Стати першовідкривачем у наш час практично неможливо. Мені й моїм колегам — представникам багать...
Сьогодні АСК — єдиний вітчизняний судновласник, який оновляє свій флот. У поточному місяці від суднобудівників буде отримано вже п’яте судно, побудоване за кредитом Європейського банку реконструкції та розвитку, на черзі — ще два. Зараз із ЄБРР працюють над відкриттям нової кредитної лінії для будівництва наступної серії з п’яти суден. Таким чином, до 2004 року «Укррічфлот» поповниться 12 сучасними теплоходами.
Як і в кожному іншому, у ринковому морі чимало хижаків, для яких компанія, що успішно розвивається, наразі «Укррічфлот», — жадана здобич. Нехтування цією обставиною загрожує тим, що контрольний пакет акцій раптом опиниться десь у Відні або Мюнхені, а сотня тисяч вітчизняних акціонерів, образно кажучи, виявиться за бортом. Щоб захистити їхні права й підсилити корпоративну керованість компанією, близько тисячі членів її трудового колективу наприкінці минулого року прийняли рішення про створення ЗАТ «Трудовий колектив АСК «Укррічфлот», співзасновником якого стала й сама компанія. ЗАТ — самостійна організація, що заробляє кошти для роботи на вторинному фондовому ринку наданням клієнтурі послуг, нетрадиційних для компанії. На сьогодні йому належить понад 20 відсотків акцій АСК. Тим самим на шляху тих, хто спробував би по-хижацькому заволодіти контрольним пакетом акцій, поставлено надійний заслін.
З усього цього можна зробити висновок, що «Укррічфлот», як жоден інший український судновласник, призвичаївся до ринкових умов, а більш ніж піввіковий досвід роботи на водному транспорті президента компанії М.Славова дозволяє йому приймати сміливі й несподівані для конкурентів рішення, які, зрештою, виявляються завжди правильними.
«Курка — не птах, Болгарія — не закордон», — казали ті, хто в радянські часи мав можливість здійснювати подорожі за межі «залізної завіси». Схожість мов, спільність історії, релігії, культури і писемності зблизили нас настільки, що почуваємося в гостях одне в одного майже як удома.
Несебр — крихітне містечко на півострові завширшки 300 і завдовжки 800 метрів. Це справжня перлина в переліку пам’яток світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Таке враження, що час тут зупинився на кілька тисячоліть — стародавні двоповерхові будиночки, криві мощені вулички, багато древніх храмів... Та життя, тим часом, вирує, а з прибуттям «Тараса Шевченка» його кипіння тільки посилилося. Сюди вже багато років не заходили пасажирські судна з колишніх радянських республік, тому поява нашого й викликала таке пожвавлення. І річ, як з’ясувалося, зовсім не в тому, що ось, мовляв, з’явилися туристи, тож піде торгівля. «У нас буває багато заможних туристів із західноєвропейських країн, — казали нам городяни. — Та вони вважають, що за гроші можна все купити. А ви — слов’яни, православні, отже, брати».
У щирості цих слів можна не сумніватися. Нам справді були непідробно раді, й кожен, хто скористається наданою «Укррічфлотом» можливістю відвідати тутешні краї, сам у цьому неодмінно переконається.
Якогось відважного мореплавця, який дивом врятувався під час аварії корабля, з пошаною зустрічали на батьківщині. На балу в його честь витончена аристократка, сподіваючись почути хвилюючі подробиці трагедії, запитала героя:
— Капітане, що ви відчували, коли ваш корабель ішов на дно?
— Мадам, — відповів необізнаний з тонкощами світського спілкування моряк, — я відчував себе абсолютно мокрим!
Щоб пасажири «Тараса Шевченка» відчули себе «абсолютно мокрими», важко уявити, що має статися, настільки тут продумано систему безпеки. Дії кожного члена екіпажу в позаштатній ситуації розписані до найменших подробиць, корабель обладнаний надійною системою пожежної сигналізації, датчики якої встановлені по всьому теплоходу з інтервалом 3—4 метри. У разі появи диму, локального підвищення температури й інших ознак загоряння вони негайно спрацьовують, причому на табло, розміщеному на капітанському містку, спалахує лампочка, що вказує на схемі місце виникнення небезпеки. Протягом усього плавання екіпаж проводить навчальні тривоги, пасажири проходять інструктажі, під час яких їх навчають користуватися рятувальними жилетами, пояснюють, як слід діяти в екстремальній ситуації.
Крім того, плавання здійснюється в межах 10-мильної берегової зони під постійним наглядом берегових рятувальних служб, готових прийти на допомогу протягом не більш ніж 40 хвилин. А місткість рятувальних плавзасобів (шлюпок і надувних плотів) утричі перевищує пасажиромісткість теплохода.
Втім, хвилювання моря на зворотному шляху теплохода наштовхнуло на певні роздуми. Кожен учасник круїзу сприймав його індивідуально. Але всі журналісти були єдині в тому, що хитавиця — досить неприємна річ. У таких умовах екіпажу варто приділяти пасажирам особливу увагу й рекомендувати їм активніше проводити дозвілля. Адже рух і фізичні навантаження — найкращий засіб від морської хвороби, проте багато недосвідчених мандрівників цього не знають і намагаються подолати хворобу, відлежуючись у каютах. І, звісно ж, хотілося б мати більше інформації про береги, вздовж яких пливе теплохід, та й взагалі про те, що відбувається у світі, поки триває плавання.
Жаль, що подорож уже в минулому, і залишається тільки по-хорошому позаздрити майбутнім учасникам круїзу. Їм ще належить зробити своє відкриття.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google