Михайло Литвинюк: «Портал» — трансляція у світ

До нас приїдуть Роберт Шеклі й Анджей Сапковський. А також інші відомі письменники, перекладачі, художники, видавці та розробники комп’ютерних ігор із Росії, Польщі, Німеччини, Італії, Великобританії, Болгарії, Данії тощо. Будуть презентації, семінари, кінопокази, книжкова й комп’ютерна ярмарки та багато іншого. У рамках Фантастичного комп’ютерного тижня у квітневому Києві пройдуть міжнародний фестиваль розробників комп’ютерних ігор «Ігроград», ярмарок комп’ютерної техніки «Мій комп’ютер» і міжнародна асамблея фантастики «Портал-2005».

Якщо від слова «комп’ютер» та похідних від нього ще не дуже миготить в очах, повторю його ще один раз. Організатор акції, яка об’єднує в собі один із найперспективніших у світі видів бізнесу з потужною культурною складовою, — видавничий дім «Мой компьютер», що міцно завоював молоду й просунуту аудиторію журналами відповідної тематики, а за останні два роки — і товстим літературним часописом «Реальность фантастики». Голова оргкомітету — директор «Моего компьютера» Михайло Литвинюк.

— Ринок комп’ютерних видань на сьогодні, з одного боку, дуже перспективний напрям, а з іншого — висококонкурентний. Як ви знайшли в ньому свою нішу?

— Коли ми виходили на ринок, а це було в знаменитому серпні 1998-го, конкуренції, принаймні на ринку видань, спрямованих на кінцевого користувача, не було взагалі. Ми стартували з таким проектом першими, завоювали свого читача і зберігаємо цю аудиторію за собою досі.

— Хто ваш читач: грубо кажучи, хакер чи «чайник»?

— Не хакер і не «чайник». Коли ми розпочинали, більшість наших читачів були студентами. За час, який минув відтоді, наш читач виріс, тепер це досить просунутий користувач: приблизно таке саме ставлення було у 80-х роках до радіолюбительства. Це їхнє захоплення, до якого вони ставляться дуже серйозно, використовуючи його в роботі, у бізнесі, але при цьому комп’ютер — їхня давня і глибока любов.

— Як у видавничому домі «Мой компьютер» виникла «змичка» комп’ютерної тематики з фантастикою?

— Через комп’ютерні ігри. З 2000 року ми випускаємо щотижневий журнал «Мой компьютер игровой» — на сьогодні єдиний ігровий тижневик у Європі. Ми поставили перед собою завдання описувати ігри в такий спосіб, якого і тоді, і досі ніхто більше не застосовує. Ми хотіли передати не так технічні особливості «іграшки» та її проходження, як враження, що їх отримує від неї гравець. Це завдання вже художнє — і, напевно, тому в рядах «Моего компьютера игрового» виявилися давні любителі фантастики, які ще у 80—90-ті роки належали до світу фендому. І коли зародилася ідея окремого літературного проекту, журналу фантастики, давні зв’язки цих людей із відомими авторами — такими, як Марина і Сергій Дяченки, Генрі Лайон Олді, Сергій Лук’яненко, Володимир Васильєв та багато-багато інших, — дозволили нам відразу ж, із перших номерів, отримати шановану автуру. З іншого боку, ми завжди були відкриті для молодих. Усе це й робить часопис популярним.

— Ви щойно приїхали з підмосковного конвенту фантастів Роскон. Цікаво було?

— Ну, ми не вперше на конвентах... Роскон — це центр зустрічі російськомовних авторів фантастики з усіх країв світу. Зустрітися з людьми, котрих ти читаєш, поважаєш, розумієш, любиш, завжди, звісно, приємно й цікаво. Але цей Роскон був надзвичайно тяжкий у моральному плані. Всі ми знаємо про напруженість у стосунках між людьми з України й Росії, яка виникла з приводу нашої помаранчевої революції, і це на конвенті позначилося. Питання політики, що постійно порушувалося в середовищі людей, котрі завжди були аполітичними, плюс розмови про події, які для нас, киян, уже залишилися в минулому, — все це не так навіть дратувало, як стомлювало, адже історія не має умовного способу.

— Чи можна сказати, що «Портал» певною мірою орієнтується на Роскон та інші конвенти? Чи є принципова відмінність?

— Є велика принципова відмінність. Українських конвентів на сьогодні два: «Портал», який проходить у Києві в квітні, і «Зоряний міст», який проходить у вересні в Харкові. Обидва вони спрямовані назовні, їх призначення — залучити якнайбільше людей до фантастики як до певного культурного феномена, вони намагаються транслювати її у світ. А російські конвенти — «Интерпресскон», «Роскон», «Странник» — спрямовані всередину фендому, це, грубо кажучи, міжсобойчик, захід для своїх, що також необхідно. Але трансляції у світ практично не відбувається. А ми намагаємося донести те, що робиться у фантастиці, що таке фантастика взагалі, до якомога ширшої аудиторії.

— Ще одна особливість «Порталу» — разом із ним проводяться і фестиваль розробників комп’ютерних ігор «Ігроград», і комп’ютерний ярмарок. Що для вас як голови оргкомітету все-таки первинне у цьому заході: бізнес чи культурна складова?

— Як для голови оргкомітету, напевно, важливіший культурний аспект. Як для людини, котра займається бізнесом, досить важлива і бізнес-складова. Це нерозривно. Ми будуємо свій бізнес на тому, що намагаємося, шаблонно кажучи, нести культуру в маси. Ми щиро ставимо перед собою досить високі планки, пріоритети, які традиційно в нас у країні з поняттям «бізнес» не асоціюються. Це стосується і наших комп’ютерних видань, і «Реальности фантастики».

— На «Порталі-2004» було помітно, що комп’ютерна і фантастична тусовки групувалися за інтересами й не дуже контактували. Що ви плануєте зробити нинішнього року для успішнішого взаємопроникнення дуже різних складових «Порталу»?

— Торішній захід був для нас першою спробою з’єднати ці дві тусовки, що виявилося досить важко, головним чином через різний вік метрів однієї й іншої тусовок. Якщо дев’яносто відсотків тих, хто займається розробкою комп’ютерних ігор, віком до тридцяти років, то дев’яносто відсотків письменників, хоч якось помітних у фантастичній літературі, у віці за тридцять. Отож наявний певний конфлікт поколінь. У 2004-му відбулося їхнє знайомство, уже підписано реальні контракти між письменниками та студіями розробників — і, ми вважаємо, перший млинець зовсім не став грудкою. Певна річ, хотілося б тіснішого братання, але не вийшло. Ми вже проаналізували причини цього і намагатимемося бути певною посередницькою ланкою між розробниками ігор та письменниками, не намагаючись перезнайомити всіх із усіма.

— «Портал» заявлено як міжнародний захід, у релізі ви перелічуєте майже десяток країн, звідки очікуєте гостей. Знову ж, це бізнес-контакти чи культурні? Як ви їх налагоджуєте?

— На сьогодні це в основному культурні контакти, хоча ми не виключаємо й появи бізнес-складової — літагентств. Ми багато розмірковуємо над цим, але поки що в нас бракує пороху. Можливо, до Єврокону — він пройде в Києві 2006 року — ми дозріємо до створення літагентства, яке займеться трансляцією українських авторів за кордон: організацією видання їхніх творів у фантастичній пресі, випуском окремих книжок... Але для всього цього потрібна попередня культурна робота, зацікавленість західної культури в отриманні свіжої крові від нас.

— Ви чекаєте Шеклі й Сапковського. Чим вдалося їх спокусити?

— Переговори і з Шеклі, і з Сапковським пройшли ще торік у серпні на Євроконі в Пловдиві, де «Реальность фантастики» було названо найкращим журналом Європи, а Київ здобув право провести Єврокон-2006, це вперше в СНД. І ми, натхнені, звернулися до почесних гостей Єврокону-2004 Роберта Шеклі й Анджея Сапковського, попросили їх приїхати до нас 2005 року, напередодні Єврокону. Слід віддати належне Шеклі: він погодився відразу, а крім того, звернувся з величезним проханням забезпечити йому поїздку до Одеси — у нього, з’ясувалося, є одеське коріння. Анджей Сапковський також залюбки пішов нам назустріч. Тим паче що очікується дуже цікава змичка: на фестиваль «Ігроград» приїжджають розробники іграшки «Відьмак» за найвідомішим однойменним романом Сапковського — для нас це символічно.

— Найпотужніший десант на українських конвентах традиційно російський. Чи не побояться росіяни тепер до нас їхати?

— Судячи з результатів переговорів і неформального спілкування на Росконі, російська делегація нинішнього року буде набагато більшою, ніж минулого. Спрацьовує проста цікавість: подивитися, що ж насправді тут відбувається.

— Сергій Лук’яненко буде?

— Так, і нас це тішить. Хотілося б, звісно, уникнути політичних моментів: усе-таки Сергій не політик, а письменник, людина досить емоційна, і ми вважаємо, що розбиратися все життя, чому він написав свого знаменитого листа... та воно того не варте. Нехай людина приїде й подивиться. Однак переконати на словах одне одного два різні табори не зможуть, тут розсудять лише час і справи. Вся надія на те, що наша влада, за яку ми боролися, виявиться гідною цієї боротьби, і тоді ця суперечка вирішиться сама собою.