«…НАС НЕ ТРОГАЙ — МЫ НЕ ТРОНЕМ…»

Поділитися
Саме так співалося в пісні, популярній перед початком Великої Вітчизняної війни. І мільйони громадян СРСР заплатили власними життями за любов до цієї пісні, за віру в ідеали, які вона проповідувала...

Саме так співалося в пісні, популярній перед початком Великої Вітчизняної війни. І мільйони громадян СРСР заплатили власними життями за любов до цієї пісні, за віру в ідеали, які вона проповідувала. Втім, декому пощастило — вони залишилися жити в країні переможного соціалізму.

Є в Мінській області районний центр Борисов. Не малий, але й не великий, має промислові підприємства й одну з найкращих у країні футбольних команд. У центрі цього міста жила у власному будинку пенсіонерка Валентина Григорівна. Жила тихо, поки в сусідньому будинку не замінилися господарі: замість такої ж пенсіонерки вселився «бізнесмен». Він відразу ж зніс сарай, і на його місці виріс гараж на дві машини, у якому хазяїн улаштував автосервіс. А оскільки поруч проходить автотраса (та ще й центр міста), то незабаром підприємець вирішив розширюватися. Але куди? Адже ділянка невелика. Оскільки будинок сусідки стоїть на гірці, хитромудрий бізнесмен вирішив проблему просто: потрібно прокопати під городом Валентини Григорівни величезну нішу й у ній влаштувати ще один гараж — уже на три машини. Котлован вирішив не копати, а прямо врізатися під город із боку свого подвір’я, відразу ж вибудовуючи бетонне перекриття. Як у метро.

Спочатку пенсіонерка просила будівельників по-хорошому не рити під її город, кілька разів лила їм згори на голови воду, але ті посилали її подалі і роботу не зупиняли. Тоді бабуня подала в суд, однак у сусіда знайшлися потрібні зв’язки (чи гроші), і розгляд позову було відкладено на невизначений час, хоча Валентина Григорівна продовжувала ходити по інстанціях. Це призводило до періодичних зупинок робіт: з’являлися якісь комісії, перевірки, доводилося перечікувати... А сусіді-бізнесмену не терпілося, і він вирішив настрахати «вперту бабцю» — через тиждень у неї згорів сарай. Слідів підпалу виявлено не було, визначили самозаймання. А ще через кілька днів механік перегнувся через паркан і «натякнув» пенсіонерці, що може згоріти і хата, якщо та «буде виступати».

Та я недарма почав із часів Великої Вітчизняної. Адже той, хто погрожував, не знав, що 11-річна Валька була партизанською зв’язковою, понад двадцять разів ходила повз німців пішки до озера Палик, де базувалася партизанська бригада (а це близько 40 кілометрів). А тепер її хотів залякати якийсь бізнесмен?

Вона ще і ще раз обійшла свою ділянку, щоб визначити місця можливої появи паліїв, і поставила там сім капканів, що залишилися від покійного чоловіка-мисливця. Весь паркан обвішала порожніми консервними банками на рибальських волосінях, а постіль перенесла в курник: чим лихий не жартує. Під матрац поклала чоловікову рушницю і стала чекати. Минуло сім безсонних ночей, суд уже призначив дату розгляду позову...

Під самісіньким віконцем курника, де ночувала Валентина Григорівна, пролунав короткий зойк. Пенсіонерка відразу прокинулася, схопила рушницю і висунулася у віконце. Навіть у темряві побачила, як молодий хлопчак намагається визволити ногу з ведмежого капкана. А коли переконалася, що він один, направила на нього промінь ліхтарика, причому так, щоб стало видно і два стволи, і скомандувала: «Руки вгору»! Хлопчак команду виконав, промінь вихопив каністру. «Що там»? — «Бензин, бабуню», — ледве не плачучи, відповів «візитер». У ході «допиту» з’ясувалося, що хлопчаку із сусіднього села (звали його Мишком) запропонували 50 доларів, якщо він підпалить бабусину хату. Замовник пообіцяв сам викликати пожежних і пояснив, що хоче лише полякати сусідку. Але Мишко ж розповів, що сусід ще звечора поїхав із усіма будівельниками до Мінська, щоб «мати алібі» під час підпалу.

«Усе ясно, пожежних він із Мінська викликатиме», — уїдливо посміхнулася пенсіонерка. І сказала палію, що рюмсав: «Потерпи, ще на пам’ять знятися треба»! За її командою він розклав перед собою усе, що було припасено: каністру, три запальнички, коробку сірників і саморобний смолоскип: усе це Валентина Григорівна сфотографувала «мильницею». Потім вона сплутала ноги зловмисника нейлоновим шнуром, допомогла відкрити капкан, і хлопець під дулом рушниці повільно рушив до... будинку замовника, а по дорозі бабця пояснювала, що замовлення він виконає — просто переплутав будинок. Від болю і страху хлопець усе виконував як у сні, і коли будинок спалахнув, щодуху кинувся втікати.

Коли вранці бізнесмен примчав до залишків свого будинку, оточеного пожежними й міліцією, то відразу ж рушив до сусідського будинку в супроводі слідчого. Валентина Григорівна в «парадному» костюмі з медаллю на грудях зустріла їх запитанням: «Втрьох будемо розмовляти чи по-сусідськи»? Через п’ятнадцять хвилин автослюсар написав заяву в міліцію, що претензій із приводу згорілого будинку ні до кого не має, а ще через тиждень суд ухвалив задовольнити позов і ліквідувати «незаконне будівництво в надрах земельної ділянки» бабусі.

А чутки про цю історію і зараз непокоять тихе місто Борисов. Кажуть, що одне поважне охоронне агентство запропонувало колишній партизанці місце роботи, і та погодилася. Але це, швидше за все, прикол.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі