НА ВОГНИЩАХ УЖЕ НЕ СПАЛЮЮТЬ, АЛЕ В «ДРІМУЧОСТІ» ЗВИНУВАЧУЮТЬ ПРОЦЕС ІНТЕГРАЦІЇ ОФІЦІЙНОЇ ТА НАРОДНОЇ МЕДИЦИНИ ЗАКОНОМІРНИЙ І НЕОБХІДНИЙ

Поділитися
Розвиток і застосування фітотерапії, рефлексотерапії, біоінформаційної терапії — істотне доповнення, а можливо, і головна складова майбутньої нової медицини, яка вже не за горами...

Розвиток і застосування фітотерапії, рефлексотерапії, біоінформаційної терапії — істотне доповнення, а можливо, і головна складова майбутньої нової медицини, яка вже не за горами.

А.Курмаєва, доктор медичних наук, професор

Публікація доктора медичних наук, професора В.Шумакова: «Пийте, бабцю, чайок, будете здорові» («ДТ», №14 (338), 2001 р.) зацікавила, викликавши водночас бажання подискутувати з автором.

Цілком поділяю стривоженість автора інформаційно-рекламним бумом у медичній сфері. Засилля реклами часом дуже сумнівних засобів не сприяє авторитету медицини, створює труднощі в лікуванні хворих. Не можна не погодитися з необхідністю вдосконалення чинного законодавства щодо реклами. Професор намагається обстоювати честь і гідність своєї професійної діяльності. Так роблять усі, хто вболіває за власну справу. Так зроблю і я.

Якщо «газети, телепередачі за-
бито наукоподібними статтями» різного гатунку цілителів, отже, не преса хвора, а наука — не може нічого нового сказати. Якщо література вражає «наївністю, невіглаством» — отже, занепадає культура. Коли в людей виникає підвищений попит на засоби лікування поза поліклініками й аптечними прилавками, винна в цьому не преса й цілителі, а медицина. Лікуйте краще — і хворі не шукатимуть допомогу в різноманітних знахарів. У хворому суспільстві всі трішки хворі, медицина — не виняток. І якщо ми спроможні самокритично визнати, що здоров’я нації стає дедалі гіршим, то не все втрачено. Стривоженість цим у публікації В.Шумакова не прозвучала.

Для «наїзду» на пресу й цілительство вдало використано наведений у тексті публікації пункт 3 Указу Президента України «Про заходи щодо врегулювання діяльності у сфері народної та нетрадиційної медицини». Коли комусь кортить на десятому році демократії забезпечити «належний контроль над використанням засобів масової інформації особами, котрі практикують у сфері народної та нетрадиційної медицини», будь ласка, дійте. Тільки навіщо Президента в черговий раз підставляти.

Шкода, що десятиліттями мріючи про право вільно писати й вільно говорити, ми починаємо на все це зазіхати, щойно з’явилися перші проблиски свободи. Заткнути рота інакомисленню «руками» преси — прийом відпрацьований.

Непоінформованість ученого-медика про речі, досить близькі до медицини, дивує. Складається враження, що він тільки сьогодні дізнався про існування альтернативного лікування. Дорікає медичному відомству за те, що в нього не виникло «ніякого сумніву в існуванні такого явища, як цілительство», законодавців за те, що «сквапно ухвалені закони, підняли всю каламуть, яка збиралася в переважно малоосвічених верствах населення». Дозвольте мені як головному експерту Міжнародної академії біоенерготехнологій внести певну ясність в аналізовані питання.

Справжні (далі йтиметься саме про таких) цілителі не мають стосунку до виробництва фітоконцентратів, згадуваних у публікації В.Шумакова, отже, й до їх реклами. Їм немає сенсу рекомендувати пацієнтові невідомий засіб. У цілительстві є правило — називати пацієнту засіб для лікування і давати методику його готування. Пацієнт сам купує його в аптеці, на ринку чи в тих, хто займається вирощуванням необхідних трав. Так надійніше і психологічно правильно. Не тому, що цілителі нікому не довіряють, а щоб мати більше впевненості у правильності застосовуваних засобів лікування. Хоча перевіркою деяких харчових добавок і ліків сумнівного походження іноді доводиться займатися на прохання пацієнтів. Приміром, вибіркова перевірка упаковок подрібненої пророщеної пшениці, зроблена нами в Росії, показала: у них немає небезпечних домішок, але вміст пророщених зерен там коливається від 50 до 65 відсотків. Тож надійніше навчити пацієнта методики приготування цього продукту вдома.

Тепер про цілительство. Існує теорія та практика цивілізованого альтернативного цілительства з власною стратегією, принципами, етикою, відпрацьованою практикою зцілення багатьох захворювань. Сучасні вчені й парапсихологи нічого нового не вигадують. Вони намагаються розшифрувати й вивчити відоме з давніх- давен, перевірити, що вдається на практиці, і через ЗМІ інформувати про це суспільство. І коли хтось намагається їх назвати не цілком здоровими, а їхню теорію «наукоподібною», представники парапсихології вправі на це адекватно реагувати.

«Дванадцять сеансів оздоровлення — і відступили втома, біль у попереку, за добу зникли простудні явища, з’явився піднесений настрій. Від скепсису не залишилося й сліду. Отже, є вихід із тупикової ситуації, є потужні резерви медицини. Їх просто потрібно розвивати, удосконалюючи власні можливості, а потім правильно та своєчасно їх застосовувати», — пише доктор медичних наук Курмаєва, котра скептично ставилася до можливостей біоенергетики протягом усього попереднього життя.

Невизнання офіційною медициною існування енергетичного тіла людини — один із парадоксів двадцятого століття. Якщо є два тіла, одне з яких бездоказово відкидає державна медицина, хто має лікувати друге? Як відомо, природа не терпить порожнечі. З’явилася альтернативна медицина, поки що не взаконена, але активно діюча. Визнання її поширюється.

Об’єктом лікування офіційної медицини є фізичне тіло людини, альтернативної — тіло енергетичне. Лікарі займаються виявленими захворюваннями на органічному рівні, цілителі ліквідують біополеву патологію на клітинному рівні. Першим при роботі з хворим допомагають ліки, другим, навпаки, ліки заважають.

Що в цьому поганого? Лікарі мають досвід лікування фізичного тіла ліками, цілителі чудово знають енергетичне тіло людини й використовують природні засоби. Якщо їхню працю направити в правильне русло, то виграють хворі.

Та заважає консервативне мислення. У свідомості багатьох досі не вкладається, що століття чистого матеріалізму закінчилося, почалася доба зближення людини з природою, пізнання її законів. Втрачене людством у минулому столітті надолужуватиметься в нинішньому. XXI — століття природних енергій.

Принцип «якщо я цього не знаю, отже цього не може бути» досить примітивний і гальмує рух науки вперед. До речі, швидко спростовується життям. «Не знаю, але неодмінно дізнаюся» — більше підходить для стимулювання пізнавальних процесів. Консерватизм і небажання визнавати нове підриває престиж національної науки. Найкраще старе від нас давно вивезли, необхідно нагромаджувати нове. І не для інших, а для себе.

Основна частина вченого світу
з величезною цікавістю стежить за розвитком наукової парапсихології та біоенергетики. Особлива увага прикута до багатообіцяючих досліджень у сфері біополевої медицини. На тлі дедалі більшого розчарування терапією ліками це закономірно. У багатьох країнах Заходу хворі користуються альтернативними методами лікування, сприймаючи їх як благо. Методи лікування без ліків стають популярними навіть у тих державах, де система охорони здоров’я досить розвинена. У стінах офіційних медичних закладів із задоволенням приймають дослідників, котрі володіють альтернативними методами лікування.

Перше статистичне дослідження в США було проведено 1993 року. Його результати: третина американців удається до методів альтернативного лікування, а їхні загальні витрати на нього сягають мільярдів доларів на рік. «Стосовно загального зміцнення організму, — пише американський лікар Стівен Бретмен, — то в цьому нетрадиційна медицина досягла неабияких успіхів. Представники альтернативного напряму зрозуміли дуже важливу істину — ліки й міцне здоров’я не сумісні. Ті ліки, що прописують терапевти, борються з хворобою, але не можуть зміцнювати здоров’я загалом».

Альтернативне цілительство в Америці тільки починає набирати силу, попри те, що родоначальниками «натуральної медицини» на Заході були американські вчені й лікарі XIX століття. Там немає стародавнього коріння, яке підживлювало б націю інформацією з минувшини. Америка за традиціями непорівнянна з Україною — центром Київської Русі.

Зате американці раціональні за натурою. Вони не прогавлять нічого вигідного й корисного для себе, тож користуються послугами авторитетних екстрасенсів з України та Росії. Попри схильність основної маси суспільства до синтетичних ліків, несприйняття біоенергетики частиною медиків, у стінах тамтешніх офіційних медичних закладів із задоволенням приймають дослідників, котрі володіють альтернативними методами лікування, і не називають їхню діяльність маренням навіть тоді, коли не вірять. Там менше лжеекстрасенсів, оскільки фахівців, котрі володіють біоенергетикою, визнають і суспільство, і наука.

Показовий приклад із доктором Долорес Крігер із Нью-йоркського університету, яка стала популярною завдяки тому, що в неї відкрилися екстрасенсорні можливості. Навчившись користуватися біоенергією, вона розробила метод лікування «дотиком руками» (починайте сміятися хоми невіруючі), перевірила його зі своїми учнями на практиці й оприлюднила через ЗМІ. «Цей метод лікування, — пише вона, — грунтується на свідомому використанні рук для управління енергією біополя пацієнта або її перетворення. Руки — головний засіб лікування дотиком — служать периферичним аналізатором мозку. Зцілення як основне завдання лікування можна визначити як «гуманізацію» енергії для допомоги собі й іншим. Перше, що необхідно зробити, опановуючи техніку біоенергетичного впливу, це навчитися допомагати самому собі».

Метод узяли на озброєння шістдесят тисяч лікарів і медсестер у США, і, треба думати, професори медицини не звинувачують їх у шарлатанстві. Професор Стенлі Кріппнер із Каліфорнії повідомляє: розроблені Долорес Крігер прийоми «безконтактного біоенергетичного впливу ввійшли в навчальну програму вісімдесяти коледжів і університетів США, а також поширились у сімдесяти країнах світу».

Призначення науки — вивчати нове, перевіряти на практиці й тільки після цього робити висновок: годиться — не годиться. Називати унікальні засоби біоінформаційного лікування маренням можуть лише ті, хто про них нічого не знає. Або, навпаки, знає, але хоче принизити їхню значимість, боючись альтернативи лікуванню ліками. А коли не вдається досягнути бажаного власними зусиллями, починаються спроби «навести порядок у медичній інформаційній сфері, а потім розібратися з мракобіссям під виглядом народної медицини».

Перш ніж викривати «мракобісся» не гріх було б усе добре зважити. Серед скривджених можуть опинитися вчені, фахівці біоенергетики й цілительства, хворі, які користуються біоінформаційними послугами центрів і цілителів. Нарешті, люди, котрі цікавляться науковою парапсихологією. Стінка на стінку — не цивілізований метод угамування особистого невдоволення кимось або чимось.

Можуть образитися вчені-медики. І не тільки України, але й інших країн. Не змарнують нагоду покепкувати з «дрімучості» науки в Україні.

Проте багатьох вчених-медиків і рядових лікарів біоінформаційні методики діагностики й лікування не вражають наївністю й невіглаством. Вони ними успішно користуються.

Особливо не сприймає автор публікації цілительської діагностики: «Свіжий струмінь біоенергетичної думки пропонує такі діагностичні методи, що починаєш серйозно хвилюватися про здоров’я цих фахівців». Дбати про здоров’я інших — обов’язкок лікаря, а нетактовність — ні. Не слід представляти сферу цілительства як збіговисько безнадійних шахраїв. Відомий у Росії лікар, доктор медичних наук Борис Клюєв у книжці «Хвороби століття» констатує: «Біолокаційний метод, визнаний тепер повсюдно, допомагає людям знаходити багато хвороб. Біолокація з майже стовідсотковою точністю дозволяє своєчасно встановити діагноз мастопатії і з дуже високою імовірністю визначити можливість недоброякісного розвитку процесу в кожної конкретної пацієнтки. Ми використовуємо біолокацію з подальшим цитологічним підтвердженням. Поєднання цих двох методів дозволяє підвищити ефективність звичайного гінекологічного огляду для надранньої діагностики раку приблизно в десять разів». Віра в біоенергетику — явище особисте і, як бачимо, не збігається навіть у двох докторів медичних наук.

Справді професійний парапси-
холог і цілитель не користується діагностичною апаратурою не тому, що її ніде придбати, а тому, що вона небезпечна для хворого. По-друге, вона йому просто непотрібна. Для роботи з пацієнтом цілителю вистачає методів діагностування з арсеналу альтернативної медицини: іридодіагностика, біодіагностика, кармічна діагностика, дослідження організму по фотографії, інші допоміжні запозичені на Сході методи. Багато хворих на собі перевірили точність цілительського діагностування. Не бракує прикладів, коли хворі звертаються з проханням визначити причину дедалі гіршого стану, або діагноз, який уже довго не можуть установити в клініці. Можна навести конкретні факти на підтвердження унікальності альтернативного діагностування. Факти, відзначені не тільки нашими співвітчизниками, а й хворими зі США, Голландії, Югославії, де апаратурна діагностика досить розвинена. Та навряд чи фактами від парапсихолога можна переконати супротивників біоенергетики. Звернімося до представників офіційної медицини.

Юрій Левінсон у своїй книжці «Цілительство: шляхи й можливості» згадує: «Опанувати цей рід діяльності довелося, будучи вже доктором медичних наук і активним практикуючим лікарем-хірургом. На початку освоєння екстрасенсорних можливостей ставився до них чисто емпірично, майже не замислюючись над філософським поясненням природи багатьох феноменальних явищ, із якими випадає зіштовхуватися в цій царині. Аналізуючи власний досвід, почав звертати увагу на ряд явищ, які не піддавалися логічному поясненню в рамках матеріалізму. Завдяки застосуванню на практиці вільно поєднуваних прийомів цілительства та психотерапії поступово досить чітко визначив межу між психотерапією та біоенергетикою. Практична діяльність дозволила дійти висновку: біоенергетична діагностика й лікування мають невід’ємне право на самостійне існування. Існує і наука, що займається такими явищами. Цю науку називають парапсихологією або психотронікою».

Обидва лікарі, обидва доктори медичних наук, а думки діаметрально протилежні. Є над чим замислитися.

Кількість «дезертирів» з офіційної медицини в альтернативну рік у рік збільшується. І це закономірно. Досвідчені лікарі в процесі багаторічної практики переконуються в неспроможності існуючої системи лікування людини. Багато хто з них не згодні з надмірною спеціалізацією, яка заважає розібратися з цілісним організмом хворого. Ображаються на це і хворі, курсуючи часом по лікарських кабінетах тижнями, не в змозі з’ясувати причину дедалі гіршого стану.

«Кардіолог бачить у нас тільки серце, окуліст — тільки очі, дерматолог розглядає нас як конверт зі шкіри тощо. І нам хочеться крикнути: «Лікарю, я не анатомічний кросворд. Я — особистість». Ці слова належать Дону Голею — головному редакторові американського часопису «Життя і здоров’я». Він присвятив понад двадцять років вивченню проблеми здоров’я та довголіття й у результаті дійшов висновку, що «ліки не виліковують захворювання. Деякі препарати лише заважають процесу лікування, змінюють перебіг хвороби, ускладнюють її діагностику». Не думайте, що подібні одкровення характерні лише для західних медиків. Доктор медичних наук, провідний співробітник Інституту експериментальної патології онкології та радіобіології ім. Р.Кавецького НАН України Володимир Мосієнко пише: «Слід просто вилучити небезпечні ліки, які можуть викликати органічні ушкодження тканин, пухлинні захворювання і навіть смерть, неефективні препарати, які не мають тієї дії, яка їм приписується».

Про необхідність викривання шарлатанства з професором Шумаковим не погодяться лише самі шарлатани. Решта суспільства в цьому зацікавлена. Більше ніж державній медицині, шарлатани заважають представникам парапсихології та цілительства. Вони дискредитують «альтернативників» в очах загалу. Правда про шарлатанство колись повинна прозвучати в ЗМІ. Суспільство потребує цього. Тільки під прикриттям викривання шарлатанів не варто розгортати боротьбу з альтернативним цілительством. В.Шумаков здивований, що медичне відомство визнає існування цілительства, отже, у його розумінні цілительства як такого не існує. Немає цілительства, не повинно бути й шарлатанів. Господь із ним. І без цього все ясно.

Оголошено про об’єднання «багатьох українських учених» (названо десять), щоб «навести порядок у медичній інформаційній сфері, розібратися з мракобіссям під виглядом народної медицини». Куди ясніше. Готуйтеся цілителі України, «мочитимуть».

З відьмами, шарлатанами, цілителями, чаклунами, загалом інакомислячими, боротьба не припинялася ніколи. У середньовіччя їх спалювали на вогнищах, згодом відрубували голови. Останні публічні страти обвинувачених у чаклунстві були в Англії 1684 року, в Америці — 1692-го, у Франції — 1745-го, у Німеччині — 1775 року. Останніх чаклунів таким методом «перевиховували» в Іспанії в XIX столітті. Нічого не вийшло. Потім їх розстрілювали, саджали у в’язницю. Однак вони не перевелися. Живучі вони, чи що?

Ні. Просто природна енергія, якою наділені певні особистості, невичерпна. Такі люди часом і не раді були своїм здібностям. Їх боялися. Хто вірив у природну енергію — лікувалися в них, радилися з ними, хто не вірив — обходив стороною.

Не знаючи суті й механізму явища, кидатися на боротьбу з ним — означає нічого в результаті не одержати. Та й пізно вже.

Людина, котра відчула хоч трішки свободи, не дозволить уже насильства над собою. Це елементарна соціальна психологія. Вона притаманна як лікарям, так і журналістам, цілителям, письменникам. Про ревізію публікацій у наші дні, крім хіба що працівниками газети, не може бути й мови. Тим паче що шарлатанів подібний випад не торкнеться — вони в газети не пишуть. А Європейського комітету з питань прав людини дуже торкнеться. Там чекають промахів нашої влади в демократизації суспільства, позаяк зачіпаються права не тільки ЗМІ, а й громадян.

Запропонований варіант цензури, закамуфльований під турботу про хворих, може пройти непоміченим в обивательському середовищі й навіть зустріти підтримку: багатьом не подобається нав’язлива реклама, повторювана по сто разів на годину. Але це помітять інші. Аналогічні вимоги можуть висунути силові відомства, підприємці.

Принагідно поділюся власною
думкою щодо закону «Про охорону здоров’я населення», Указ Президента України «Про заходи щодо врегулювання діяльності у сфері народної та нетрадиційної медицини», про асоціацію та комітет, створені на основі вищезгаданих документів. Цей закон від 1992 р. не позбавлений недоліків, але загалом його зміст відповідає часу його ухвалення і вписується в систему демократичної держави. Закон — не інструкція, де розписуються всі деталі. У цивілізованому світі закон шанують таким, яким його ухвалено.

З механізмом існуючого ліцензування загалом погодитися важко. Основна вина за погану організацію справи, думаю, лежить не на комітеті при Міністерстві охорони здоров’я й Української асоціації народної медицини. Усе залежить від ставлення до системи ліцензування в державі. Поки процвітатиме корупція, не може бути нормального ліцензування. У цивілізованій державі ліцензію повинні видавати під індивідуальну практичну діяльність, де людина почувається майстром високого класу. Визначається критерій оцінки корисності фахівця для суспільства, галузі чи відомства, від якого не в силах відступити ні той, хто ліцензує, ні той, хто ліцензується. У деяких країнах це продуманий перелік питань. Система ліцензування, на мій погляд, повинна бути наскільки жорсткою, настільки й справедливою. Позбавити ліцензії може тільки суд.

Професіоналізм у лікуванні обов’язково повинен бути підтверджений інформацією від хворих (лікувальних закладів). Порядок проходження ліцензованого через практичну роботу в медичному закладі, встановлений в Українській асоціації народної медицини, вважаю, в основі своїй, прийнятним. У багатьох країнах це не робиться. Про тонкощі судити не можу.

