Листопад. Гойя

Поділитися
Урочисте відкриття виставки офортів Гойї — це справжнє свято. Навіть не мистецьке, а політичне. Ко...

Урочисте відкриття виставки офортів Гойї — це справжнє свято. Навіть не мистецьке, а політичне. Коли таке свято відбувається в Києві, місті, прославленому не лише красою своїх печерських пагорбів, а й неперевершеністю своєї номенклатури, — просто радієш від душі. У Мадриді, в Прадо, твори Гойї виставлені в спеціальному «чорному» залі. Чорні стіни, приголомшливі фантазії Гойї на теми війни. (Хоча чому фантазії? Можливо, це погляд документаліста). Все це важко забути навіть за кілька років. Я читав у мемуарах Мадлен Олбрайт, що експозиція Гойї у Прадо запам’яталася їй більше, ніж інші музеї світу, — і можу до цієї оцінки приєднатися: такої енергетики нещастя, як у «чорному» залі Гойї, не можна знайти в картинних галереях. Може, в інших музеях — у тих, які вже в наш час створені на місці колишніх концтаборів, відчуваєш, якою може бути глибина людського — і цивілізаційного — падіння. Але Гойя був, коли цих моторошних музеїв ще не було, ніби випереджаючи їхню неминучу появу. І, можливо, саме тому тепер його майже анатомічне зображення війни справляє таке враження на тих, хто має власний досвід трагедії — особистий, сімейний, національний. Отож, нагорі в Прадо була державний секретар Сполучених Штатів зі спеціально підібраною під візит брошкою. А в «чорному» залі була дівчинка із замученої Праги, яка втратила під час війни родичів і, можливо, тільки вдивляючись в образи Гойї, зрозуміла, з яким жахом і розпачем її рідні залишали наш світ.

Однак до Києва привезли зовсім інші мотиви — геніальний шарж на суспільство. Коли схожу виставку кілька років тому привезли до Москви, її розмістили у підземних залах Музею археології російської столиці. Як на мене, цілком правильне рішення. Гойя — не художник парадних залів. Принаймні «Капричіос» варто розглядати не у звичній музейній атмосфері, зовсім ні. Але в Києві вирішили інакше. Аякже! До нас приїхав Гойя, коли таке було. І всі прийшли, і міністр, і посол, і діячі різних мистецтв. І я, звичайно, приєднався — не стільки, відверто кажучи, щоб ще раз побачити Гойю, скільки щоб подивитися на київську інтелігенцію, усвідомити, як вона змінилася з роками, як реагуватимуть люди на «Капричіос», на цю блискучу метафору політичного й суспільного життя, та ще й тоді, коли, за дивним збігом дат, у сусідніх приміщеннях розгортають виставки з кольоровими фотографіями політиків — героїв і антигероїв нашої політичної сцени. І якщо уважно вдивитися в малюнки Гойї та в ці фотографії — так багато аналогій виникає...

Інтелігенція сподобалася. Люди завжди найкраще проявляються в музеях, коли бачиш, які в них очі, прагнуть побачити — чи просто прогулятися поруч із великими картинами. Гойя, якби мав можливість бачити всі ці урочистості і палацові зали зі своїми офортами, також був би радий. Адже сама ситуація комічна. Піднімаєшся парадними сходами нашого Національного музею, купуєш красивий квиток і потім у залах, які ще пам’ятають урочисті виставки соцреалістичного живопису, вдивляєшся в огидні пики антигероїв Гойї. І знову намагаєшся зрозуміти: як до цього ставитись? Як до високого мистецтва, примх божевільного чи точної фотографії оміщаненого суспільства — на сторіччя, назавжди.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі