Нові спокуси цифрової доби

Не встигло людство оговтатися як слід після культурного-технологічного виклику, кинутого йому винайденням Інтернету та вдосконаленням цифрових технологій, як із спринтерською швидкістю перед ним відкриваються дедалі нові і нові рубежі віртуальних безмежностей. Безліч інновацій та новітніх технологій вже сьогодні поставили у практичну площину «ось-бери-зараз-і-користуйся» те, що зовсім недавно ми вважали всього лише химерною віддаленою тенденцією, недосяжною «ще-не-тепер-а-десь-невдовзі» стадією суспільного розвитку з промовистим лейблом «постіндустріальна (або ж інформаційна) доба».

Інформаційна доба мете хурделицею у ворота кожного народу, кожної спільноти, і кожного індивіда: хтось (хто «готує сани з літа») в очікуванні тішиться, готуючись до ризикованих, але багатообіцяючих змагань зі стихією, хтось наполегливо встановлює вітряки, хтось гострить інформаційні мечі, хтось прасує вітрила; інші, навпаки, гуртом зводять мури, наглухо зачиняючи двері й вікна, щоб боронитися від чогось досі незнаного і до того ж незваного. Однак є й такі, що вперто не помічають манливо-грізних повівів хуртовини, вважаючи розмови про виклики інформаційної доби розвагами балакунів-інтелектуалів, аж поки не грюкне в двері, і тоді, за старою звичкою, — «на фарт навпомацки».

Ода споживачеві

Перефразовуючи солдафонський жарт про старшину, можемо з легкістю вивести закон успішного розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки: «1. Споживач завжди правий. 2. Якщо споживач неправий, дивись 1». Саме споживач є альфою і омегою ефективності будь-якої ініціативи: як комерційної, так і благодійної, як розважальної, так і освітньої, як спекулятивної, так і просвітницької.

Після повної теоретичної перемоги доктрини всевладного споживача, назавжди в історичний утиль списується формула: «не подобається — не купуй». Формула, в якій споживачеві відводилася другорядна функція. Відповідно до неї головну скрипку суспільного прогресу грали виробники, які диктували умови, пропонуючи на ринок «те» і «тоді», «що» і «коли» було зручно і вигідно саме їм, із класичною формулою «на кожен товар знайдеться свій покупець».

Основним рушієм зміни філософії ринкового розвитку став саме поворот людства до інформаційної доби. Настали часи, коли кожен виробник із легкістю може довідатися про те, чому саме віддають перевагу потенційні споживачі, не застосовуючи надскладних маркетингових досліджень, а лише істотно розширивши власні аналітичні підрозділи, котрі сьогодні спроможні не тільки вивчати поведінку споживачів, а й значною мірою формувати її, використовуючи безмір можливостей, що їх надала їм сучасна інформаційна цивілізація.

Зі зміною філософії ринкової економіки, становище споживача не лише істотно поліпшилося, а й водночас стало більш загроженим. Інформаційна індустрія вже тепер пропонує низку витончених взаємодоповнюючих способів маніпулювання споживчими смаками — аж до прямого їх формування. Відшліфовуються способи ефективного формування спільних цінностей та вимог споживачів, а відтак маємо весь комплекс негативних явищ, які породжують те, що ми вже звикли називати «споживацькою психологією».

Проте відкриті можливості — це також стихія, і від того, наскільки вправно спільнота навчається управляти цією стихією, прямо залежить ступінь отриманих нею дивідендів чи/та збитків. Від помилок не застрахований ніхто, але, як відомо, краще шкодувати за тим, що зроблено, аніж за тим, що змарновано. Не помітити інформаційної революції важко, однак пасивно спостерігати за нею — позиція до непристойного інертна, особливо тепер, коли ця революція робить свій новий визначальний виток — до інтерактивності.

Саме комунікація, віртуальний діалог, двостороння ініціатива та реактивна взаємодія між виробником і споживачем червоною ниткою позначить новий етап інформаційної доби.

У кожній сфері суспільного життя спостерігатиметься посилення взаємодії за вертикаллю «продуцент — клієнт», однак ніде ця тенденція не набуває такої виразності, гостроти та значущості, як це має місце у медіаіндустрії та суміжних галузях нематеріальних розваг — тобто всюди, де «споживач» виступає у ролі «читача», «слухача» та «глядача».

Залишаючи осторонь (з огляду на їх очевидність) міркування про безпосередню залежність інтерактивності та демократії (і передусім свободи слова), не зайво подивитися на проблему інтерактивності не з позицій суспільних вартостей, а радше з нейтральної, аналітичної точки зору. Це допоможе належно пізнати суть цього явища, а вже згодом із легкістю інструменталізувати його за необхідності у суспільний контекст розвитку демократії.

Галопом по епохам

Іманентно кожен вид мистецтва потребує від його споживачів реакції у відповідь. Від того, наскільки плідним та повноцінним є діалог, чи то пак мультилог, між автором та споживачами, залежить загальний розвиток обох. Філософія творчості базується на постулаті взаємодії, коли не лише авторові ідеї впливають на споживача (слухача, глядача, читача), а й зворотна реакція споживачів формує творчу культуру самого автора.

