ЛИСТОПАД. КЕККОНЕН

Поділитися
У Гельсінкі є два відомих політичних музеї. Один — особняк маршала Карла Маннергейма, військового...

У Гельсінкі є два відомих політичних музеї. Один — особняк маршала Карла Маннергейма, військового і політика, який усю свою фінську кар’єру протистояв Радянському Союзу, створив знамениту «лінію Маннергейма», фактично переміг Сталіна у зимовій війні кінця 30-х... І другий — вілла президента Урхо Кекконена, здібного журналіста і вмілого політика, що керував Фінляндією чверть століття і створив особливу модель відносин із Радянським Союзом — ця модель увійшла в підручники під назвою «фінляндізації». І в підручниках не залишилася — політика, яку Росія сьогодні намагається проводити на пострадянському просторі — і у своїх відносинах з Україною також, — і є, звісно, «фінляндізація» на новому історичному етапі...

На перший погляд, така політика — особлива, аж до заглядання в очі, зовнішньополітична відданість в обмін на внутрішньополітичну самостійність — аж ніяк не мала б подобатися нащадкам. Однак Урхо Кекконен залишається — попри всю свою особисту й політичну суперечливість — однією з найбільш шанованих у Фінляндії постатей. Про нього пишуть книжки, йому встановлено пам’ятник, на його віллу у передмісті столиці водять екскурсії... І це попри той факт, що «фінляндізація» Фінляндії залишилася далеко в історії і про неї згадують як не про найкращий період в історії країни. Чому ж усе ж таки президентові, який і в часи своєї влади не викликав особливого захоплення: фіни й тоді більше пишалися маршалом Маннергеймом, — вдалося втриматися на п’єдесталі?

Як на мене, причина все ж таки в меті. Фінляндське суспільство могло погоджуватися з методами управління свого багаторічного лідера або протестувати проти його занадто демонстративної орієнтації на Москву. Однак воно усвідомлювало, що Кекконен не керується у цьому своєму курсі якоюсь особистою вигодою. Тобто зацікавленість, звичайно, була, і велика — однак це зацікавленість насамперед політичного характеру. Як і будь-який політик, Кекконен прагнув залишатися при владі і переконати у своїй незамінності не тільки співвітчизників, а й Радянський Союз. Доходило до анекдоту: перед черговими президентськими виборами за домовленістю глави держави з Москвою розігрувався якийсь радянсько-фінляндський конфлікт — фінська, перепрошую, Тузла, — що його успішно вирішував Кекконен, якого з полегшенням і з думками «а якби його не було?» переобирали на наступний термін... Однак весь цей час президент продовжував грати у рамках фінських — і, понад те, загальноєвропейських — правил поведінки, зміцнювати власну країну, її роль у світі (згадаймо хоча б нараду у Гельсінкі 1975 року, яка заклала умови для вимог правозахисників і створення Гельсінкських груп), її економіки... Простіше кажучи — до Кекконена можна було пред’являти численні претензії, але ніхто не міг дорікнути йому, що він діє не заради Фінляндії. Так — заради Фінляндії і себе, а хтось навіть скаже — заради себе і Фінляндії, однак Фінляндія в цьому переліку пріоритетів усе одно була, патріотизм старого президента не підлягав сумніву. І в цьому, саме в цьому й полягає відмінність між Урхо Кекконеном та нашою політичною елітою...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі