ЛЮТИЙ. ЮГОСЛАВІЯ

Поділитися
Цього тижня назва «Югославія» зникла з карти світу — напевне, назавжди. Не можу сказати, щоб я дуже...

Цього тижня назва «Югославія» зникла з карти світу — напевне, назавжди. Не можу сказати, щоб я дуже сумував з приводу остаточної смерті держави Слободана Мілошевича — врешті-решт, він міг назвати свою країну як завгодно, і те, що йому закортіло називати поєднання двох з колишніх шести республік саме Югославією, свідчить, швидше, про манію величності, ніж про політичну реальність. Так, Югославії — тієї Югославії, яку ми знали усі повоєнні десятиріччя, вже давно не було. Однак поки на карті можна було прочитати знайоме слово, залишався якийсь ностальгічний спогад. Спогад про що?

Насамперед про нашу наївну ілюзію, що соціалізм може бути інакшим, що партія може не заважати своїм підданим, що державна економіка зовсім не обов’язково веде до порожніх крамниць. Тепер ми точно знаємо, що відкриті кордони, наповнені товарами магазини і влада, майже байдужа до власного населення, — це ще не запорука національного успіху. І навіть не передумова. Проте для того, щоб це усвідомити, потрібен власний досвід. А тоді... тоді я пам’ятаю своє захоплення белградською пресою, яка здавалася неймовірно вільною на тлі суворих радянських бойових листків (я тільки зараз розумію, що вона була не так вільна, як професійна, — а що ми знали про професіоналізм у країні з газетами на чотири сторінки?)... Пам’ятаю свій перший приїзд до Белграда, який видавався неймовірно європейським зі своїми літніми кафе і привітними людьми, — у Києві ще далеко було до стільців на вулиці... Я все це любив, мені подобався цей простір, мене хвилювало розмаїття цього світу — наближеність католицького Загреба до мусульманського Сараєва, мусульманського Сараєва до православного Белграда, православної фортеці Цетіньє до албанського культурного центру в Приштіні... Цей світ доживав свої останні дні, однак видавався яскравим, розкутим, сповненим думок та вчинків, пісень та книжок... Для нас, тих, хто поза тим, усе це й називалося Югославією — майже західне життя, майже західні фільми, майже західна культура. І чи ж могли ми собі уявити, що для одних це «майже» було тягарем, який спаплюжив усе їхнє життя, а інших якраз дратувало слово «західне» — і це у соціалістичній країні, товаришу Тіто! І далеко не кожен розумів, що ця держава вмирає, бо її жителі вже давно живуть у Сербії, Хорватії, Чорногорії, Словенії... А Югославія — це не країна, це ідея. Швидше, інтелектуальна, ніж територіальна, і у кожного своя. Однак коли ідеї конають, вони виявляються напрочуд матеріалістичними. Знаємо це з власного досвіду. А тепер ще й з югославського.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі