НА ПІДЛЬОТІ ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ

Поділитися
— Що ти, мамо, хто ж нині шиє сукню з білого? Адже я не до загсу йду, а на випускний вечір, — обурювалася гарненька блондинка, з серйозним виглядом вивчаючи вивішені зразки в магазині тканин...

— Що ти, мамо, хто ж нині шиє сукню з білого? Адже я не до загсу йду, а на випускний вечір, — обурювалася гарненька блондинка, з серйозним виглядом вивчаючи вивішені зразки в магазині тканин.

— Набридла ти мені зі своїми фокусами, — обурилася у відповідь повна жінка середніх років. — Усе не так. Думала б стільки про іспити, як про сукню, то, може, більше толку було б. Он Світлана цілими днями вчиться, готується в університет, а ти досі не знаєш, чого хочеш.

А що насправді хвилює нинішніх старшокласників? Традиційно вважають, що на першому місці в них — проблеми інтимних стосунків і власної зовнішності. Проте це далеко не так. Якщо судити з розмов із батьками, то, як дослідили соціологи, найбільш обговорювані теми — шкідливі звички, здоров’я, друзі, майбутнє. При цьому дорослі найчастіше заводять розмови про шкідливі звички, майбутню професію та стосунки з друзями. Самі ж старшокласники приходять поговорити, знову-таки, про майбутню професію і друзів, а також про моду, шлюб і сімейне життя, щастя. Найменше обговорюють проблеми сексу, суспільний лад, насильство та правову відповідальність підлітків.

Днями я зустрілася з випускницями Українського коледжу ім. В.Сухомлинського — поговорити про майбутній випускний вечір. Спочатку розмова пливла у трохи фривольному і навіть романтичному руслі: хто яку одягне сукню, з яким хлопчиком збирається танцювати, зустрічати світанок, які надії покладає на свій перший бал. Та справжні пристрасті спалахнули, коли зайшло за вибір майбутньої професії. Відчувалося, що тема наболіла. Виявилося, далеко не всі ще визначилися з вибором, а серед тих, хто визначився, лише троє прийняли рішення самостійно — хай і не без допомоги дорослих. Більшість же не знає, чого насправді хоче, і перекладає відповідальність за прийняття рішення на батьків — хоча й не без деякого опору.

— Мені подобається професія дизайнера, але мама каже, що вона не перспективна, і тому я, напевно, вступатиму на економічний факультет. А як ви вважаєте?

— А я хочу бути психологом, але батьки вважають, що мені потрібно вчитися на юриста.

— І ти згодна поступитися своїм бажанням?

— Дарма, закінчу юридичний, а потім, коли буду вже дорослою, отримаю другу вищу освіту — психолога.

— Навряд чи відразу по закінченні інституту в тебе буде можливість самостійно оплатити навчання у вузі. Та й бажання вчитися може зникнути. Можуть змінитися обставини: приміром, з’явиться сім’я і треба буде заробляти гроші там, де можеш, а на перекваліфікацію просто часу не залишиться.

— Що ж ви пропонуєте — сваритися з батьками?

— Звісно, ні. Наразі це не має сенсу: батьки бачать, що ти сама ще як слід не визначилася, і тому намагаються підібрати тобі майбутню професію, виходячи з потреб сучасного ринку праці. Лихо лише в тому, що перспективність тієї чи іншої професії — питання відносне. Приміром, сьогодні простіше знайти роботу висококласному програмістові, інженеру-машинобудівнику та кваліфікованому робітникові-будівельнику. Та через років зо два ринок насититься і знадобляться зовсім інші спеціальності. Тому йти за модою в цій справі не варто. А потім, якщо вибрана професія виявиться не до душі, висувати претензії батькам немає сенсу — змінити що-небудь вони вже не зможуть.

— Як же бути?

— Прислухатися уважніше до самої себе: якщо людина по-справжньому любить якусь справу, постійно удосконалює свою кваліфікацію, то вона завжди знайде можливість реалізувати себе й отримувати пристойну плату за свою працю — чи то юрист, художник чи вихователь у дитячому садку. Крім того, сьогодні є безліч можливостей зробити більш-менш об’єктивний вибір: є психологічні та психофізіологічні методики визначення схильностей і можливостей людини. Приміром, психофізіологи Київського національного університету розробили тести, яки визначають природні здібності людини: вміння орієнтуватися в незнайомій ситуації, швидкість реакції, кмітливість тощо. Пройшовши такий тест, нескладно визначитися з колом професій, які потребують саме таких здібностей, і відкинути ті, в яких, за фізіологічними показаннями, однозначно працювати не зможеш.

Як відзначають психологи, перехідний критичний період звичайно завершується формуванням такого поняття, як самовизначення, коли особистість, дорослішаючи, починає усвідомлювати себе повноправним членом суспільства. Відбувається це до 16—17 років, до моменту закінчення школи, коли гостро стоїть необхідність так чи інакше вирішити проблему свого майбутнього. Від романтичних мрій підлітка, пов’язаних із майбутнім, самовизначення відрізняється тим, що воно грунтується на вже стійко сформованих інтересах і прагненнях. Щоб зробити правильний вибір, юна людина повинна вміти реально враховувати свої можливості й узгоджувати їх із зовнішніми обставинами. Власне кажучи, питання «ким бути?» постає вже під закінчення 9-го класу, проте в цей період підлітки психологічно ще не готові до його вирішення. Багато хто й після 11-го класу не стає по-справжньому дорослим, не вміє приймати самостійних рішень і нести за них відповідальність. Найчастіше цю проблему вирішують за них дорослі і лише інколи — вони самі, та й то або випадково, або наслідуючи когось. Щасливі винятки — діти, які мають якісь спеціальні здібності або ж рано сформовані інтереси. Тому одне з головних завдань батьків школяра — допомогти дитині знайти справу, яка могла б її захопити. Зробити це не так уже й складно, і проконсультувати з цього питання може шкільний психолог.

Проте чинник захопленості тією чи іншою справою у виборі майбутньої професії відіграє в сучасних старшокласників далеко не домінуючу роль. Про це свідчать результати дослідження, проведеного нещодавно Інститутом проблем виховання АПН України. Основним орієнтиром при виборі професії виступають високий заробіток — 73%, можливість самовдосконалення — 43%, короткий робочий день — 42%, можливість досягти соціального визнання, тобто престижність — 40%, відповідність особистісним характеристикам — 24%. Серед чинників, які викликають негативне ставлення до тієї чи іншої професії, найчастіше називалися низький заробіток, невідповідність особистим схильностям і характеру, непрестижність. При цьому нерідко не лише діти, а й самі батьки мають дуже приблизне уявлення про ту професію, якої має навчитися, а потім і займатися нею все своє життя дитина.

...В українській мові слово «підліток» має дуже символічний смисл, ніби пояснює суть цього віку — на підльоті до дорослого життя. І для батьків, напевно, найголовніше — зуміти дати дитині правильний напрямок, не обламати відразу «крильця», які ледве пробиваються, щоб, зміцнівши, вона змогла пуститися у свій самостійний політ завдовжки із життя.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі