Лелека прилітає вдруге

Рано чи пізно перед кожною родиною, де вже є дитина, постає запитання: чи народжувати другу? Коли краще? Як зреагує старша на появу сестрички чи братика?

Наші бабусі і мами народжували переважно у 20—25 років, а то й раніше. А от сучасні представниці слабкої статі насамперед намагаються зробити кар’єру або вважають за краще якомога довше насолоджуватися життям, через що часто стають мамами лише після 35 років. Непоодинокі випадки, коли жінка народжує і виховує дитину без батька. Відома 45-річна акторка Моніка Беллуччі сказала з цього приводу: «Жінок, які народжують дітей у моєму віці, називають сміливими. Але я відчуваю себе не сміливою, а щасливою». Сорокарічна екс-модель Клаудіа Шиффер народила третю дитину, а її ровесниця «темношкіра перлина» Наомі Кемпбелл мріє про первістка. До речі, за останніми висновками вчених, найоптимальніший вік для народження дитини — 34—35 років. Саме в цей віковий проміжок жінка вже має достатній інтелектуальний багаж, матеріально забезпечена і ще фізично здорова.

Раніше вважалося, що між дітьми краще робити дворічний проміжок, але сучасні дослідження показали: ідеально, коли він становить три-п’ять років. Саме такий проміжок дає змогу поліпшити стан здоров’я матері і новонародженої дитини.

Друга дитина, як правило, запланована й очікувана (хоча трапляються й сюрпризи, особливо в перші півроку-рік). Батьки вже подорослішали, мають досвід батьківства, тому можуть уникнути багатьох помилок, які виникали при народженні первістка. До того ж якщо для першого малюка потрібно було купувати багато речей, то в другого, як правило, вже є «спадок» від старшого. І ще один плюс — старша дитина може стати своєрідним «учителем» для своїх молодших сестрички чи братика.

При народженні другої дитини не забувайте про первістка. Зазвичай старші діти починають ревнувати батьків до малюка, але це цілком нормальна психологічна реакція. Проте щоб ревність не була надто сильна, слід потурбуватися про це заздалегідь. У період вагітності проводьте більше часу з дитиною: грайтеся, читайте, гуляйте разом. Поступово підготуйте її до появи молодшої. Найкраще це зробити в другому триместрі вагітності, коли вже минули всі небезпеки і хвилювання першого триместру і коли в мами починає округлюватися животик. Для маленьких діток трьох-чотирьох рочків (які ще не мають поняття про час) спробуйте пов’язати майбутню подію з якимись конкретними моментами їхнього життя: «як весело кататися на велосипеді! А коли в тебе з’явиться братик, можна буде кататися разом. Буде ще цікавіше!». Дітям віком після шести років (які вже орієнтуються в часі) можна пояснити, що «сестричка з’явиться після Нового року».

Нехай ваш первісток бере участь у придбанні необхідних речей для немовляти, підготовці місця для нього. Але і в старшої дитини має залишитися власний куточок, власні іграшки, які не передаровуються, хоч уже й не підходять за віком. Старша дитина повинна бути абсолютно впевнена, що малюк не відбере в неї ні улюблених іграшок, ні одягу, ні батьківської любові. Незважаючи на втому малюкові слід виділяти бодай 15 хвилин на день, які належатимуть тільки йому: пригорніть його, скажіть, як ви його любите, запитайте, як справи в школі чи садочку, пограйтеся в улюблену гру.

Нерідко старша дитина (двох-чотирьох років) може на деякий час «здитиніти»: почне мочитися в штанці (хоча вже давно самостійно ходить на горщик) або просити покласти її в ліжечко немовляти. Не сваріть дитину і не пояснюйте, що вона вже доросла. Дозвольте кілька днів «погратися в маленьку» — скоріш за все, їй швидко це набридне. Поясніть, що бути старшим не так уже й погано, адже вже вмієш робити багато цікавих речей, а немовля — ще нічого не вміє. «Який чудовий будиночок ти побудував із конструктора, а коли виросте сестричка — навчиш її, добре?»

Завжди підкреслюйте, що ви пишаєтеся своєю старшою донечкою чи сином, тим, яка ваша дитина вже самостійна, який із неї гарний помічник. Зрозуміло, що з появою немовляти в старшої дитини з’являться нові обов’язки, але дозвольте їй відчути і переваги «старшого брата». Наприклад, дозвольте довше дивитися мультики або лягати на півгодини пізніше.

Не ганьте дитину і не забороняйте їй висловлювати свої негативні почуття щодо новонародженого. Краще допоможіть первістку усвідомити ці почуття. Покажіть, що розумієте його: «Ти, напевне, боїшся, що ми тепер любитимемо тебе менше?». Як правило, старшого турбує не стільки поява молодшої сестрички чи братика, скоріше він боїться втратити те відчуття захищеності, яке раніше йому дарувала безроздільна любов матері. Дайте зрозуміти йому, що ви його любите так само сильно, як і раніше, просто немовля потребує більшої опіки та уваги з боку дорослих. Своєму старшому синові я пояснювала, що мамине серце (і татове також) таке велике, що в ньому знайдеться місце для кожної дитини.

Первістку можна показати відеофільм або фотографії, коли він був іще немовлям. Розповісти, які всі були щасливі, коли він народився. Як раділи його першій усмішці, першому зубчику, першим крокам. Згадайте кумедні випадки з його життя: «Подивися, в твоєї маленької сестрички точнісінько такі самі гарні оченята, як і в тебе! Твій братик любить плавати у ванночці, як і ти колись». Старша дитина повинна розуміти, що її любили, коли вона була безпомічним немовлям, і продовжують любити й зараз, коли вона вже підросла.

Батько психоаналізу Зигмунд Фрейд і багато інших психотерапевтів вважають, що «порядок» народження дитини, а також її місце серед братиків і сестричок матимуть вплив на її доросле життя.

Старшому досить нелегко, адже тривалий час увага батьків, дідусів і бабусь належала тільки йому, а тут потрібно цю увагу ділити ще з кимось. Якщо первістку не було ще й п’яти років, коли народився другий малюк, то, скоріш за все, спочатку він сприйматиме молодшого братика чи сестричку як «завойовника його території». Але зрештою старша дитина набуває багатьох батьківських рис, стає своєрідним «маленьким татком» («мамою») для найменшого і в дорослому віці утримує риси лідера і покровителя. Цікаво, що раніше старші діти завжди успадковували титул, майно чи батьківську справу, продовжували традиції родини, тому вони були добросовісними, справедливими, але дещо консервативними. Вони опікуються молодшими все своє життя.

Середньому малюкові найважче, адже він ніколи не мав привілеїв старшого і так швидко втратив позиції найменшого. Йому важко чітко визначитися зі своєю роллю в родині, він змушений одночасно набувати рис і старшого, і молодшого. Але в майбутньому саме середні діти найкраще пристосовуються до життєвих обставин, оскільки в стосунках між власними братиками і сестричками вони набули надзвичайно цінного психологічного досвіду «дипломата».

Наймолодший — щасливець, який не має конкурента (новонародженого). Часто він залишається пестунчиком і «найменшеньким» для рідних на все життя. Щоправда, в казках, саме молодшому замість спадку перепадає «кіт у чоботях», тому він має проявити креативність, кмітливість, часом навіть піти проти волі батьків, аби завоювати собі місце під сонцем. На відміну від старших братиків і сестричок, у найменшої дитини не така сильна самодисципліна, але вміння всіх зачаровувати залишається з нею на все життя.

Якщо різниця між дітьми менше ніж три-чотири роки, то батькам досить важко виховувати і піклуватися про двох чи трьох. Але первісток досить швидко звикає до нового братика чи сестрички, до того ж їм цікаво разом бавитися. Якщо різниця між дітлахами більш як десять років, то легше буде батькам: старша дитина вже досить самостійна і навіть може допомогти в догляді за молодшою. Проте діткам буде важче знайти спільну мову, швидше за все вони не гратимуться разом.

Кожне подружжя вибирає свій план побудови родини. Одні вважають, що краще на самому початку відбути «безсонні ночі та памперси». Інші — що краще відпочити після першого, зайнятися кар’єрою, самовдосконаленням, поподорожувати, а тоді вже народжувати другу дитину. Тобто кожна сім’я знаходить свій власний шлях, і кожен з них має право на існування.

Я поставила кілька запитань своїм друзям, у родинах яких є діти. Наприклад, як ви зважилися (або не зважилися) на другу дитину і чому через такий проміжок часу? Як справлялися з малюками? Ось що вони відповіли.

Володимир Кухар, 38 років, політолог. Діти: Назар — 10 років, Остап — п’ять років.

— У нас із дружиною Лесею двоє козаків: Назар і Остап. Нам не треба було зважуватися на другу дитину, бо особливих заперечень не було. Після того як поставили на ноги першого сина, можна було подумати і про другу дитину. А на ноги поставили в прямому розумінні: може не на татових плечах у більш-менш задовільному темпі дотопати до дитсадка — отже, стоїть на ногах! У принципі, дітей хотілося б трьох. Перша дитина — справді дитина, з нею все пізнаєш, до її виховання ставишся прискіпливо. Друга дитина — це вже іграшка, трохи попускаєшся на ній. На третій можна встановити баланс. А от четверо — тоді, можливо, вже й задумався б.

Наталія, 45 років, підприємець. Доньки: Юля — 24 роки, Віка — 16 років.

