Осінні уроки Праги

На власному досвіді впевнилася — осінь є найкращим часом для того, щоб відвідати Чехію. Саме в жовтні-листопаді розумієш, чому столицю цієї країни називають Злата Прага. Виблис­кують на сонці численні бані соборів і храмів, відбивають промені скульптури, емблеми та пам’ятні знаки на стінах будинків, золотом покриті дерева у садах і парках. А якщо падає дощ, то все одно можна знайти «сонячний» куточок — легендарну Лорету, аби подивитися на унікальне Сонце Праги, золоту дароносицю, прикрашену 6 222 діамантами.

Ще одна перевага — восени значно зменшується юрба туристів. Тому й у черзі до музеїв, наприклад до найбільшої католицької святині — собору святого Віта, не потрібно вже стояти годинами, п’ятнадцять-двадцять хвилин — і ти у чарівному світі середньовіччя. Сонце пробиває вітражі з біблійними сюжетами, вони оживають і починають розповідати про своє просте і мудре життя. Потім долаєш кілька тисяч сходинок угору по крученій драбині на дзвіницю, і Злата Прага постає перед тобою у всій красі — адже ти вже майже на небі. Принаймні серце б’ється як ніколи на землі. Від захвату, певно. Не хочеться думати, що це наслідок поганої спортивної підготовки.

Туристів менше — а отже, й ціни в готелях та приватних пансіонах падають мов жовте листя. Відсотків на 25—30, а то й більше. Відповідно зменшується й вартість на продукцію сувенірних крамничок, дешевшими стають сніданки та обіди в ресторанах і кафе. Вікна великих магазинів тішать око написом SLEVA (що означає «знижка»).

І буде так аж до середини грудня, до католицького Різдва, коли з усіх країн до Чехії з’їдуться охочі доторкнутися до сакральних та історичних святинь, а потім добре відсвяткувати Різдво з чеським пивом, моравським вином, кнедликами та вепровим коліном. Потім приїдуть гості зі східно­слов’янських пострадянських країн, аби відзначити Новий рік, православне Різдво (це нічого, що в католицькій країні), старий Новий рік, ну й далі за смаком.

Але восени вулиці центру Праги все одно не порожніють. На них повертаються їхні справжні господарі — діти. Маленькі чоловічки, узявшися за ручки, парами крокують до Музею іграшок. Мабуть, справді чехи дуже люблять дітей, оскільки створили для них багато суто національних казково-іграшкових героїв. Музеї маріонеток, керамічних і дерев’яних іграшок та скульптур буквально розкидані по всій країні, а в сувенірних крамницях можна придбати Бабу Ягу, кумедного чоловічка, ляльку-красуню, загадкового і чарівного празького кота на будь-який гаманець.

Діти шкільного віку обов’яз­ково відвідують пам’ятки національної культури, де наочно засвоюють уроки історії, краєзнавства, літератури, географії, мови. І це не лише привілеї юних пражан. Шкільну освіту в Чехії поставлено так, що діти вивчають усі перелічені дисципліни і ще багато інших на екскурсіях, які організовують за сприяння держави та батьківських дотацій. Причому останні — зовсім невеликі й необтяжливі навіть для не надто заможної родини.

Погодьтеся, що музику краще вивчати в музеях Вольфганга Моцарта, Антоніна Дворжака, Бедржиха Сметани чи на концертах у середньовічних соборах. Знайомитися з живописом — у музеї Альфонса Мухи, картинних галереях Лобковицького замку, у численних храмах на Градчанах, де є картини Веласкеса, Лукаса Кранаха молодшого, Дюрера та відомих чеських художників. Хімію, а разом з нею алхімію, можна опановувати на Золотій вулич­ці в Празі, де за бажанням короля Рудольфа ІІ десятки вчених (чи просто шахраїв?) проводили хімічні дослідження, шукаючи способи виготовлення золота та різних еліксирів молодості і вічного життя зокрема.

А от срібло справді добували в містечку Кутна Гора. Скло теж виробляли саме тут. Процес його обробки школярі залюбки вивчають на екскурсіях, оскільки він справді захопливий. Розвиток науки і техніки легко прослідкувати в залах Екотехнологічного музею, де відтворено поступ людства в розвитку техніки й показано занепад екології.

До речі, Чехія славиться своїми «екологічними» законами. На дер­жавному рівні охороняються дикі тварини, тому олені і косулі спокійно пасуться неподалік автомобільних шосе. Чехи не вважають вітряки пережитком минулого, охоче ставлять їх на приватних ділянках, а сонячні батареї прикрашають дахи майже кожного сільського будинку. Діти, підростаючи, переймають дбайливе ставлення до природи від батьків і держави.

Уроки біології та природо­знавства з успіхом проходять у Празькому зоопарку, в якому оселилися звірі і птахи з усього світу, зокрема й занесені до сумнозвісної Червоної книги. А ще є природознавчі музеї, обсерваторія, музей людини, де легко опанувати ази анатомії та безпеки життєдіяльності.

