Міфи про Росію. Повернути СРСР

Поділитися
Одна з найстійкіших і найбезглуздіших легенд про сучасну Росію — страшна казка про те, як вона мріє повернутися в 1991 рік. Тобто відновити СРСР у колишньому складі і підпорядкувати домініони. О, якби ж то. Це принаймні було б осмислено.

Одна з найстійкіших і найбезглуздіших легенд про сучасну Росію - страшна казка про те, як вона мріє повернутися в 1991 рік. Тобто відновити СРСР у колишньому складі і підпорядкувати домініони.

О, якби ж то. Це принаймні було б осмислено. Імперська ідея нездійсненна, але як мрія - прекрасна і плідна. Ніхто ж не каже, скажімо, про досягнення Царства Небесного за життя, але мріяти не заборониш, без цієї установки будь-яка віра позбавлена сенсу. Досконалість ховається десь удалині, але треба хоч курс на неї тримати... Нинішня Росія, на жаль, хоче зовсім іншого. Імперські ідеали - вибір незначної і не вельми впливової частини населення. Кажу не про ґрунтовників і не про ура-патріотів, якраз схиблених на ідеї мононаціональної «Росії без чурок», - а про тих небагатьох, кому малюється великий цивілізаторський проект. Навіть ці утопісти, однак, у душі розуміють, що в ролі цивілізатора Росія сьогодні неспроможна. Великого проекту, який ми могли б нести вдячним сателітам, не видно й близько. Себе цивілізувати не можемо, Сибір би втримати, а ви - імперію... Ні, хлопці, не з нашим щастям.

Скажу більше - у сьогоднішній Росії панує доктрина значно страшніша, а саме ізоляціонізм, програшний за визначенням. Імперська свідомість передбачає експансію, поширення власних правил та уявлень на інший світ, упевненість у своїй конкурентоспроможності - ми ж сьогодні саме в цю конкурентоспроможність не віримо, намагаючись закритися від будь-яких впливів і віянь, і далі наполягаючи на тому ж таки особливому шляху, на шкідливості запозичень, на підтримці вітчизняного виробника і квотуванні закордонного. Гасло «суверенної демократії» на ділі відбиває саме це, а зовсім не бажання вирішувати свої завдання самотужки. Ми вже давно кермуємо самі, ніхто нам не указ. Суверенна демократія - це коли для нас не існує світового досвіду, а наш, з огляду на його унікальність, не підходить для решти світу. Я вже не кажу про низові, але потужні ксенофобські настрої: адже імперський проект перед­бачає, що столицю імперії - подібно до радянської Москви - наводнять середньоазійські, слов’янські, прибалтійські гості... Хто хоче цього в сьогоднішній Росії, де й свої брюнети почуваються непевно? Воно, звісно, добре бути суто російською імперією, і окремі націоналісти малюють собі саме такий проект - з імперською завойовницькою міццю, непорушною владною вертикаллю, жорстокою елітою, набраною за принципом негативної селекції, і нещасним народом у ролі експлуатованих дикунів. Але таких садистів-державників, по-перше, небагато - а по-друге, для близького зарубіжжя вони вже точно безпечні. Усі їхні войовничі потенції спрямовані на винищення власних незгодних - щоб чужі боялися.

Тож, на жаль, про відновлення імперії не мріє в Росії ніхто. А шкода. Хороша чи погана була та імперія - принаймні на рівні проголошуваних нею доктрин вона була значно краща за нинішнє середньовіччя, в яке скотилася і Росія, і значна частина її колишніх супутників.

Інша річ, що переважна більшість російського населення - і тут розбіжностей не видно - усе ж мріє, і не без підстав, про дружнє ставлення так званого СНД. Про ностальгію, із якою ми думали б одне про одне. Про дружню лояльність, чи що. Прикро ж, коли вчо­рашня дружина розповідає новому чоловікові про те, як жахливо ти хропів, як бив її сп’яну і як від тебе тхнуло шкарпетками. Не зводилося ж до цього ваше сімейне життя! Були там якісь походи до театру, поїздки в Крим, якась, страшно сказати, романтика... Кохали одне одного, спільну справу робили... Тепер, звісно, розійшлися, всяк бува, - але давайте хоч не шепотіти на вухо новому партнерові: «О, як ти це робиш... oh, honey... він ніколи так не міг!». Міг, дівчата, у тім-то й уся річ. І зводити з ним порахунки, коли він не в найкращому вигляді, репетує на сусідів і виживає за рахунок сировини... ну, якось це не комільфо. І пускати на постій його ворогів, демонстративно з ними цілуючись, теж нешляхетно. Адже він репетував, скандалив - але й утримував, і приніс вам не одне лише гноблення, а й певну культуру, і перспективи, і світовий кон­текст... Ви ж до заміжжя були, прямо скажемо, не вельми освіченою простач­кою з міщанськими запитами, стогнали під ярмом байства, із письменністю були проблеми, а не те що в космос літати... Тож тепер, після розлучення, котре нікому з нас не додало щастя й багатства, можна зберігати б бодай тінь лояльності. Росія має право роз­раховувати якщо не на подяку, то хоча б на повагу; якщо не на допомогу у своїх нинішніх проектах (згоден, часто сумнівних), - то хоча б на поблажливість. Бо колишні наші компатріоти за відсутності наших тоталітарних утисків теж поки що не пред’явили світові нічого видатного: політика так собі, зі свободою слова в Грузії справи трохи ліпші, ніж у Росії, і навіть найгарячіші українські голови навряд чи сьогодні вважають феномен Майдану серйозним внеском у європейську політичну культуру. Усі ми одне одного варті, панове, і якщо не хочемо більше дружити - давайте хоча б не обпльовувати, чи що, спільне минуле. Ось на що Росія має право сподіватися. Але ці сподівання, на жаль, марні - занадто вже ми сьогодні непривабливі.

А про імперію ми й не мріємо, що ви. Ми взагалі давно не мріємо. Звідси й усі наші проблеми.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі