МИКОЛА КОЛЕССА: СТОЛІТНІЙ РУБІЖ ПЕРЕЙДЕНО

Шостого грудня 2003 року народний артист України, академік, Герой України, повний кавалер ордена «За заслуги», львівський композитор і диригент Микола Філаретович Колесса зустріне свій столітній ювілей разом із родичами, численними шанувальниками його таланту, музикантами. Цій даті присвячуватимуться ще багато музичних подій. Творчість композитора, а також усе подвижницьке життя його батька Філарета Колесси вже сьогодні надбання України, її гордість. Попри свій поважний вік, Микола Філаретович готується до участі в торжествах у Львівській опері. Каже, і не мріяв ніколи, що доживе до ста років...

Ми розмовляємо в квартирі композитора, де все зберігає пам’ять про життя великої творчої родини. Радісно було усвідомлювати, що ця велика людина залишилася таким же привітним, уважним і балакучим співрозмовником, як і три роки тому, коли ми вперше познайомилися. Він практично не змінився, ось тільки майже не пересувається: після чергового падіння, отримавши серйозний перелом ноги, Микола Філаретович прикутий до крісла. Але пам’ять, здатність мислити, аналізувати залишилися колишніми. Його й сьогодні цікаво слухати. Згадує, як ще учнем гімназії із захопленням слухав в авторському виконанні твори композитора Барвинського та мріяв про музичне майбутнє. Проте в ті роки мало хто міг дозволити собі жити «з музики». Тому батьки М.Колесси визначили йому лікарське майбутнє й відправили на навчання до Кракова. Не минуло й півроку, як молодий Колесса, котрого вели доля та Всевишній, купив квиток у Краківську оперу на Дев’яту симфонію Бетховена, яка з перших акордів вразила його до глибини душі так, що ні про що інше, крім музики, він думати та мріяти вже не міг. Батько Миколи Колесси також був самобутнім музикантом, знавцем, шанувальником і збирачем народної музики. Із батьківського благословення молода людина вирушає в Прагу, до знаменитого Вітезслава Новака, де проходить свої музичні університети. Дипломна робота М.Колесси мала великий успіх. Проте в рідному Львові талановитого композитора й диригента не прийняли в музичний вуз, хоч його батько і входив до правління музичного інституту. Колесса змушений був їздити на заробітки в невеликі районні містечка, організовував і керував хорами, поки в музвузі не запровадили новий фах — диригування. Тоді, пройшовши атестацію, Микола Колесса отримав посаду й улюблену роботу, яка дала йому стимул і натхнення на багато років. Композитор і сьогодні продовжує жити музикою й усім, що її оточує. Прекрасно поінформований про всі музичні події, які відбуваються у Львові. Один раз чи двічі на місяць рідні організують Миколі Філаретовичу виїзди на концерти до філармонії, опери. У жовтні він був присутній на торжествах, присвячених 150-літтю Львівської музичної академії імені М.Лисенка, де пропрацював багато років. Два роки тому він ще викладав там диригування, потім передав цю естафету онуку, також його учневі — Яремі Колессі. На ювілейному концерті онук диригуватиме симфонічним оркестром Львівської філармонії, у чиєму виконанні пролунають твори його знаменитого діда.

Сам же Микола Філаретович розповідає, що досі в його голові народжується музика, тільки записати вже не може — руки не слухаються. А до 90 років працював продуктивно. Але час не можна повернути назад. Із радістю розповідає, що недавно онука надіслала йому з Америки компакт-диск із записом його вокальних творів 20—25-літньої давнини.

У кімнаті-кабінеті Колесси — портрети, що стали рідними за багато років, картини, скульптури, рояль, стелажі з книжками. Дивно, але досі Микола Філаретович пам’ятає, де які книжки стоять, каже, що треба б нарешті скласти їхній каталог. На письмовому столі, до якого він, здається, приріс, лежить незмінна люлька. Разів зо два на день композитор ще не відмовляє собі в задоволенні її викурити. Нерідко під настрій із задоволенням заспіває пісню, а голос у нього й нині досить сильний, колоритний. Чує також непогано, правда, говорити стає дедалі важче, «здають» і очі. Але це «дрібниці» життя, і навіть не хочеться вірити, що цій людині вже сто років! Бог зберігає йому життя. Отже, не все ще зроблено, не все сказано, не все пройдено...