НЕВИДИМКИ

Неожиданный и смелый

Женский голос в телефоне.

Сколько сладостных гармоний

В этом голосе без тела!

Микола Гумильов

У п’єсі Леоніда Зоріна «Невидимки» йшлося про телефонний роман, найабсурднішого та неймовірного різновиду роману віртуального. Молода дівчина випадково набирає не той номер, їй відповідає літератор зрілих років, і зав’язується багатогодинна розмова, в якій обоє співрозмовники знаходять дивне задоволення. В обох є своє, невіртуальне життя — із цілком реальними зустрічами і розставаннями, — та герої не можуть не телефонувати один одному. Проте розмова тет-а-тет не входить у їхні плани. Їм краще залишатися «невидимками».

Здавалося б, фантастичний сюжет... Але телефонні романи є не лише в п’єсах. Кожний із нас може зіштовхнутися з ними в реальності. І актори М.Рушковський та О.Архангельська, які блискуче зіграли колись у «Невидимках», лише вкотре нагадали нам про існування віртуальних спокус, які затьмарюють реальне життя. Ми спілкуємося в Інтернеті, із роздратуванням не зважаючи на рідних і близьких, із задоволенням й азартом вибудовуємо паралельні світи, в яких гра йде за нашими власними, найчастіше полегшеними, правилами. Проте всі ці замінники лише посилюють самотність, відчуженість і неприкаяність, збільшують кількість ілюзій, що заблукали в саду.

Постає запитання: навіщо парі «невидимок» телефонувати одне одному, якщо вони не збираються «матеріалізовуватися»? Відповідь проста: телефонне спілкування з незнайомим або малознайомим співрозмовником створює ефект сповіді. У сповідальні католицьких храмів священик схований від того, хто сповідується, який чує тільки голос пастиря. І цьому голосу — мудрому, співчутливому — можна розповісти все, що завгодно.

Чи варто брехати телефонній «невидимці», зустріч з якою не входить до твоїх планів? Навряд чи. Навпаки, невидимому, далекому співрозмовнику можна повідати найпотаємніші речі — він усе одно не заподіє вам шкоди. І невидимі співрозмовники пускаються в зворушливі спогади про дитинство, зізнаються одне одному в коханні й обіцяють неодмінно зустрітися. Обіцяють і відразу забувають про дане слово — єдиної брехні в їхніх загалом правдивих стосунках.

Чи довго триває телефонний роман? Одну розмову чи все життя. Якщо одна з «невидимок» утомлюється від телефонних правил гри й починає наполягати на зустрічі, роман миттєво обривається. Та на голос невидимого співрозмовника можна підсісти, як на голку. Адже він, далекий і невідомий, готовий годинами слухати ваші сповіді, сам сповідується у відповідь, у той час як у рідних і близьких на це не вистачає терпіння. І «невидимки» починають залежати одне від одного.

Як розірвати цю залежність? Лише за допомогою реальних, наповнених любов’ю і розумінням, стосунків. Якщо ви не вмієте або не хочете знайти контакт із людьми, які вас оточують, то неминуче заблукаєте в саду ілюзій. І магія голосу телефонної «невидимки» зачарує і заворожить вас. Вам здасться, що «невидимка» — єдина близька вам людина, і тоді — все пропало. Ви станете просиджувати біля телефона годинами, як інші — біля екрана комп’ютера. І віртуальне життя захопить вас у полон.

Втім, у телефонних балачках є свої переваги. Усім нам потрібно виговоритися, відкрити душу, а спілкування інкогніто — благодатний грунт для відвертостей. Тому короткий телефонний флірт іноді просто необхідний. Та якщо віртуальне життя заважає «невидимкам» знайти реальне щастя — час «зав’язувати». Адже будь-яка сповідь рано чи пізно наближається до кінця. І настає час діяти.

Чому «невидимки» бояться реальних стосунків? З одного боку, вони не хочуть розчарувати одне одного. «Міф не має бути розвінчаний!» — каже герой Рушковського в «Невидимках», але героїня (Оксана Архангельська) із ним категорично не згодна. Жінки-«невидимки» часто наполягають на зустрічі, а чоловіки всіляко цю зустріч відсувають. Вони не хочуть впускати телефонну «принцесу Мрію» до своїх буднів. Адже як зручно кохати на відстані! Ми взагалі набагато охочіше любимо далеких, ніж близьких.

І все-таки — любіть ближніх, добродії! Адже їм так потрібні наші співчуття, розуміння та підтримка. Не знайшовши цього, вони потрапляють у віртуальний полон. А з нього можна врятуватися лише втечею. Якщо, звичайно, є куди бігти.