову. Але оскільки я йшов попереду нього, то вся черга потрапила в мене. Я впав…». Людей з причалу переправляли на невеликому буксирі «Папанін» на підводні човни. На човни потрапляли тільки щасливчики, які мали перепустки за підписом Октябрського та Кулакова».

Відповідно до рішення Військової ради СОРу першочерговій евакуації на двох підводних човнах і літаках підлягав тільки вищий і старший комсклад від командира полку та вище. У цьому списку значилося всього 139 осіб, з них 77 - від Чорноморського флоту.

Підводний човен Щ-209 прийняв на борт Військову раду Приморської армії з усім її штабом, усього 63 особи, і о 2 год. 59 хв. 1 липня вийшов на Новоросійськ, куди й прибув після складного походу 4 липня близько 8 години ранку. З Новоросійська Октябрський надіслав повідомлення в Ставку з копією Будьонному: «З огляду на обстановку, що склалася на 24.00 30.06.42 р., і стан військ, вважаю, що залишки військ СОР можуть протриматися на обмеженому рубежі один, максимум два дні <…>. Одночасно доповідаю: разом зі мною в ніч на 1 липня на всіх наявних засобах із Севастополя вивезено близько 600 осіб керівного складу армії, флоту та цивільних організацій…».

Насправді всіма правдами й неправдами Севастополь примудрилися залишити 1228 військових і партійних чинів. У ніч на 1 липня зі штабу флоту в Севастополь передали, що Будьонний розпорядився спрямувати всі наявні плавзасоби для евакуації, як було сказано, «поранених бійців і начскладу». У Севастополі це зрозуміли по-своєму. Ось остання телеграма, відправлена генералом Новиковим Будьонному: «20.45. Начскладу 2000 осіб у готовності транспортування…».

Стемніло, але обіцяні Будьонним кораблі так і не з’явилися. Тоді Новиков використав для «самовитоку» (!) невеликий катер №112, який перебував у розпорядженні його штабу. Разом із ним туди завантажилися 70 начальників, здебільшого штабні, інтенданти та політпрацівники. Близько двох годин ночі 2 липня 1942 року катер вийшов у море. Але на світанку його виявили торпедні катери противників, які після бою захопили його й узяли на буксир. Манштейн, котрий допитував Новикова, звернув увагу на те, що полонений радянський генерал одягнений у форму рядового (!), і негайно наказав перевдягти його у відповідне обмундирування.

Після втечі й потрапляння в полон Новикова ні про яке управління рештою військ не могло бути й мови. Залишені на самих себе, покинуті напризволяще захисники Севастополя продовжували розрізнений і хаотичний опір у кількох розрізнених районах. Згідно зі звітом, наданим Генштабу Октябрським і Кулаковим 9 липня 1942 р., загальна чисельність СОРу на 1 червня становила 130125 осіб; безповоротні втрати - 31 068 осіб; 17 894 поранені до 28 червня були евакуйовані; 1207 померли в польових госпіталях. Відтак можна підрахувати кількість бійців, що залишилися в Севастополі, - 79 956. Майже 80 тисяч солдатів і матросів, які героїчно обороняли місто, були приречені на смерть і полон.

Останній абзац повідомлення Радінформбюро від 4 липня 1942 р. був такий: «Слава про головних організаторів героїчної оборони Севастополя – віце-адмірала Октябрського, генерал-майора Петрова… - увійде в історію Вітчизняної війни проти німецько-фашистських мерзотників як одна з найблискучіших сторінок».

Невдовзі після цих подій було засновано медаль «За оборону Севастополя». Перші її номери отримали Октябрський і Петров...