У деяких країнах, приміром, хворі, котрі позбулися раку без ліків, можуть одержати ліцензію на організацію клініки під той метод, яким вилікувалися самі. Вони допомагають онкохворим, оголошеним медициною безнадійними, і тим, хто не хоче лікуватися ліками. Спробуйте допомогти організовано нашим онкохворим. Навіть «списаний за місцем проживання» онкохворий залишається монополізованим медичним відомством. Ліцензія забороняє будь-якому цілителю допомагати онкохворим. Досі в медицині не знають альтернативних поглядів на рак. Ніхто не змушує переймати методи, але ж повинен бути професійний інтерес.

Та ба. На першому місці стоїть недовіра до всіх, крім себе. Важко лікарю, повірити що не лікар іноді спроможний вилікувати захворювання, непідвладне йому. Але ж у світі безліч таких прикладів. Не варто дивуватися, що рак лікував інженер токійського метрополітену Кацудзо Ніші, канадська медсестра Рене Кайс, австрійський електромонтер Рудольф Бройс, австралійський ветеринар Ян Гоулер.

Є люди, яким не обов’язково мати медичну освіту, щоб лікувати. У них є власне бачення хвороби, природний метод лікування. Вивчення існуючих методів лікування ліками таким людям може навіть зашкодити, оскільки вони керуються цілком іншими принципами. У давнину таких людей називали самородками. Свої думки та дії вони звіряють із природною етикою харчування, очищення організму, лікування без ліків.

Чи можна таких людей назвати лікарями, залежить від розуміння цього терміну та процесу лікування людини. Якщо під лікуванням розуміти результат ефективного надання допомоги хворому, то так. Якщо лікуванням вважати дії тільки фахівця з дипломом лікаря, то не можна.

Подобається комусь чи ні, але стає дедалі більше хворих, котрі не хочуть мати справу з лікуванням медикаментами. Це не їхня примха. Лікування для багатьох стає недоступним. Бабусі змушені «пити чайок» не від хорошого життя. Про організацію лікування незаможних хворих мусить думати держава. Є серед них і онкохворі, які бояться хіміотерапії та опромінення не менше ніж раку. І це знову не примха, а страх перед офіційним лікуванням і довіра до лікування альтернативного.

Янові Гоулеру з Австралії ампутували ногу через остеогенну саркому (рак кістки). Через кілька місяців почався рецидив. Висновок медиків був безнадійний: жити залишилося не більш двох тижнів. І тоді під керівництвом учителя (досвідченого цілителя, котрий навчає самолікуванню) почалася боротьба за життя. До думки цієї мужньої людини гріх не прислухатися. Він пише: «Потрібно бути сміливою людиною, щоб зупинити свій вибір на тому, що багато хто називає у найкращому випадку експериментом, а в найгіршому — шарлатанством. Але й у цій царині поступово нагромаджується фактичний матеріал, який свідчить, що альтернативні види терапії мають право на самостійне існування. Є надія, що згодом їх гідно оцінять і застосовуватимуть частіше. Вибір важкий, але його треба зробити свідомо і краще до того, ніж розпочнеться будь-яке лікування».

Після цього в сім’ї Яна Гоулера народилося четверо дітей. Він відкрив у Мельбурні центр допомоги онкохворим, визнаним медициною безнадійними. Їх навчають методу лікування без ліків, яким вилікувався Ян.

Ми не можемо похвалитися подібною медичною демократією. У нас краще виходить забороняти, ніж досліджувати. Законодавці ще мають повернути з давнини в сучасність «усю каламуть, що збиралася століттями» особливо в моральності й лікуванні. Якщо частіше порівнювати «каламуть» малоосвічених предків із бундючністю їхніх цивілізованих нащадків, то останні швидше зрозуміють, кому зобов’язані досягнутими успіхами в житті.

Певне, є над чим помізкувати й законодавцям. Коли престиж системи лікування ліками падає на очах і викликає в суспільстві бурю протесту, а окремі вчені в цей час нічого іншого не пропонують, крім заборони публікацій про лікування людей, це означає — хвороба медицини прогресує.

Отже, медицину ліків необхідно лікувати.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі