Мистецтво публічної інтимності

Звичка писати щоденники — далеко не нова. Столітті, приміром, у XVIII—XIX більша частина людей, котрі претендували навіть не на «високу культуру», а просто на достойний рівень грамотності, не цуралася цієї справи. Просмажені сонцем офіцери Британської імперії в африканських саванах та індійських джунглях, тургенєвські панни в російських маєтках — усі вважали за доречне вести щоденники. А інколи навіть їх публікувати. Хоча, звісно, були і набагато старші зразки жанру. Досить згадати славнозвісні «Записки біля узголів’я» Сей-Сенагон. Правда, це, радше, чиста література, ніж щоденник.

Натомість у більшості з нас, народжених у період «всезагальної грамотності», саме слово «щоденник» асоціюється головно з нехитро розлінованим кондуїтом шкільної успішності, який ані до літератури, ані до будь-якого іншого способу самовираження жодного стосунку не мав.

Семимильний поступ інформаційних технологій, здається, вдихнув у мистецтво писання щоденників нове життя — у вигляді блогів. Блоги (від англійського blog — web-log, букв. «список у мережі») — це розміщені у вільному доступі короткі нотатки «щоденникового» плану на абсолютно довільні теми: хоч про погоду, хоч про комп’ютери, хоч про фашизм купно з нетрадиційним сексом. Нотатки, зазвичай максимально суб’єктивні, пишуться «на одному диханні» — часто як реакція на якусь подію, новину тощо. Писати й розміщувати в Інтернеті їх максимально просто. Нехитре програмне забезпечення дозволяє звести технічний бік справи до натискання на одну-дві кнопки — як на форумах чи гостьових книгах. До кожного запису читачі й поціновувачі зазвичай можуть додати свої численні коментарі. Справді цікаві блоги читають сотні користувачів і додають у своїх блогах посилання на них чи надсилають своїм друзям рекомендацію сходити за відповідною адресою. Коли приходять друзі — кількість читачів цікавого блогу зростає інколи до сотень тисяч за кілька днів.

Про кількість блогів можна сказати одне — «дуже багато», бо точнішу статистику вести майже неможливо. Блоги є як на велетенських, призначених для ведення блогів, порталах (www.livejournal.com, www.blogger.com, www.xanga.com і десятки інших), так і на тисячах невеликих сайтів, десятках і сотнях тисяч домашніх сторінок. Здобувши шалену популярність в англомовному секторі Інтернету, вони активно завойовують і національні сегменти.

Причини популярності блогів достатньо прозорі. По-перше, аби створити блог, не потрібні ніякі особливі ресурси. Не потрібно, як у випадку з домашньою сторінкою, купувати хостинг і вчити «мову гіпертексту» (чи йти на безплатно-рекламний Народ.ru й купувати за 10 гривень «майже ліцензійний» Frontpage — для тих, кому витрачати гроші і вчитися не дозволяє життєва позиція). З блогом усе просто — кілька хвилин на реєстрацію, і вже можна писати «що-небудь в Інтернет». По-друге, блог — чудовий спосіб привернути до себе увагу, без чого деякі люди існування свого не мислять. Усі знайомі, з якими не вдається поспілкуватися по телефону у зв’язку з обмеженою кількістю годин у добі, можуть, принаймні теоретично, зайти на відповідну сторінку й перечитати свіжі думки і враження. По-третє, блог — чудовий спосіб відзначити власну оригінальність і особливість, відчути свою відмінність від інших. Вочевидь, існує велика кількість різних «по-четверте» і «по-п’яте» — але все це надто вже індивідуально.

У деяких ситуаціях блог може зіграти зі своїм автором прикрий жарт. Наприклад, ситуації, коли людей у західних компаніях викидали з роботи за надто несхвальні й відверті опуси про начальство, стиль керування в компанії і т.д., вже давно перестали бути поодинокими. Це при тому, що на очі широкій громадськості потрапляли випадки з більш-менш відвертим формулюванням. А, вочевидь, існують і чималі когорти безіменних блоггерів, які намагалися здійснити спробу публічного визначення видової приналежності колег чи керівництва, купно з діагностикою їхніх нетрадиційних хвороб, а невдовзі були звільнені за профнепридатність, порушення дисципліни чи що-небудь іще, розумне, добре й вічне. Коли говориш, що думаєш…

Врешті, кар’єрні негаразди — далеко не найстрашніше, що може трапитися з людиною. На початку лютого в Ірані заарештували Араша Сігарші, редактора однієї з іранських газет, за те, що він дозволив собі у своєму веб-щоденнику покритикувати владу за арешт іншого журналіста. Вирок «революційного суду» був швидкий і переконливий — 14 років тюремного ув’язнення за «контрреволюційну діяльність». На думку численних правозахисників, така жорстка реакція була зумовлена бажанням влаштувати показову розправу і налякати інших журналістів та блоггерів. Така от непряма форма визнання популярності нового виду медіа.

22 лютого міжнародний Комітет захисту блоггерів провів акцію на захист Араша Сігарші. Сайт акції відвідало понад десять тисяч користувачів, із яких 10% були іранцями. Керівник Комітету захисту блоггерів Курт Хопкінс заявив, що «очі восьми мільйонів блоггерів сфокусовані зараз на Ірані. Мулли не зможуть зробити жодного руху без того, щоби він не був помічений усією блогосферою». Як саме всевидющі очі «блогосфери» зможуть вплинути на свавілля релігійних лідерів, Хопкінс, на жаль, не уточнив. Хоча не слід виключати, що відчуття підтримки й уваги з боку «великої землі» якщо й не скоротить терміни тюремного ув’язнення, то принесе хоч трохи розради у неволі.

До речі, вже легендарними стали блоги мешканців Багдада, писані під час американських бомбардувань. Люди писали про страх, біль і страждання — про те, чим вони жили і що їх по-справжньому хвилювало. І це, здається, був єдиний спосіб глянути на ту війну зсередини — бо і в популярних телерепортажах CNN, і на істотно менш популярних сайтах іракських офіційних установ усе виглядало чомусь радикально інакше...

З цього погляду, блоги є винаходом надзвичайно корисним. У міру того, як не тільки традиційні радіо та телебачення, а й потужні новинні сайти стають дедалі залежнішими від фінансових та політичних кіл, саме такий екстремально простий і загальнодосяжний спосіб передачі інформації може стати у пригоді всім, хто сумнівається в «офіційній лінії». І якщо інформація буде правдоподібною, цікавою і по можливості добре написаною, вона обов’язково знайде свого читача.

Хоча, на жаль, 99 відсотків сучасних блогів ані цікавістю, ані актуальністю не відзначаються. Бо наповнені вони, у кращому випадку, невигадливими враженнями від прочитаних новин і, окрім того, реляціями про перемоги над зеленим змієм та скиглінням над власною тяжкою офісно-менеджерською долею, котрі чергуються з вузькозрозумілими й вузькоцікавими плітками.

А загалом, спостерігаючи за зростанням популярності блогів, можна помітити певні «історичні закономірності». Перші автори, частіше різнобічно (і орфографічно, до речі, теж) освічені люди, використовували зручну технологію для того, щоби поділитися зі світом своїми, зазвичай цікавими, думками та враженнями. Це коли блогів були тисячі чи десятки тисяч. Разом зі зростанням популярності прийшла наступна хвиля блоггерів, яким хотілося бути схожими на перших. У міру сил вони розвивали й поглиблювали теми найпопулярніших блоггерів, час від часу пропонуючи щось своє, нове й унікальне. Це коли кількість досягла сотень тисяч. А потім прийшла остання, наймасовіша хвиля користувачів, яким просто хотілося мати блог, щоб відчути себе причетним до високих технологій і мати змогу похизуватися перед друзями, або для чого завгодно іще, але зовсім не тому, що їм було що сказати світові. Як наслідок — переважна більшість блогів засяяла літературними перлами на кшталт «Як ми вчора відтягнулися! Не так, звичайно, як два тижні тому (див. стор. «Два тижні тому»), але куди крутіше, ніж позавчора (див. стор. «Позавчора»). Ну просто відпадно відтягнулися!». І так сто тисяч разів — з різницею тільки у кількості й місцезнаходженні орфографічних помилок.

Врешті, дивуватися тут особливо не доводиться. Блог — не замінник відсутнього літературного хисту чи журналістського таланту, і навіть не якась принципово нова галузь літератури. Це всього лише зручний засіб, який дозволяє донести свої думки до досить широкої аудиторії — за умови, що вони оту аудиторію таки зацікавлять. Засіб технічно нескладний, куди як економніший за веб-сайти (не кажучи вже про газети чи телебачення). Тому, якщо комусь хочеться і можеться сказати щось користувачам Інтернету — близьким і далеким, знайомим і не дуже, — не варто гаяти час, слід реєструвати блог!