Коли книжки писали від руки, музику виконували в салонах, а картини зберігали в приватних збірнях, взаємодія «автор — споживач» відбувалася на буквальному рівні: високе мистецтво було переважно прерогативою незначної верстви суспільства, а для автора майже нормою була фізична присутність на значній кількості власних презентацій. Зворотна реакція на усну народну творчість, що теж повноцінно буяла в передіндустріальну добу, також надходила одразу після виконання твору, тож діалог між автором/виконавцем та споживачем не переривався, творячи й органічно розвиваючи тогочасний культурний дискурс.

Натомість із винайденням друкарського верстата людство плавно перейшло у добу конвеєрної індустріалізації. Часи, коли виконати копію часто було завданням не простішим, аніж створити оригінал, відходили в небуття. А з ними й камерність мистецтва, за якої автор був у безпосередньому зв’язку з критичною масою власних шанувальників.

Конвеєризація творчості відіграла потужну просвітницьку та інтеграційну суспільну роль, однак водночас в авторів зникало реальне уявлення про вплив творчого продукту на суспільство та споживача (виведення висновків лише за цілком умовними та багатозначними показниками кількості продажу продукту є справою, радше, комерційною, аніж онтологічно притаманною творчості).

Проте з огляду на цілковите домінування переваг даної моделі над її недоліками, людство було змушене прийняти її, замінивши первинно існуючий зв’язок між автором та споживачем на зовні подібні формули узагальнення відгуків читачів, поданих ними під час опитувань або ж у листах. Попри те, що з позицій формальної логіки дана модель є цілковито хаотичною, вона таки міцно вкорінена в усіх сучасних форматах творчості, а її функціональність не викликає в нас жодних нарікань, видаючись очевидною і єдино можливою (бо й справді, отримати відгук від десятка тисяч небайдужих читачів — річ, можливо, й корисна, але вкрай клопітна та, вочевидь, фізично просто непосильна).

Новітня констеляція

Розв’язання добре призабутої дилеми прийшло несподівано і випадково, причому звідти, звідки ніхто не чекав — а саме з Інтернету, який усі коментатори в один голос вважали носієм і рушієм конвеєризації.

Клин таки справді вибивають клином. Інтернет — як синонім масовості та інформаційного безмежжя, нівелювання одиниці-споживача — приніс у сучасний культурний дискурс явище інтерактивної творчості, де-факто повернувши стосунки автор — споживач у первинний статус тісної салонної комунікації, причому надавши їй принципово нових рис, як от: селективність, евентуальна анонімність, гнучкість щодо часу та формату комунікації, а також радикальна поінформованість щодо іншої сторони (одним кліком в Інтернеті можемо зібрати достатньо повну картину про співрозмовника впродовж кількох секунд/хвилин).

Проте і це не головне: засилля принципів конвеєризації спонукає обидві сторони діалогу до встановлення між собою іншого формату стосунків, суть яких полягає у взаємному доповненні автором споживача, а споживачем автора. Перетікання функції автора до споживача і навпаки є принциповою відмінністю нового формату стосунків між сторонами. Їхня амплітуда ілюструється потужним сучасним трендом інформаційного суспільства, що полягає у понятті «відкриті інтерактивні ресурси».

Оминаючи юридичні, етичні та комерційні сторони регулювання цієї форми власності, зазначимо, що сутнісно (а для творчості саме суть, а не форма є рисою визначальною) йдеться про революцію суспільних креативних стандартів.

Шалений успіх (з фінансового погляду йдеться про дев’ятизначні суми доходів) нових форматів інтерактивного подання продуктів творчості вже сьогодні спонукає американських та європейських ідеєтворців до належного осмислення цього феномена. Дехто навіть відважується говорити про нього як про «практичну морфологізацію ноосфери» у термінах Де Шардена та Вернадського. Окрім фінансової, комерційної та культурної сторін цього явища, вартим уваги є також і без того притаманне американській психології культивування невигаданої «казки» про двох студентів, що за рік збудували віртуальну імперію, не виходячи з дому. Тож ідеться і про ідеологію.

Прикладів успішності інтерактивних відкритих ресурсів чимало: це й енциклопедія нового формату Wikipedia, і найбільша пошукова система Google, портал обміну персональним відео Youtube, низка новітніх комп’ютерних ігор, у яких до 90% змісту твориться самими учасниками, а також форуми та відділи прямих коментарів читачів на інтернет-сторінках більшості газет. Понад те, вже сьогодні деякі виробники фільмів та носіїв для їх програвання заявляють про впровадження форматів інтерактивності в кіно. Глядачеві, приміром, пропонуватиметься самому обрати рішення за того чи того героя, відповідно до якого розвиватиметься подальший сюжет стрічки. Серйозно думають і над тим, щоб передавати глядачам запахи, відповідні сюжетові картини.

Кожне нове явище, перш ніж відкрито заявити про себе, наближається до нас натяками, окремими частинами та ознаками. Його вчасне розпізнання — це не лише ефективна зброя для належного захисту від можливих негативних його сторін, а й здатність накинути на нього суспільне ласо, можливість вчасно приручити, щоб згодом ефективно використати.