Новини вітчизняної секс-работоргівлі

Работоргівля і проституція з найдавніших часів так чи інакше застерігалися відповідним законодавством. П’ятикнижжя Мойсея містить закони про рабів, відповідно до яких заборонялося перетворювати полонену жінку на рабиню, вносити плату блудниці у храм Господній, певному колу осіб одружуватися з блудницями; наказувалося уникати блуду серця та очей. В історично досяжному минулому проституцію вперше було легалізовано в Афінах архонтом Солоном (одним із семи мудреців) у VI ст. до н.е. Закон Солона до повій був суворим: вони не могли в майбутньому претендувати на роль поважної матері сімейства, їхні діти не мали громадянських прав. Солон ставив за мету припинити, наскільки це можливо, розпусту серед співвітчизників, утримати жінок від торгівлі собою. Повій таврували ганьбою, вони зобов’язані були фарбувати волосся в жовтий колір і носити особливий одяг.

У пізніші часи в різних суспільствах законодавство стосовно рабів і повій то пом’якшували, то робили жорсткішим. Рабство в європейських країнах скасували, а проституцію як ганебне явище визнали таким, що не піддається викоріненню, при цьому законодавство стало часто розглядати повію як жертву соціального середовища чи навіть як жертву насильства.

Два роки тому в МВС України створили департамент для роботи зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Відповідний відділ з’явився і в УМВС у Черкаській області. Очолює його майор Іван АФАНАСЬЄВ.

— 1995 року. Тоді черкаських дівчат вивезли до Югославії під приводом влаштування їх на роботу гувернантками й офіціантками. Насправді трьох жінок 23—27 років продали в бордель і протягом півроку примушували займатися проституцією. На території області це був перший випадок работоргівлі, про який нам стало відомо. На той час Кримінальний кодекс жодного покарання за такого роду «бізнес» не передбачав.

— У нас був відділ у складі карного розшуку, частково цим займалося й Управління боротьби з організованою злочинністю. З весни 1998 р. у КК ввели статтю 124. Вона передбачала кваліфікуючі ознаки — вивезення жінок шляхом обману, погроз, їх продаж... У Черкаській області було порушено першу в країні справу за цією статтею. Сталося це 2000 року. Тоді було затримано учасників злочинної групи, які відправляли дівчат на територію ОАЕ нібито для роботи танцівницями, офіціантками. В Еміратах їх продавали власникам борделів. Отримавши «живий товар», ті скеровували на банківські рахунки в Черкасах домовлені суми — від однієї до півтори тисячі доларів «за штуку». Після того, як було порушено першу кримінальну справу, злочинний світ відразу ж став перебудовуватися. Вони відмовилися від розрахунків через банки: з Еміратів кур’єри доставляли готівку за «товар». Злочинці швидко змінюють методи і форми своєї діяльності. Але й український законодавець тоді зумів вчинити адекватно. З 2001 року — із запровадженням нового КК — наша робота трохи спростилася. «Рабовласницька» стаття 149 (змінена в січні 2006 року) на той час дозволяла адекватно реагувати на діяльність секс-торговців. Під її дію підпали не лише особи, котрі продали жінку, як було в колишньому КК, а й ті, хто уклав стосовно неї незаконну угоду (за доставку жінки рабовласник міг надати торговцеві пільгові умови проживання, подарувати машину тощо). Під цю статтю підпадає діяльність осіб, котрі займаються не лише незаконним, а й законним переміщенням людини, не лише без її згоди, а й за її згодою...

Наш відділ як самостійна незалежна одиниця виник і діє з квітня 2005 року. До його функцій входять: перекриття каналів вивезення наших жінок як рабинь за кордон, припинення діяльності сутенерів, звідників, розповсюджувачів і виготовлювачів порнографічних видань та виробів. Найактуальніша проблема зараз — боротьба з втягуванням у проституцію неповнолітніх. Серйозно з цією проблемою ми зіштовхнулися 2002 року. Тоді було затримано злочинну групу, що складалася з громадянок України, Молдови та Росії. Наша співвітчизниця набирала дівчаток у Каневі, обіцяючи золоті гори, і привозила до Москви, де сутенери поводилися з ними дуже жорстоко. Відома так звана «прописка», коли дівчинку всю ніч ґвалтують чоловік десять, після чого вранці виставляють працювати на Окружну дорогу, примушуючи щодня приносити певну суму. Дві дівчини тоді втекли, над ними зглянулися московські міліціонери, купили їм квитки й відправили додому. Канал ми розкрили. Злочинців було засуджено. Але проблема, звісно, залишилася. Злочинний світ дуже маневрений.

Із останніх розкритих каналів (січень 2007) випливла інформація про такий злочин, як продаж неповнолітніх дівчат у борделі Москви мешканкою Умані. Суд у цій справі має відбутися в Сумах, бо ланцюжок злочину закінчується там.

— У Туреччині та Росії завжди можна розраховувати на допомогу, стосунки добрі. В Ізраїлі теж не виникає перешкод для звільнення дівчат. Тепер там кілька українців очікують вироку суду за звідництво та сутенерство. А ось із ОАЕ дівчат повертати складно. Ми знаємо, там є наші співвітчизниці, відомі їхні адреси, телефони й імена вербувальників. Але між країнами немає відповідних угод.

— Раніше, до внесення змін, систематична проституція у нас була кримінальним злочином. Жрицю кохання могли оштрафувати за рішенням суду на підставі статті 303, і в її анкеті з’являвся запис «раніше засуджена». У новій редакції цієї статті кримінальна відповідальність за систематичну проституцію не настає. Тепер повія може скільки завгодно бути оштрафована в адміністративному порядку і залишатися незасудженою. Але при цьому в новій редакції цієї статті посилено санкції стосовно сутенерів. Втягування в проституцію у складі організованої злочинної групи тепер карається позбавленням волі на термін до десяти років. А за залучення малолітніх — до 15 років. Є зміни і в статті 149 — «Торгівля людьми». Нова редакція не вимагає, як було раніше, кваліфікуючої ознаки — переміщення особи через кордон. Це для нас важливо. Бувають ситуації, коли один сутенер передає дівчаток із Києва, скажімо, в Черкаси, чи навпаки. Тепер і цей «бізнес» підпадає під статтю 149.

— Протягом 2006 року наш відділ виявив десять фактів тор­гівлі людьми. На­прикінці 2006-го МВС проводив перевірку всіх областей на стан криміногенної обстановки. За даними міністерства, на Черкащині найкращі показники у боротьбі зі злочинами, пов’язаними зі звідництвом і сутенер­ством. У саунах, готелях та інших «місцях дозвілля» працівники міліції намагалися виявити звідників, сутенерів і повій. Не виявили. Часи, коли дівчат виставляли в кав’ярнях, як товар на вітрині, у нашому місті минули. Восени було ліквідовано майже всі види сутенерства, залишалися поодинокі випадки звідництва банщиків, таксистів... Груп не стало. Однак вакуум такого роду швидко заповнюється. І невдовзі з’явилася людина, котра стала створювати свою мережу. Її діяльності покладено край у березні.

— З 2005 року ми працювали взагалі без будь-якої програми. І це зле. Наука кримінологія, що її вивчають студенти юрфаків на другому курсі, каже: правоохоронні органи можуть впливати на криміногенну ситуацію тільки у 15% випадків, решта — соціальне явище, на яке мають реагувати держава і суспільство. Тому поява комплексної програми, безумовно, подія важлива. Інша річ, що нинішнього року обласний бюджет уже затверджено, й не виключено, що цю програму в ньому не буде враховано. Залишається сподіватися, що міжнародні організації зуміють виділити під неї якісь кошти. На­ша робота потребує грошових вкладень. Бо навіть поїздка до Москви для виконання міжнародного доручення у кримінальній справі коштує грошей. Міліція не в змозі оплачувати такі від­рядження. Вони стають нашою осо­бистою проблемою. Доходить до того, що скидаємося із власних коштів. Без поїздок — немає роботи, справа може не дійти до суду. А без суду сенс роботи втрачається. Цікаво, що у програмі відводиться певна роль Управлін­ню у справах сім’ї та молоді. Це дуже важливо: організація бюджетна, на неї щороку виділяються величезні кошти. Колись ми кілька разів до них зверталися — безрезультатно. А фронт реальної роботи для них — величезний. У нас багато повій, які потрапили в цю систему не за покликанням і хотіли б вирватися. Ще зовсім недавно ті малолітні, котрі набиралися в Черкасах секс-досвіду, після 18 років виїжджали за кордон, де, працюючи повіями, сподівалися вдало вийти заміж. Тепер ціни на секс-послуги як у Європі, так і в нас цілком порівнянні, масовий відплив припинився. Цими дівчатами потрібно тут займатися.

— По-різному. Обурює, що деякі мами поводяться стосовно своїх неповнолітніх дочок, м’яко кажучи, дивно. Інколи влаштовують скандали через те, що їхніх дочок запрошують у міліцію. Заявляють: не чіпайте дочку, не заважайте, їй подобається (мається на увазі проституція). По­говориш задушевно — начебто й розуміє така мати, що дитина її не для того на світ з’явилася, щоб її всі нагинали, а щоб росла здоровою й навчалася. Щось начебто зрозуміла. Вийшла від нас — і тут-таки починає телефонувати сутенерам, передавати нашу розмову, домовлятися про зустріч, вирішувати, як на дитину впливати, щоб давала потрібні їм свідчення... В результаті ми ловимо організаторів, ліквідовуємо групу. Але невдовзі з’являється новий ділок, і дівчатка кочують із однієї кримінальної справи в іншу. Витягнути їх звідти ми не в змозі. І без зацікавлених державних та громадських струк­тур тут не обійтися. Потрібно дів­чинку вилікувати, дати їй якусь освіту, влаштувати на роботу — це справа держави, таких установ, як Уп­равління у справах сім’ї та молоді. У них, як вода в пісок, ідуть чималі кошти на всілякі наради, конференції та круглі столи. На все що зав­годно, тільки не на кон­кретну людину. Дівчинку, мимоволі втяг­нуту в проституцію, інколи просто потрібно сховати, доки не затримано осіб, котрі їй загро­жують. Такі випадки бували. Звер­талися — отримали відмову. Якщо дівчина потрапила в поле зору міліції, пройшла у кримінальній справі —одразу мають під­ключитися всі зацікавлені організації, щоб підняти її з дна. Не­обхідна соціальна реклама, яка б протидіяла секс-торгівлі. У транспорті, на вулицях. Багато громадян просто не знають, куди звертатися, якщо з їхніми близькими трапилося лихо, не знають про існування нашого відділу. На жаль, це чомусь не цікаво Уп­равлінню у справах сім’ї та молоді…

— Справді, всі місця відомі. Але ми не можемо схопити сутенера і сказати: пиши явку з повинною. Таке буває тільки в кіно. При цьому за всі роки у нас не траплялося випадку, щоб прийшла дівчина й написала заяву. Тому, проводячи оперативні комбінації, доводиться, так би мовити, обкладати сутенера з усіх боків: документувати його діяльність, витрачати гроші на бари та сауни, на автомобілі, на той-таки золотий ланцюг! Якби нам дали хоч частину коштів, які йдуть у районні відділення Управління у справах сім’ї та молоді, ми б відзвітували за кожну копійку. І мали б практичні результати. Безумовно, спільними зусиллями і сутенерство, і секс-работоргівлю цілком можна викоренити — було б бажання.