Архітектурні стилі школярі вивчають на вулицях Праги та багатьох містечок. Причому столиця Чехії дає змогу дослідити майже всі стилі європейської архітектури — від готики, ренесансу, бароко, необароко до сучасних шедеврів — «танцюючого будинку», спорудженого у вигляді відомої пари танцюристів — Джинджер і Фреда, а також чуда ХХ ст. — Нусельського мосту, крізь ажурні конструкції якого стрімко летять поїзди метро.

Проте найкраще тут проілюстровано уроки історії. Крім численних музеїв, історію своєї країни і всієї Європи можна легко вивчити просто неба. Як жили люди і що відбувалося на цій землі від перших поселень на території Чехії до сьогодення, пояснять у Національному історичному музеї. Можна подивитися на Порохові ворота і послухати історію про військові подвиги та поразки, відвідати храм Богоматері перед Тином і віддати шану астроному Тихо Браге, який похований саме там. Неодмінно треба послухати куранти на Староградській площі і подивитися, як один за одним виходять дванадцять апостолів, щоб привітати вас.

Отримати щеплення проти антисемітизму та ксенофобії можна в Празькому єврейському музеї, а заодно відвідати Старонову синагогу, найстарішу в Європі, яку збудовано ще в ХШ ст. А якщо хочете позбутися расистських комплексів, достатньо лише подивитися на скульптуру Чорної Богоматері з чорним немовлям Ісусом на руках. Вони ще з ренесансних часів стоять просто неба на розі старовинних празьких вуличок.

Неодмінно мусите підійти до кінної скульптури короля Вацлава й послухати історію про його військові подвиги. Не можна обійти увагою пам’ятник інтелігентному президентові Т.Масарику, і бажано відвідати Музей комуністичних репресій.

А про «цікавинки» та бувальщини розкажуть лише ті, хто справді закоханий у своє місто. Наприклад, історію про спритного підприємця, який десь придбав кілька мішків кавових зерен, але привчити пражан пити каву ніяк не міг. Тоді хитрий чоловік вирішив змінити свій статус — проголосив себе аптекарем, який прописував усім чарівні ліки, що дарують бадьорість, добрий настрій і сприяють травленню. А коли справи пішли вгору, він на стіні свого будинку помістив зображення золотої змії.

Можна почути розповідь про те, чому горді пражани так пишаються Яном Непомуцьким. Чому вони прикрашали криниці складними візерунчастими ґратами, і навіщо лицарі віддавали величезні гроші, купуючи своїм дружинам чудернацьку й таку ненависну для них прикрасу — «пояси вірності».

До читання художньої літератури юних чехів заохочують не лише в музеях. Хоча й їх не бракує. Празький музей Фран­ца Кафки є Меккою для шанувальників прози ХХ ст. Не можна оминути пам’ятних місць, пов’язаних із життям бравого солдата Швейка та самого автора цього популярного персонажа. Сподіваюся, незабаром буде створено музей мого улюбленого письменника — пражанина Мілоша Кундери, який відкрив для нас нестерпну легкість буття.

У Музеї народної писемності зберігаються експонати ще з часів Кирила і Мефодія. Перлиною Чехії стала Барочна бібліотека, в якій налічується понад 30 тисяч рідкісних старовинних книг, рукописів та інкунабул. Бібліотека зам­ку Штенберг є унікальною книгозбірнею, однією із найцікавіших у Європі. Про те, що книга справді творить людину і є найнадійнішим джерелом знань, нагадують не лише численні бібліотеки, а й пам’ятки старовини у храмах та соборах: скульптурні зображення святих із книгами в руках, свята книга у храмі Св. Віта відкрита на сторінці, де йдеться про біблійні чудеса, чудові вітражі відтворюють сяйливі обличчя читачів.

У внутрішньому дворику бібліотеки Празького університету — фонтан, що його прикрашають скульптурні зображення оголених хлопця і дівчини, котрі... так, справді, вони читають книжки, причому кожний свою. Наочно студентам нагадують, що до заліків та іспитів треба готуватися кожної миті свого життя. Навіть тоді, коли поруч із тобою вже роздягнута подружка.

Проте не бракує юнаків і юнок, які відвідують переважно музеї пива, а потім шукають «музейні експонати» у всіх пивницях та броварнях... До речі, у Чехії, де пива на душу населення припадає найбільше, не ходять вулицями з відкоркованою пляшкою цього напою, а вживають його в суворо відведених місцях — барах, ресторанах, пабах.

Щасливим чеським школярам не задають домашніх завдань, вони все чудово засвоюють на уроках, які їм дають музеї, замки, палаци та вулиці дбайливо збережених міст і містечок. Будьмо й ми старанними учнями, повернімося ще раз до Чехії, аби вчитися, вчитися і вчитися. А для цього достатньо лише підійти до Карлового мосту і в певному його місці загадати бажання — наступної осені відвідати Прагу.