Молодь: чи є у дорослому світі щось, гідне освоєння?

Ті з нас, хто із захопленням зустрів незалежність країни, яка настала після пам’ятного для українців студентського голодування, завжди покладатимуться на сучасну молодь і вимагатимуть від неї навіть більше, ніж вона може дати соціуму. Адже на світанку незалежності більшості нас здавалося, що справжнє духовне переродження наших людей відбудеться впродовж життя одного покоління. Проте цього не сталося. Зараз полум’яні борці за незалежність, які перейшли в категорію середнього віку, намагаються бачити в теперішніх молодих свій запал і свою правду. Проте із запалом у юнацтва трохи не склалося…

Молодь не претендує на те, щоб запалити своїм бажанням змін усе суспільство. Але, з іншого боку, вона не здатна просто «жевріти», бо ж, за визначенням, щасливіша за людей середнього і старшого віку. Вона не притлумлює свого максималізму, проте дуже слабко «витрачає» себе на оточення. А хіба намагання просто вижити не є ознакою великої розгубленості?

Це засвідчують результати соціально-психо­логічного опитування Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Наш спів­розмовник - доктор психологічних наук, завідувач лабораторії психології мас і спільнот інституту Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ.

Як приборкати лихий світ

- Молодь і не повинна мати якесь ідеологічне, моральне чи психологічне «ядро»: у неї ще формується бажання прийняти дорослий світ, увійти в нього, адже вийшла вона з дитинства… Тому молодь трохи «розхристана» і має право такою бути, але вона дивиться в майбутнє й готова до розвитку. Натомість старше покоління часто-густо розчароване, анемічне й аномічне.

Нашій молоді дісталося аномічне суспільство (аномія - це стан, коли в соціумі порушилися попередні норми та цінності, втрачено критерії правильного і неправильного, а нових сус­пільст­во ще не виробило). Ано­мія зменшувалася в період Май­дану, коли добра половина людей точно знала, що потрібно робити. Потім аномія знову посилилася. Криза 2008-2009 років - це для нас лише фрагмент без­перервної кризи, в якій ми пере­буваємо десь із середини 80-х років минулого століття, - кризи розвалу радянської системи, що затягнулася на кілька поко­лінь. Вихід із цієї кризи буде пос­туповим і триватиме ще з кількадесят років.

- На мою думку, молодь нині становить ніби окремішню когорту зі своєю «життєвою філософією». Наприклад, з-поміж усього загалу молодь найменше схильна довіряти людям. Не згодні з твердженням, що людям можна до­віряти, 55,3% молодих людей, 39,7% тих, кому від 30 до 49 років, і 36,3% тих, кому понад 50 років. Згодні всього 18,1% молодих, 26,1% людей середнього віку і 35,4% тих, кому понад 50 років. Тобто виходить, що найбільш впевненими в житті почуваються старші люди?

- Насамперед слід зазначити, що дані нашого опитування не є репрезентативними для всього суспільства. Було опитано мешканців шести міст - Донецька, Києва, Львова, Одеси, Севастополя, Харкова. Ми не мали на меті визначити точні відсотки, а йшлося, радше, про виявлення основних соціально-психологічних тенденцій розвит­ку масових настроїв. Що ж до молоді, то саме від старших людей, як від взірців, вона переймає ставлення до всього, що відбувається навколо, у тому числі й нарікання (сама молодь ще не здатна нарікати «по-дорослому»). Це обертається чималою недовірою до сучасного світу. Додайте до цього юнацький максималізм: молодь істотно переоцінює значення поточних подій та ситуативного спілкування, не думаючи про те, що завтра або за тиждень вони, можливо, не матимуть жодного значення. Молодь також схильна до епатажу, полюбляє само­стверджуватися за рахунок знецінення інших. Ця властивість має особливий вияв у старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці і може тривати до 20-25 років. Знецінити іншу позицію, применшити значущість чиїхось думок - це для молоді приблизно те саме, що заявити: «Дивіться, досі мене не було, а тепер я з’явився на світ!»

Молодь прагне самостійності й незалежності, але здебільшого дуже залежить від свого оточення - рідних та ровесників. Спілкуючись із ними, вона навчається взаємно визначати позиції, зав’язувати стосунки: ця сфера для молоді «гарячіша», ніж для старших за віком людей. Загалом, можна сказати, що молодь має психологічне право бути до певної міри наївно-екзальтованою.

- Ви запропонували людям різного віку «розмістити» себе на п’яти сходинках, які б визначили їхній соціальний статус. Найменше молодих людей (2,4%) зазначили, що перебувають на найнижчому щаблі і 9,5% - на високому, мало - на низькому (17,5%). Найбільше молоді - на середньому щаблі (69%). І на кілька сотих відсотка молодь поступається людям середнього віку щодо найвищої позиції (1,43% молоді та 1,49% останніх). Але все одно це мізерні цифри, і постає додаткове запитання: що наші люди розуміють під середнім рівнем? Може, це просто уміння вписуватися в межі бюджетної зарплатні?

- Молодь тут відрізняється від старших за неї вікових груп. Середнє покоління краще дає собі раду в економічному житті, активно стверджується і шукає себе, не вдаючись до зайвих крайнощів. Проте, порівняно з літніми людьми, молодь менш безпорадна, намагається знайти власне місце під сонцем, увійти в доросле суспільство, подолати певний страх перед зрілим самостійним життям. А найбільш розгублене й дезадаптоване сьогодні - старше покоління: колись сформовані погляди і навички вже не спрацьовують, а на вироб­лення нових бракує сил, часу, бажання.

Що ж до розуміння середнього рівня, то воно дуже розмаїте і насамперед визначається порівнянням себе з оточенням. Деякі респонденти, наприклад, роз­межо­вують для себе свій матеріальний і соціальний статус: наскільки вони є забезпеченими, і наскільки їх поважають люди. Особливо гостро це питання стоїть перед незаможними людьми, чия самооцінка, як правило, вища за рівень їхніх статків.

- Молодь найбільше за всіх опитаних покладається на сім’ю (65,7%), не розраховує на неї 34,2%. Це мало чи багато?

- Це нормально, бо приблизно двом третинам населення властиво покладатися на сім’ю. Це для них інстанція, яка може допомогти. Характерно, що половина молоді має на увазі батьківську сім’ю, а половина - вже свою власну.

Самостійність «стихії»

- Серед молоді найменший відсоток (5,2%) зовсім незадоволених життям; серед людей середнього віку - 9,5%; серед тих, кому за 50 років, - 17,2%. Радше, задоволені життям 45,2% молодих, цілком задоволені -17,3%. За цими показниками молодь випереджає старших, хоча 16,5% завагалися з відповіддю.

- Молодь завжди почувається щасливішою за старших людей, це особливість її психічного і фізіологічного стану. Попри всі труднощі вікового самоствердження, драматичне сприймання свого невисокого соціального статусу, молодь має і внутрішні, і зовнішні резерви бути задоволеною своїм життям.

- На друзів не розраховують 75,8% молодих. Це менше, ніж відповідний показник старших. Розраховують на друзів 24,1% молодих, і це найбільший відсоток. Чи не свідчать зазначені цифри про занепад поняття дружби?

- Молоді люди частіше спираються на себе, на Бога і на сім’ю. Останнім часом психологічна важливість дружби зменшилася, хоча точних даних тут немає. Мабуть, це пов’язано із загальною індивідуалізацією нашого суспільства, коли кожен має сам подбати про себе (у цьому є свої позитивні і негативні сторони). Потреба мати друзів - одна з «екстернальних» потреб людини, коли вона схильна піддаватися впливу інших людей або зовнішніх обставин. А така схильність, тільки різною мірою, притаманна нам усім.

- Наші люди майже тотально не розраховують на державу, проте молодь - на якийсь відсоток більше (98,7%). Розраховують - 1,2%, а у віці понад 50 років - 4,8%. 66,3% молоді розраховують у житті на себе, 33,6% на себе не розраховують (так відповіли 36,2% людей середнього віку і 38,4% старших).

- У суспільстві поступово знижується рівень патерналізму - залежності від держави. Водночас така залежність досі дуже висока, хоча громадяни часто-густо цього не усвідомлюють. Особливо патерналістськи налаштовані представники старшого покоління, проте держава вже давно не справджує їхніх сподівань, через що роздратовані люди у свій спосіб протестують, викреслюючи державу зі своїх пріоритетів. Молодь легше навчається розраховувати в житті на власні сили, вона вільніша від обіцянок і ласки держави.

- Сумно, що на освіту розраховують усього 1,6% молоді, це найменше (на освіту розраховують 3% людей середнього віку та 2,7% - старшого віку).

- Освіта не сприймається як надзвичайна цінність. Можливо, такій оцінці посприяв досвід попередніх років, коли можна було розбагатіти без особливої освіченості. Проте чимало людей вважають, що освіта розширює їхні можливості. Сьогодні стає дедалі очевидніше, що багато тих, хто в 90-х роках минулого століття відмовився від навчання й пішов заробляти гроші, програли, а цікавіше й повноцінніше живуть люди освічені. До того ж вища освіта сьогодні стала цілком доступною для більшості (хоча є підстави журитися з приводу її загального рівня).

- Сучасне життя викликає ін­терес у 31,7% молоді, це всьо­го на 4% більше, ніж відпо­відний показник людей середнього віку. Радість сучасне життя викликає у 4,2% молодих. Відчуття подиву життя дарує 25,7% молодих. Горе відчувають найменше молоді - 5,2%, так само, як гнів (15,9%) і відразу (19,2%). Відчуття страху притаманне 16,6% молоді. Це найменше серед вікових груп. Відчуття сорому притаманне 36,6% молоді - найнижчий показник, як і відчуття провини (1,8%).

- Серед десятка запропонованих для оцінки почуттів стосовно теперішнього історичного періоду на перше місце вийшов сором. Далі йдуть інтерес (найбільше його серед молоді), подив, гнів, огида, зневага, страх. Переважання відчуття сорому можна розглядати до певної міри як позитивний результат, адже після сорому має прийти намагання щось зробити, аби його позбутися.

- Ви ставили запитання, яким методам залучення громадян до активного громадського життя віддають перевагу люди. За соцопитування висловилося найменше молодих людей -30,7%. Громадські акції вважають ефективними 26,7% молоді (25,6% - люди середнього віку, 30,2% - люди віком понад 50 років). Корисні справи - 51,8% молодих людей (53,6% людей середнього віку і 48,5% старших людей). Молодь найчастіше віддавала голоси за маніпуляцію (10,5%), за тренінги (15,7%) і методи психотерапії (10,5%).

- Респонденти різного віку найчастіше висловлювалися за участь у суспільно корисних справах, інформування про результати соціологічних опитувань та участь у гучних громадських акціях. Водночас молодь відносно частіше звертала увагу на такі «модні» засоби впливу на свідомість, як психологічні тренінги, індивідуальна психотерапія та прихований маніпуляторний вплив. Середнє і старше покоління давало більш виважені й раціональні оцінки.

- Щодо тези про перетворення якомога більшої кількості громадян на приватних влас­ників як запоруки економіч­ного процвітання... Зразу впала в око величезна кіль­кість тих, хто завагався з відповіддю, - 40,6% молоді, 37,3% людей середнього віку і 34,7% людей віком понад 50 років. Погоджується з цим найменше молоді - 29,5%. Навіть люди віком понад п’ят­десят років дали відпо­відь на рівні 33,2%. Не згодні з цією тезою 29,7% молодих людей, 24% людей середнього віку і 31,9% - старшого. Я очікувала вищої активності в таких ділових питаннях від молоді, тим більше що вона ще не має негативного досвіду, пов’язаного з таким вибором.

- Люди нібито знають, що треба змінювати життя, запроваджувати якісь реформи. Але коли йдеться про справжній зміст реформ - приватизацію, зростання безробіття, зменшення соціального захисту тощо - більшість перестає їх хотіти. Зокрема що стосується приватизації. Вона, як відомо, відбулася дуже несправедливо і має погані асоціації в людей. Як наслідок, лише третина респондентів підтримує приватизацію. (І це в містах, а в селах ця частка ще нижча.) Особливо дивує найнижча підтримка приватизації молоддю. Мабуть, річ тут у переконаності в неминучому порушенні соціальної справедливості, що його найгостріше переживають саме молоді громадяни.

- З тезою, що давно настав час піднімати народ на боротьбу проти влади, неспроможної керувати країною, погодилися 56,9% молодих людей, 49,8% людей середнього віку і 46,3% старших. Найменше з цим незгодні молоді - 16,4%. І завагалися з відпо­віддю 26,6% молодих.

- Молодь завжди більше готова йти на барикади. Старші люди зважують, що можуть втратити, а чого - досягти, вдаючись до протестних дій. Проте й серед них висока частка тих, хто вважає, що слід піднімати народ на боротьбу. Якщо до цього справді дійде, то реальна кількість людей, які вийдуть на вулиці, буде в кілька разів меншою. Але відомо, що для здійснення революції достатньо й 5% населення.

- Найменше молоді (70,1%) вважає, що найбільша біда - це недотримання законів. Серед старших людей віком за п’ятдесят років такої думки дотримуються 82,5%. Серед молоді найбільше незгодних із цим твердженням - 8,7%, як і тих, хто завагався з відповіддю. Чи означає це, що молодь планує «сама писати собі закони» у корумпованому суспільстві?

- Молодь легше ставиться до порушення законів, бо її історичне і психологічне призначення - ламати старі норми та встановлювати нові. Якщо наявні закони видаються такими, що гальмують розвиток суспільства, то чом би їх не порушити? Але не забуваймо, що все-таки переважна більшість молоді також висловлюється проти такого порушення.