Поділися теплом

Поділитися
У Ворзельському будинку дитини ім. М.Городецького Юленька, якій виповнилося всього 12 днів, відразу ж опинилася в центрі уваги...
Де ви, мамо й тату?

Нянечки і медсестри, які чимало набачилися за довгі роки роботи, вважають, що Юлі ще пощастило. З нею мати вчинила гуманно. Дівчинка надійшла на законних підставах, доглянута, з документами. А в будинку дитини ім. М.Городецького багато дітей, яким уже в перші дні життя випали незрівнянно тяжчі випробування. Деяких знаходили в підвалах, на теплопровідних трубах, у сміттєвих баках... Щоб позбутися непотрібної дитини, окремі матері вдаються до абсолютно негідних методів — і тоді діти потрапляють у будинок дитини через треті-четверті руки. Довгими манівцями «добираються» малюки до будинку дитини, де їх, голодних, брудних, із букетом хвороб довго лікують.

Сьогодні держава і суспільство серйозно стурбовані вирішенням проблеми покинутих дітей. Тому до Ворзеля і приїхали журналісти. Прес-конференція була незвична. Після того, як головний лікар Будинку дитини ім.М.Городецького Володимир Мкртичев, а також засновник Міжнародного добродійного фонду «Доля дитини» народний депутат України Володимир Шепетін та президент фонду Дар’я Ревіна, представники Київської філії міжнародного Клубу Левів, розповіли про проблеми цього гостинного будинку і їхнє рішення, відповіли на запитання, журналістів запросили побувати в усіх п’яти корпусах.

Установи, де утримуються і виховуються залишені батьками діти, — дзеркало, в якому відбиваються як соціальні виразки, так і рівень готовності держави та суспільства їх лікувати. В Україні понад 400 будинків дитини, в яких на державному опікуванні перебувають найменші, безпомічні наші співвітчизники у віці від кількох днів, як Юля, і до чотирьох років. Вони в системі опікування найважливіші. Тут малят не лише лікують і виховують, у цей невеличкий проміжок часу вирішується їхня доля — або вони знаходять нових батьків, або так і залишаться нічийними.

Якщо вже діти на початку життєвого шляху змушені терпіти нестатки, то перше, що необхідно для них зробити, — забезпечити всім необхідним. У цьому сенсі у Ворзелі зроблено чимало — зусиллями як держави, так і добродійників. Обслуговуючого персоналу в Будинку дитини вдвічі більше, ніж дітей, адже малята потребують особливої уваги, дбайливого підходу і мають перебувати під постійним наглядом. Няньки й медсестри працюють позмінно. Служби забезпечення — щоб виключити всілякі несподіванки — діють в автономному режимі. Тут усе своє: від свердловини і водогінної мережі до пральні та кухні. Журналісти серед подарунків від спонсорів побачили зразок гарного утепленого вікна. Такі вікна будуть встановлені в усіх п’яти корпусах — про це потурбувалися добродійники з «Долі дитини» та Клубу Левів. Пояснили вони свій вчинок просто: хочемо, щоб дітям було тепло, у прямому і переносному значеннях.

Впадає в око велика кількість іграшок. Далеко не кожна українська сім’я може дозволити такі своїм дітям. Але, ловлячи на собі запитально-очікувальні погляди «доросліших», мудрих 3—4-річних маленьких мешканців Дитячого будинку, розумієш: жодні матеріальні блага, цілодобове обслуговування, вдосталь іграшок і навіть постійна увага добродійників не замінять дитині маминих очей та батькового плеча. І тому проблема пошуку сім’ї для знедолених дітей залишається основною.

Процес розвивається саме в цьому напрямі. За 70 років діяльності Будинку дитини у Ворзелі тут виховувалися й лікувалися понад 10 тисяч дітей, із них більш як 2300 знайшли нових батьків. Тут багато хворих дітей (сюди привозять дітей, які страждають на хворобу Дауна, ураження нервової системи). Проте, хоча громадяни України мають в усиновленні пріоритет, саме іноземці усиновили майже 80 відсотків дітей із Ворзельського дитячого будинку. Причому вони, на відміну від наших співвітчизників, виявляють похвальну готовність прийняти у свої сім’ї не лише здорових, а й дітей із різного роду патологіями.

Працівники Будинку дитини, а серед них, до речі, є й такі, які самі усиновили дитину, намагаються отримувати побільше інформації від своїх вихованців, стежать за їхньою подальшою долею. І якщо надходять добрі звістки, радіють усім колективом. Так було, коли надійшла звістка про хлопчика Сашка, усиновленого сім’єю з Франції. Цю хворобливу дитину, яка народилася недоношеною, з неврологічною симптоматикою, запам’ятав весь персонал. У два роки хлопчик ще не міг ходити. Та лікарі дитячого будинку все-таки поставили його на ноги, а французькі усиновителі їхню справу продовжили. І яка ж була радість, коли довідалися, що тепер Сашко навчається в школі для обдарованих дітей!

Статистика усиновлення українськими і закордонними сім’ями свідчить, що і державі, і суспільству ще багато треба зробити, аби девіз працівників Ворзельського будинку дитини ім.М.Городецького «Чужих дітей не буває» був підтриманий якомога ширше. Адже маленька допомога — краще, ніж великі поради.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі