ОПТИМІЗМ ПО-ЯПОНСЬКИ: ЩОБ СТАЛО КРАЩЕ, ТРЕБА, ЩОБ СТАЛО ГІРШЕ

30 років тому Країна вранішнього сонця вже явила світу приклад «японського дива». Нині у світі дедалі частіше говорять про чергове економічне японське диво, щоправда, зовсім протилежне. Причини, через які Японія ніяк не може вибратися зі стану затяжної рецесії, не є непереборними. Однак японці, котрі славляться своєю завзятістю, перепони не долають завзято.

Запорукою японського економічного дива 70-х послужили заходи, спрямовані на встановлення соціальної гармонії та захист національного виробника. Довічне працевлаштування, централізований перерозподіл фінансових потоків, штучне здешевлення єни, психологічне неприйняття системи банкрутства — ці чинники, котрі дали поштовх економічному розвитку Японії після нищівної поразки в Другій світовій війні, зараз його повністю гальмують. Однак відмовитися від діючої системи у правлячої (на думку деяких експертів, занадто довго правлячої) ліберально-демократичної партії бракує рішучості. Як стверджує радник з економічних питань Буша-старшого Клайд Престович, що очолює американський інститут економічних стратегій, японцям просто ще не настільки погано живеться, щоб вони зважилися змінити своє життя до кращого.

Втім, як стверджують фа-хівці, незабаром їм таки стане зовсім уже кепсько. Тоді й почнуться нарешті структурні реформи. Якщо з усіх проміжних точок траєкторії злетів і падінь можна рухатися в різних напрямах, то з дна шлях існує лише один — нагору.

Недавні опитування, проведені серед японської молоді, свідчать, що в країні йде глибока соціальна перебудова. Лише 5 відсотків підлітків висловили своє захоплення посадою топ-менеджерів, тоді як переваги роботи гувернантки спокусили 7 відсотків опитаних. За останнє десятиліття різко скоротилася частка абітурієнтів технічних вузів і настільки ж різко зросло число хлопців і дівчат, які прагнуть потрапити в модельний бізнес, шоу-індустрію й індустрію розваг. Кількість студентів, які прогуляли за рік понад 50 навчальних днів, зросла з 1980 по 1995 рік із 10 тисяч до 50, а за останні п’ять років підстрибнула до 90 тисяч. Зате кількість виборців віком 22—24 роки, які беруть активну участь у виборах, за той же період скоротилася майже вдвічі. Дедалі більше випускників коледжів не прагнуть знайти підходящу роботу, зробити гідну кар’єру і створити повноцінну сім’ю, а вважають за краще побути ще кілька років на утриманні батьків, присвячуючи свій час подорожам і розвагам. Причому, подібні рішення приймаються не враховуючи думки батьків, від яких потрібне лише фінансове забезпечення. Як не дивно, батьки в цьому дітям зовсім не відмовляють. Перш за все тому, що покоління батьків і дітей узагалі не можуть знайти спільну мову — хоча б для того, щоб обговорити протиріччя, що виникли між ними. Батьки називають дітей «космічними прибульцями» і поводяться так, ніби ці діти дійсно в один далеко не прекрасний день впали з неба.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що вже до 2010 року чисельність молодих людей скоротиться на 4 мільйони, порівняно з нинішнім роком, тоді як чисельність японців старших 65-літнього віку зросте з 17 від-сотків до 25. Така соціальна структура припускає, що молоде покоління має бути більш працьовитим і ініціативним, аніж їхні батьки, хоча насправді все відбувається з точністю до навпаки.

Один із провідних японських економістів Наоюкі Камеяма основною проблемою нинішньої молоді вважає те, що «вони не голодні». Розпещені діти другої за багатством нації в світі встигли насолодитися своїми перевагами, проте за останнє десятиліття встигли звикнути до безлічі всього негативного. Подібне найплачевнішим чином позначилося на їхньому психічному стані. Відповідно до результатів недавнього опитування, проведеного японсько-корейським культурним фондом, 50 відсотків під-літків вважають себе нещасливими і тільки 47 відсотків вірять у те, що надалі зможуть створити щасливу сім’ю. І лише 34 відсотки опитаних підтвердили, що готові відігравати в недалекому майбутньому активну соціальну роль (у Південній Кореї частка студентів, готових до соціальної активності, склала 79 відсотків).

Небажання японської молоді займатися математикою й інженерними науками загрожує нації, котра прославилася своєю електронікою й автомобілями, перспективою опинитися в самому хвості технічного прогресу, прискоренню якого вона настільки активно сприяла свого часу. Лише 9 відсотків японських підлітків виявляють цікавість до точних наук. За цим показником Японія посідає 37-ме місце серед 38 технологічно розвинених країн. Зате найпопулярнішими професіями японські хлопчаки вважають професії візажиста і перукаря. Професії ж політика та бізнесмена — найменш престижні. А перспектива все життя працювати на одному й тому ж робочому місці, котра так захоплювала покоління нинішніх батьків, відверто лякає.

За словами пана Камеями, молодь має право на романтичні мрії. Проте це не рятує її від необхідності будувати реалістичні життєві плани. А навчити цьому може лише сувора життєва необхідність. І, як видно, зустрітися з цією необхідністю японській молоді доведеться найближчим часом.