Липень. Москва

Поява на шпальтах газети «Известия» колективного листа представників інтелігенції на підтримку судового вироку Михайлу Ходорковському змусила інші видання пригадати колективні листи радянських часів. Здавалося б, із цим феноменом «загальновсенародної підтримки» будь-яких рішень влади ми давно розпрощалися. Аж ні! Одного маленького бажаннячка якогось дрібненького клерка в президентській адміністрації виявилося достатньо, щоб усі ці поважні люди, більшість яких — із бездоганними репутаціями, — не те щоб жваво відгукнулися, але — сприйняли як належне. Чому? Радянське виховання спрацювало? Чи практичність, у відсутності якої так часто підозрюють представників інтелігенції? Я тобі — підпис, ти мені — гроші на виставу (фільм, концерт, дачу, непотрібне закреслити). Ну що таке підпис???

Згодом я про це забуду. Звичайно, забуду. Не захочу пам’ятати, що мій любимий Олександр Калягін підписав «подметное письмо». Як намагаюсь не згадувати, що класик російського театру Борис Ліванов писав доноси на колег, а неперевершений Ролан Биков створив листа на підтримку присудження Нобелівської премії миру Сапармурату Ніязову... Мине час, усі забудуть, хто такий Путін і хто такий Ходорковський. А хто такий Калягін — пам’ятатимуть і, якщо хтось із біографів наведе епізод з листом — дивуватимуться. Навіщо це йому? Для чого? Звідки така неповага до власного образу?

Звісно, могло спрацювати те, що в Росії авторів колективних засуджень ніколи не засуджували. І їхнє минуле не позначилося на їхній репутації. Важко навіть уявити собі, скажімо, яку кількість «документів» підписав автор Гімну Російської Федерації Сергій Михалков. І нічого. Може, колись у його музеї вдячні нащадки виставлять ці листи як доказ того, що до справжнього пристосуванця нічого не липне. Бо всі розуміють — це він не для себе робив, а для держави.

Може, і сьогоднішні підписанти вірять, що своїми підписами під знахідкою чиновників із адміністрації президента вони рятують честь Росії? Адже Ходорковський — не янгол. І ті, хто його захищає, теж іноді виглядають, м’яко кажучи, неадекватно... А зрозуміти, що річ не в Ходорковському, що інтелігенція не має права опинятися в одній камері з прокуратурою — на це й справді не вистачає виховання. Не там виховувалися. Занадто довго були в одній камері...

Лист російської громадськості — це пересторога всім нам. Дуже проста і легка акція для будь-якої влади. Не здивуюся, якщо згодом маленький чиновник уже в Києві почне обдзвонювати учасників торішніх подій із проханням підтримати акцію вже нашої прокуратури, дати відсіч російським імперіалістам, які компрометують Україну перед усім цивілізованим світом. Ви ж самі розумієте, що Ахметов — не Ходорковський. І Ющенко — не Путін.

Звичайно, Ахметов — не Ходорковський. І Ющенко — не Путін. Різні країни, масштаби, наміри. А тільки площа камери, в якій інтелігент опиняється разом із прокурором, однакова. І рівень моральної відповідальності — однаковий. Отож мені залишається тільки наївно сподіватися, що наші — не підпишуть.

Еге ж.