НАС ДВОЄ — ТИ І Я

Поділитися
Про нашу Землю прийнято говорити, що вона — планета людей. Сьогодні з повним правом можна сказати: вона також і планета собак...

Про нашу Землю прийнято говорити, що вона — планета людей. Сьогодні з повним правом можна сказати: вона також і планета собак. Підраховано, що на шість мільярдів жителів Землі припадає майже мільярд собак. І є на Землі дивовижні люди. Вони в дощ і вітер, у виснажливу спеку і лютий мороз регулярно виводять своїх плеканців на вулицю. Вони беруть відпустку для поїздки до моря, проте сидять удома весь місяць тільки задля того, щоб доглядати цуценят, яких улюблена Жучка чи Анфіса так невчасно народила. Ці індивідууми, яких називають у просторіччі собачниками, добровільно прирікають себе на клопоти, стороннім зовсім незрозумілі.

Зовнішньо — собачники цілком нормальні та звичайні люди. Вони навчаються в школі, одружуються, народжують дітей, ходять на роботу, у магазини і б’ють спортивні рекорди. Та опинившись у компанії собі подібних, вони забувають про усе на світі й розмовляють виключно про собак. Приміром, про те, скільки собак припадає в нас на душу населення. У США, наприклад, торік було зареєстровано близько 82 мільйонів чотириногих друзів. У нас у країні, звичайно, такою статистикою ніхто не займається. Однак на основі даних Головного ветеринарного управління усе-таки якісь висновки зробити можна. І виходить, що в Україні на 60—70 чоловік припадає один-єдиний собака. У той час як у розвинених країнах Америки, Європи й навіть Азії один собака припадає на 10, а то й на 5 чоловік. Ясно, що лідери світової цивілізації «особачилися» більше, ніж ми. Отже, і тут нам потрібно їх наздоганяти. Тим паче, що «особачитися» означає стати людянішими.

...У відрядженні, на роботі, у клопотах раптом згадуєш, що вдома чекає на тебе істота, для якої ти і друг, і єдиний у світі авторитет. Люте й грізне, а може, кумедне та безглузде, воно завжди усе розуміє, не пам’ятає образ і завжди на тебе чекає. Власне, собачники були за всіх часів. Пригадаємо, як до собак ставилися класики. Остап Вишня: «Запитую Жучку, чи бачила вона, куди впала качка? Мовчить, потім соромливо видавлює «ні» й виляє хвостом, недогляділа, вибач, мовляв». Іван Тургенєв: «Нас двоє в кімнаті, собака мій і я. Ні! Це не тварина й не людина переглядаються. Це дві пари однакових очей спрямовані одна на одну. І в кожній із цих пар, у тварині та людині, — одне й те саме життя притискається злякано до іншого».

Може, собаку люблять ще й за те, що він не хоче стати хазяїном?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі