Палке вітання від Клари Цеткін

У моїй електронній поштовій скриньці нещодавно опинився лист, якого я зовсім не чекала. Була б і знищила не читаючи, але ім’я відправника заінтригувало. Це була — Klara Zetkin. І адреса: klara_zetkin@zvichnosti.com.

Спершу подумала: хто ж це так пожартував напередодні 8 Березня? Як журналістка чимало написала на тему ґендерної рівності, про стан і статус наших жінок. Але Клара Цеткін... Одне слово, відкрила прикріплений файл, а там... Подумала­подумала — і вирішила подати того листа, бо ж він не приватного характеру. Це, так би мовити, стосується всіх нас, в Україні сущих.

«Я, Клара Цеткін (народжена 1857 року в Саксонії, померла 1933 року в с.Архангельське поблизу Москви), глибоко обурена тим, що в незалежній Україні триває профанація моїх ідей. Як діячка німецького та міжнародного робітничого руху, на 2-й Міжнародній конференції соціалісток у Копенгагені (Данія) в 1910 році я висловила думку: щорічно відзначати 8 Березня як день міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічну, соціальну та політичну рівноправність. Мені відомо, що нині саме в такому ключі, з таким формулюванням ООН і пропонує своїм країнам-членам відзначати цей день.

У Радянському Союзі спеціальним указом президії Верховної Ради СРСР свого часу цей день навіть було оголошено неробочим. Фальш, «подвійні стандарти» у країні, що декларувала себе як «робітничо-селянська», особливо виявилися у ставленні до жінки. Подвійно закріпачена в суспільстві та сім’ї, вона стала істотою, про яку сама сказала так: «Я и лошадь, я и бык, я и баба, и мужик». Формально, на словах, проголошувалася рівність жінок і чоловіків, але дискримінація «слабкої статі» триває донині. Як повелося в СРСР, так і досі, у вашій незалежній Україні, що історично відзначалася більшим правом жінок, ніж у сусідній Росії, 8 березня чоловіки славословлять жінок, щедро роздають їм грамоти, вручають квіти — і не можуть дочекатися, коли ж розпочнеться буйне святкування з гучним застіллям. Хіба ж у цьому суть «червоної» дати?

Нині в Україні безробіття має жіноче обличчя. Хто конкретно відповідальний за те, що з вашої держави за останніх десять років, як стверджують офіційні дані, у пошуках роботи за кордон виїхало понад 500 тисяч, а за неофіційними даними — кілька мільйонів жінок? Вони зневірились у можливостях самореалізації у своїй країні, шукають кращої долі за її межами, ризикуючи своїм життям. Здебільшого вимушеними емігрантками стають дівчата або жінки продуктивного віку з вищою та спеціальною освітою. Складне соціальне становище, відсутність перспектив професійного зростання призводять до заниженої самооцінки жінок. Вони також часто стають жертвами домашнього насильства. За даними Інституту соціальних досліджень НАН України, більше половини жінок зазнають знущання в родині. За останні три роки кількість убивств, скоєних на ґрунті домашнього насильства, зросла більш як удвічі. Значного поширення останніми роками набула також торгівля людьми. Усі ці негативні умови — один із важливих чинників зниження народжуваності та значного рівня переривання вагітності. Усе це істотно впливає на зменшення населення України і стає загрозою для національної безпеки дер­жави. Експерти ООН прогнозують: при наявних тенденціях народжуваності і смертності протягом наступних 50 років населення України може скоротитися на 40 відсотків (тобто на 20 мільйонів).

Останній перепис свідчить: жінки в Україні становлять більшість населення — 54 відсотки. Водночас представництво жінок у Верховній Раді — 8,7 відсотка. Середньоєвропейський показник — понад 30 відсотків. І це за умови, що парламент України прийняв Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Крім того, підписано указ президента «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Визначено й координаторів з ґендерних питань у всіх міністерствах. Проведено ґендерний аналіз українського суспільства та ґендерну експертизу українського законодавства. Прийнято Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року.

Насправді ж фактична нерівність жінок і чоловіків загострюється. І це — одна з причин уповільнення економічного розвитку та розбудови демократичного суспільства. Бо хіба може існувати демократія лише для половини населення?

У складі Кабміну України — жодної жінки. На вищих керівних посадах у промисловості жінки становлять 20,2 відсотка, у сільському господарстві — 9,5 від­сотка.

Досі праця чоловіків оплачується вище, ніж праця жінок. Заробітна плата останніх у середньому становить 69,6 від­сотка від плати чоловікам. Жінки контролюють лише 5—10 від­сотків економічних ресурсів. Біз­несом у промисловості керують лише два відсотки жінок. Вони, жінки, становлять 38 відсотків усіх підприємців, які займаються індивідуальною діяльністю, з них 26 відсотків очолюють малі підприємства, 15 відсотків — середні, 12 — великі.

І ви, жінки, мудрі Берегині, як улесливо називають вас, дозволяєте, щоб рішення, які стосуються безпосередньо вашого життя, ваших дітей, приймали фактично тільки чоловіки? Чи знаєте ви, що майже кожна третя дитина в Україні виростає нині без батька? Чим це загрожує суспільству? І ви, жінки, в переважній більшості вважаєте, що не існує дискримінації за статтю?

І останнє: невже вас тішить, що єдиний день на рік вас «спеціальним указом» пошановує так звана сильна стать? А решту 364 дні?

Бажаю вам твердості у боротьбі за рівні права і можливості — не на папері, а в реальному житті.

Клара Цеткін (Zetkin)».

...Ось таке послання. Знаю, в ньому нічого не вигадано. Наведені факти відповідають даним Програми ООН в Україні. Отакеось привітання з 8 Березня, пані та панове...