— Другу доньку я не планувала, просто так сталося,?і зараз я цим дуже тішуся. Чудова талановита дитина! Я взагалі працювала до останнього дня, вагітністю не переймалася. О третій годині поїхала до лікарні, а вже о п’ятій народила. Багато років минуло, доньки вже дорослі, але я й досі дивуюся, як усе встигала: і працювати, і доглядати, і ще багато чого. Можливо, вони були трохи обділені, оскільки багато часу приділяла роботі. Старша донька каже, що завдяки цьому вона стала такою, як?я. А молодша трохи ображається, каже, що я мала би приділяти їй більше уваги.

Роксолана, 37 років, журналіст. Діти: Панас — п’ять років, Марко — три роки, Любава — один рік.

— Насправді зважуватися довелося не мені, а чоловікові. До того ж — на першу дитину. Коли ми почали зустрічатися, мені було вже за тридцять, встигла реалізувати себе у професії. Чоловікові було двадцять сім, і він іще збирався займатися наукою (із зарплатнею науковця утримувати сім’ю непросто, тож здавалося, що діти не дадуть зосередитися «на головному»). А вже перед другою дитиною якось втягнулися. Дізналися, що матимемо другого малюка, коли першому було рік і два місяці (саме перестала годувати). Третій для нас був несподіванкою, але приємною. Тепер і чоловік каже, що четверте дитя — непогана ідея, і старший син хоче ще одну сестричку. Залишилося мене загітувати. Невелика різниця між дітьми нас не лякала, навіть навпаки. По-перше, хочеться ще встигнути реалізуватися і далі, по-друге, ситуація була для нас звична: у мене з братом різниця рік і 10 місяців, а в чоловіка зі старшим братом і молодшою сестрою теж подібна дистанція.

P.S. З наукою розпрощалися після другої дитини.

Михайло, 35 років, підприємець, троє дітей (дев’яти, восьми і шести років).

— Різниця між усіма дітьми в нас невелика — приблизно по півтора року. Як ми зважилися? Складне запитання — усе в руках Божих: так сталося, і ми цьому зраділи. З другою дитиною спочатку було дуже важко. Перші півроку — особливо. Але далі... далі діти стали одною «бандою». Звісно, чубляться часто, не без цього, але в них завжди є чим разом зайнятися і про що поговорити. Тепер, коли всі вони школярі, — це взагалі чудово! Один одному допомагають робити уроки. Вважаю, що сім’я з однією дитиною — це не те. Дитина повинна пережити конфлікти, поборотися за себе, набути досвіду різноманітних комунікацій. З братиками і сестричками, особливо коли різниця у віці невелика, — це супер.

Ксенія, 36 років, педагог. Донька Поліна — 12 років.

— Я б із задоволенням народила ще братика чи сестричку своїй донечці, вона вже виросла й цілком самостійна. Але все відкладаю «на потім». Чому зволікаю з другою дитиною і вигадую всілякі відмовки? Напевно, боюся сидіти в чотирьох стінах сама. Маю страх, що вилечу з життя повністю. Хотілося б більшої підтримки від чоловіка, та й хвилююся, що сама не впораюся, бо з Поліною було дуже важко.

Ірина, 42 роки, лікар. Діти: Марія — 18 років, Катя — 15 років, Сашко — шість місяців.

— Наш синочок — пізня, але довгоочікувана дитина. Мені вже 42 роки, але ми з чоловіком вирішили ризикнути, бо дуже мріяли про хлопчика. Правда, зробили генетичний аналіз. Тому відразу знали, що буде хлопчик. Старші донечки вже зовсім дорослі і зовсім не ревнували, а, скоріше, зраділи, що більше уваги я приділяю малому, а вони тепер мають більше свободи і самостійності. Всі дуже раді немовляті. Старші дуже допомагають. Приємно знову відчути себе «молодою мамою», і я дуже рада, що відважилася народити цю дитину.

Вероніка, 27 років, домогосподарка. Доньки: Таня — п’ять років, Аліна — два роки.

— Було важко: особливо перший рік, оскільки режими в дітей геть не збігалися. Зі старшою треба погуляти і позайматися, а молодшій — масаж робити або годувати чи вкладати спати. Але зараз мої донечки — найкращі подружки. Ось якраз будують разом палац для своїх принцес. А потім підемо разом читати книжечку. Всі задоволені! У старшої не було ані найменших ревнощів до молодшої. Навпаки, дуже ніжна любов і піклування.

Як бачимо, ніхто з опитуваних не пошкодував, що в них народилася друга, та й третя, дитина. А якщо ви ще вагаєтеся: бути чи не бути другій дитині, то, сподіваємося, наша стаття переконає вас у тому, що вашій родині потрібна ще одна гарненька дівчинка або кмітливий хлопчик.