Олег Смаль: «Я розучився малювати небо»

Поділитися
Постійні читачі DT.UA не могли не помітити, що вже кілька тижнів поспіль на першій шпальті газети не з’являються карикатури Олега Смаля.

Постійні читачі DT.UA не могли не помітити, що вже кілька тижнів поспіль на першій шпальті газети не з’являються карикатури Олега Смаля, які з 1996 року були своєрідною візитівкою видання. Хоч як нам сумно про це казати, але в DT.UA більше немає редакційного карикатуриста. Смаль вирішив «зав’язати» з політичною карикатурою, в якій уже давно й міцно посів власну нішу, і більше часу присвячувати вічному. Він хоче малювати на теми «любові й ненависті, життя і смерті, добра і зла, природи, пива і раків»; узяти участь у міжнародних конкурсах; повернутися обличчям до базової професії і взятися за архітектурний проект (адже карикатура - хобі, яке майже на два десятиліття стало основним заняттям), бо «цегла, метал, скло, бетон, граніт» завжди більше асоціювалися в О.Смаля з вічністю, ніж преса.

«У передмові до одного з видань «Подорожей Гуллівера» Д.Свіфт писав: «Уже шість місяців, як моя книжка слугує застереженням, а я не тільки не бачу, щоб вона поклала край усіляким зловживанням та порокам - принаймні на нашому маленькому острові, як я мав підстави очікувати, - а й не чув про жодну її дію, котра б відповідала моїм намірам». Так само можна оцінити й міру впливу карикатури на свідомість мас. Нічого не змінюється. Ну, можливо, комусь стає трохи веселіше. Хоча насправді це - сумно. Полі­тична карикатура - це лоскотання в пеклі. Я стільки часу витратив на журналістику, що розучився малювати небо», - каже Олег.

Ми віримо, що йому вдасться втілити в життя дитячу мрію, і «з крихітної насінини без нервової метушні та ідіотського поспіху» він виростить свій тисячолітній баобаб. І ця наша маленька замітка про нього - далебі не прощання, бо Олег, як і раніше, з нами майже щодня. На стінах редакції висять його картини, а ось і він сам неспішно йде коридором до світла, туди, де люди, вливається в колектив і тихим голосом, м’яко й трохи сумно всміхаючись, починає розповідати якусь історію - смішну й майже завжди повчальну. У нього їх багато. Можливо, не дуже оптиміст, але мізантропією Олег ніколи не ділиться з оточенням. «Неквапливий у рухах - блискавичний у роботі. Не дуже гучноголосий - зате красномовний. Непомітний і незамінний. Непо­хитний і зворушливий. Стриманий в емоціях і навдивовижу щедрий у вчинках. Спритний утікач від банальності й невтомний ловець істини» - десь колись сказав про Смаля Сергій Рахманін, а інтернет-історія це зберегла.

Загалом - це не прощання (ми віримо, що Олег без нас довго не зможе), а щире спасибі за його філософські політ- і не тільки малюнки, які не просто ілюстрували наші матеріали, а часто бували значно більш глибокими й промовистими, ніж усі слова, разом узяті. Скільки їх опубліковано в «ДТ» за ці роки? Підрахувати дуже складно! Ми вдячні Олегу за те, що працював у нелюдських для творчої особистості умовах, щотижня здаючи в номер не одну, а інколи три-чотири карикатури, відкриваючи для адреналінової мобілізації «черепну коробку й виливаючи туди склянку власної крові». Ми цінуємо його не тільки як карикатуриста, а й як журналіста, котрий написав сотні не по-«дзеркальчанськи» стислих статей на вічні теми - про мистецтво, людей і подорожі. Він пише їх, як малює, - чіткими лініями створюючи завершені образи. Ну і, звісно, ми вдячні Олегові за те, що багато років був не просто поруч, а разом із нами.

Одного разу в курилці, де більше світла, з’явився етюдник - Смаль писав на полотні поему про борщ. Кілька днів ми курили й мовчки спостерігали за процесом, але щойно дійшло до кольору, наші душі не витримали: «Олеже! Можна нам розфарбувати по шматочку неба? Будь ласка!». Він одразу погодився і вручив нам пензля, позначивши, де можна. Подумки висолопивши від ретельності язик, кожен із нас розфарбовував своє небо по-своєму. Олег, трохи схиливши голову, мовчки спостерігав за нами. Хто його знає, про що він тоді думав… Це ж Смаль… Може, про небо? Хтось десь трохи виліз за межі дозволеного і злякано озирнувся на Майстра. «Нічого, нічого. Це не страшно», - заспокоїв той. Коли картина була готова, ми видивлялися свої шматочки неба, яким щедро поділився Олег. Але знайти їх було неможливо - вони сплелися й перемішалися в одному глибокому і рівному кольорі. Ми просто знали, що в цьому небі у кожного з нас є своє невеличке місце, подароване нам художником, де ми залишили часточки наших душ. Олеже, ти відповідальний за них. Будь ласка, пам’ятай про це…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі